Філософія в бакалавраті - посібник

Тема 5. ПРАКСЕОЛОГІЯ

§ 1. Практика, її структура і різновиди

Моральність

Що може бути спонукою до практики загалом і праці, зокрема, якщо не враховувати різноманітних — біологічних, психологічних, екзистенційних, суспільних потреб людини? Адже людина — істота соціальна, а це означає, що поза суспільством вона не може реалізуватися, не може стати сама собою. Чи є гарантія того, що, перетворюючи світ відповідно до своїх потреб або вподобань, людина як суб'єкт діяльності не завдаватиме шкоди іншим людям і природі? А надто, що останнім часом, коли екологічна проблема як наслідок порушення рівноваги геофізичних чинників внаслідок активного втручання людини стала однією з глобальних (докладніше див. наступну тему). І чи не є, зрештою, згадана проблема наслідком не стільки кліматичних змін, скільки втратою людиною певних орієнтирів? Справді, якщо розглядати як глобальний аспект, так і окремий, індивідуальний — що стосується відповідальності людини за свої вчинки, за найменшу дію, яка може завдати шкоди, — не можна не помітити, що до регуляторів практики неминуче має належати, окрім особливостей технології — конкретного змісту і послідовності дій для досягнення поставленої мети, ще й міра добра і зла.

Ці дві категорії визначають усе, що так чи інакше стосується людини. Не виняток, звісно, і діяльність, практика. Стосунки між окремими індивідами у суспільстві регулюються законами, що їх установила держава, тобто юридичними. Окрім них, існує ще й неписаний закон, що визначає користь чи шкоду. Таким законом і є мораль. Враховуючи те, що без жодної дії неможливі навіть найпростіші стосунки між людьми, стає очевидним, що моральність є невід'ємним виміром кожної практичної діяльності. Вона найтісніше пов'язана з відповідальністю людини за свої дії, праксеологічний аспект якої ми розглянемо нижче.