Філософія в бакалавраті - посібник

Тема 10. ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ

§ 2. Культура серед світових реалій

У найширшому, філософському розумінні, культура за своїм масштабом постає співмірною з основними формами буття — людиною, суспільством, природою. Перша форма буття — природа — це наявне буття матерії, реальність її конкретного існування. Друга форма — суспільство — небіологічний спосіб зв'язку людей у їхньому спільному житті і діяльності. Третя форма — людина, яка синтезує в своєму реальному існуванні і поведінці природні та суспільні закономірності і є тією втіленою єдністю природи і суспільства, що стала носієм четвертої форми буття - культури. Оскільки людина пов'язує в одне неподільне ціле природу і суспільство, вона стає центральною ланкою в ланцюзі основних форм буття: суспільство-людина-природа. Унаслідок діяльності людина породила четверту форму буття - культуру. У філософському аналізі культура постає, відповідно, як така форма буття, що охоплює:

— якості самої людини як суб'єкта діяльності;

— ті способи діяльності, що не є вродженими, які людина набуває;

— розмаїття предметів, що стають «другою природою», опредмеченням «першої» природи, інобуттям людини;

— вторинні способи діяльності, що слугують вже не опредмеченню, а розпредмеченню тих людських якостей, які зберігаються в предметному бутті культури;

— інша роль людини, яка в процесі розпредмечування зростає, змінюється, збагачується — стає продуктом культури;

— зв'язок процесів опредмечування і розпредмечування з людським спілкуванням як особливим аспектом людської діяльності.

Так замикається коло культури — її рух від людини до людини. Якщо розгорнути цю схему в історичній площині, коло перетворюється у спіраль, бо кожне нове покоління засвоює і примножує попередню культуру. Отже, культура — це цілісна система, процес, який починається в людині і в ній же завершується, щоб знову початися на новому витку спіралі.

Розглянемо докладніше онтологічний статус культури у її співвідношенні з основними складовими буття.

Опозиція культура/природа є вихідною в усвідомленні культури як специфічної форми буття і надзвичайно важливою, оскільки сьогодні йдеться про епоху «екологічної кризи», що виникла внаслідок егоїстичного споживацького — ставлення людини до природи.