Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Філософія в бакалавраті - посібник
Тема 9. ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ
§ 2. Філософські проблеми періодизації історії
Формаційний і цивілізаційний підходи до розуміння історичного процесу
Найвідомішими зараз є формаційний і цивілізаційний підходи до розуміння історичного процесу. Проблема періодизації історії за формаціями та цивілізаціями активно обговорюється в літературі понад сторіччя. Авторство теорії суспільно-економічних формацій належить Кардові Марксові (1818 — 1883). Термін «формація» був запозичений з геології, де ним позначається нашарування геологічних відкладень визначеного періоду. Початок філософського вчення про формації закладено в Марксовій книзі «Німецька ідеологія» (написано її у 1845 — 46 рр. разом з Ф. Енгельсом). Автори «Німецької ідеології» виокремили структуру суспільства, що охоплює продуктивні сили - виробничі відносини — політичну надбудову - форми суспільної свідомості. У цій роботі була також подана періодизація історичного процесу.
Основні стадії історичного розвитку людського суспільства - це форми власності, що послідовно змінюють одна одну:
1) племінна; 2) антична; 3) феодальна; 4) буржуазна; 5) майбутня комуністична.
Уже тут помітні основи майбутньої формаційної періодизації історії суспільства, а в розгорнутому вигляді вчення про соціально-економічні формації було розроблено до кінця 50-х років XIX століття і сформульовано в роботі «Критика політичної економії». Відзначимо, що повний термін «суспільна економічна формація» разом з визначенням цього поняття вперше трапляється в передмові до роботи К. Маркса «До критики політичної економії» (1859).
Насамперед К. Маркс виділив економічний базис — виробничі відносини, головними, визначальними у яких є відносини власності. Базис визначає політичну надбудову, яка повинна йому цілком відповідати; головним її елементом, на думку К. Маркса, є держава.
Отже, теорія К. Маркса допомогла поглянути на структуру суспільства як на систему, та на етапи його розвитку, що, з одного боку, будуть для будь-якого народу обов'язковими, а з іншого боку — кожне суспільство на кожному конкретному етапі матиме подібну структуру.
Сьогодні ставлення до Марксової теорії суспільно-економічних формацій суперечливе. Можна поставити, принаймні, кілька питань. Перше з них здається дуже простим: скільки усього суспільно-економічних формацій? Традиційний радянський підхід у дусі «ленінізму» полягає у тому, що формацій п'ять — первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична (охоплює дві фази — соціалізм і комунізм). Згадаємо перелік етапів розвитку суспільства, поданий у «Німецькій ідеології», де, крім інших, названий античний спосіб виробництва. Чи відповідає він рабовласницькій суспільно-економічної формації? Що таке названий в одній з робіт К. Маркса «азійський спосіб виробництва»? Відповідає він античному чи феодальному способу виробництва, або є інакшим, можливо, шостим за рахунком? Чи не є соціалізм окремою суспільно-економічною формацією? А комуністичне суспільство - чи не утопічна мрія, властива тією чи іншою мірою знедоленим верствам суспільства протягом усієї класової історії людства?
Зараз більшість філософів визнала, що теорія суспільно-економічних формацій — західноєвропейський феномен, у сучасних умовах не здатний пояснити багато реалій і тому такий, що не виконує своїх евристичних функцій.
Теорія формацій споконвічно ґрунтується на положеннях, узятих за істину без доказів: прогрес як основна форма руху і формаційність як основний спосіб розгортання прогресу; формаційність як жорстко послідовна стадіальність; однорідність складу формацій; примат матеріального виробництва; виробничі відносини як базис суспільства; «клас» як основна одиниця суспільства і суб'єкт історії.
Жоден з названих основних теоретичних пунктів, покладених в основу теорії формацій, не є зараз беззаперечним. Теорія суспільно-економічних формацій не тільки заснована на теоретичних висновках середини XIX ст., але й через це не може пояснити багато протиріч, які виникли пізніше: існування поряд із зонами прогресивного (висхідного) розвитку зон відсталості, стагнації й глухих кутів; перетворення держави — у тій чи іншій формі — у важливий чинник суспільних виробничих відносин; видозміну і модифікацію класів; виникнення нової ієрархії цінностей із пріоритетом загальнолюдських цінностей над класовими.
На закінчення аналізу теорії суспільно-економічних формацій необхідно відзначити: К. Маркс не претендував на те, щоб його теорію зробили такою, якій підкоряється весь розвиток суспільства на всій планеті. «Глобалізація» його поглядів відбулася пізніше, завдяки інтерпретаторам марксизму.
