Філософія світ людини - Віталій Табачковський 2003

Комунікативна природа людського буття

Сфера міжіндивідуальних стосунків, спілкування, комунікативна сфера завжди належали до фундаментальних вимірів людського світу. Так було упродовж віків. Так є і нині. Але сьогодні — в умовах демографічного вибуху на планеті, небувалого поширення в суспільстві систем пересування, зв’язку, інформаційного буму, особливого загострення проблем людини та демократичного облаштування соціуму — проблема комунікації висувається чи не на чільне місце в усьому універсумі буття.

Особливої гостроти вона набуває у зв’язку із кризою просвітницької моделі облаштування «домівки буття» та вичерпаності замкненої на індивідуальну самосвідомість світоглядної парадигми, із лавиноподібним наростанням у сучасному цивілізованому світі відчуження, усамітнення, індивідуалізму, морального та ціннісного релятивізму, постійних спроб маніпулювання людиною, її свідомістю і психікою взагалі, стерео-типізацією форм життя і людських стосунків.

Як відомо, найгірше ведеться людині, коли їй немає куди подітися і немає до кого піти.

За цих обставин ситуація існування людини, буття у світі, саме цієї, конкретної особистості у її фактичності, повсякденності, безпосередності її життєвого світу виступає як висхідна, засаднича. І зрозуміти то ситуацію можливо, лише розглядаючи людське існування як принципово комунікативне — як спів-буття людей.

Відтак виникає низка внутрішньо пов’язаних між собою проблемних зрізів, найперший серед яких — співвідношення монологічності та діалогічності людського світу.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.