Релігієзнавство

Лекція 3

РЕЛІГІЯ ДЕРЖАВ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ - 3.3 Релігія Стародавнього Китаю

Доволі близькою до римської релігії видається рання релігійна практика Давнього Китаю. Соціальна етика й адміністративна практика тут завжди відігравали значну більшу роль, ніж містичні абстракції та індивідуалістичні пошуки спасіння. Тверезий і реалістично мислячий китаєць ніколи надто вже не замислювався над таїнствами буття й проблемами життя і смерті, натомість він завжди бачив перед собою еталон вищої чесноти й вважав своїм священним обов'язком йому слідувати. Найвеличнішими й загально признаними пророками тут були перш за все ті, хто вчив жити достойно і відповідно з прийнятною нормою, жити заради життя, а не в ім'я блаженства на тому світі або спасіння від страждань. Саме тому у наймістичніших своїх формах китайське релігійне світобачення сформулювало ідею можливості вічного життя у фізичному тілі (південний даосизм), яке можна досягти завдяки зовнішній та внутрішній алхімії. Але при цьому етично детермінований раціоналізм був домінантою, яка визначала норми соціально-родинного життя китайця.

Вже в VI ст. до н. е. в Китаї сформувалось уявлення про вище божественне начало — Небо. Але китайське Небо — це не Яхве, не Ісус, не Аллах, не Брахман і не Будда. Це вища верховна загальність, абстрактна й холодна, сувора і байдужна до людини. Її не можна любити, з нею не можна злитися, їй неможливо наслідувати, як і нема сенсу захоплюватися нею. Правда, у системі китайської релігійно-філософської думки існували, крім Неба, і Будда (уявлення про нього проникнуло в Китай разом з буддизмом з Індії на початку нашої ери), і Дао (основна категорія релігійного і філософського даосизму), причому Дао в його лаоському трактуванні (існувало й інше, конфуціанське трактування Дао як Великої Путі Істини й Чесноти) близьке до індійського Брахмана. Але ж не Будда і не Дао, а саме Небо завжди було центральною категорією верховної загальності у Китаї.