Посібник з філософії

РОЗДІЛ II. ОСНОВНІ НАПРЯМИ І ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ

Тема 7. Онтологія. Буття і матерія

§1. Буття

Існуючим називається, з одного боку, те, що існує як привхідне, з іншого, — те, що існує саме по собі.

Арістотель

Буття — все те, що існує, те, що є у протилежність тому, чого нема. Це найзагальніша категорія онтології та всієї філософії. Поняття буття виникає ще у давнині. І з тих пір воно знаходиться в центрі уваги більшості філософських напрямів.

Основні питання при цьому фактично вічні:

- Що таке буття?

- Як воно існує?

- Чому воно є?

Ці питання виникають разом з виникненням філософії і будуть існувати, поки вона існує. Вони вічні, а відповіді багатоманітні та перехідні. Парменід розуміє буття як єдине ціле і непорушне, а Геракліт — як безперервне становлення. Платон розділив буття на те, що сприймається чуттєво, і вище буття — світ ідей. Арістотель, аналізуючи слововживання, виявляє різні значення слова «є» і, спираючись на це, виділяє чотири смисли буття: буття речі, принципи речі, сукупності частин речі і форми, що організують річ. Він також розділив буття на дійсне (актуальне) і можливе. Середньовічна філософія наголошує на протиставленні божественного і створеного буття. Буття у Гегеля — перший логічний ступінь сходження абсолютного духу до самого себе.

Найважливіші сторони проблеми буття у сучасних умовах визначаються розглядом його з точки зору абсолютності і відносності, загальності та ідеальності. Воно абсолютне, тому що існує усюди і завжди, відносне, так як існує по відношенню до небуття. Буття змінне усюди і завжди, тобто мінливість абсолютна. Однак водночас вона і відносна, бо існує за своїми законами і має своєрідну стійкість. Наприклад, полум'я свічки завжди оновлюється і складається з частинок, що рухаються, але ця змінність має стійку конфігурацію.

У конкретному випадку ця проблема є проблемою абсолютності існування окремих речей: чи можна стверджувати, що відносними є лише такі властивості, як лінійні розміри, маса окремих речей і час протікання процесів (відповідно до спеціальної теорії відносності Ейнштейна), чи також і саме буття? Скажімо, чи існує безвідносно до нас зірка, тривалість життя якої менша, ніж час проходження світла від неї до нас. З цією характеристикою абсолютності пов'язана і проблема часу. Коли існує і має бути буття — у теперішньому, минулому або майбутньому? Якщо тільки в теперішньому, то що таке теперішнє? Який це конкретно проміжок часу?

Виокремлюють буття взагалі, тобто буття усього, що є у Всесвіті, буття природних речей, буття речей, створених людиною, і буття самої людини.

Буття людини охоплює все, що є у ній і навколо; все, що пов'язане з нею і включає у себе предметно-практичну (дії людини з оточуючими речами за допомогою спеціальних засобів), соціальну (взаємодію з іншими людьми) і духовну діяльність. Предметно-матеріальну і соціальну діяльність людини разом називають практикою.

Духовне — це зміст внутрішньої психічної діяльності людини та її об'єктивовані продукти. Тобто, духовне існує у двох видах: індивідуальному і позаіндивідуальному (об'єктивованому).

Індивідуальне духовне — це, насамперед, свідомість людини — уся та психічна діяльність (думки, емоції, відчуття), яка усвідомлюється, включаючи і саму самосвідомість. Здатність свідомості усвідомлювати своє буття має назву рефлексії.

Індивідуальна духовна діяльність охоплює формування світогляду, системи цінностей, планів. Діяльність самосвідомості — основного елемента духовності — полягає у постійному контролі та оцінці своєї діяльності, у самотворенні, формуванні свого «Я» (діяльності, доступній тільки людині, що і робить її відповідальною за свої вчинки, характер та долю).

Індивідуальне духовне містить у собі не тільки свідомість, а й несвідоме (те, що не усвідомлюється). Несвідоме вміщує у собі нижній рівень — автоматичний психічний контроль фізіологічних функцій, глибинні бажання, снобачення, патологічні психічні стани (психози) — і верхній рівень (передсвідомість) — це думки, переживання, ідеї, які зароджуються поза свідомістю, але можуть за певних умов бути усвідомленими. До цього рівня також належать переживання, «витіснені зі свідомості», які можуть стати причиною різних психологічних комплексів (Едіпа, неповноцінності) і неврозів.

Позаіндивідуальне духовне також складається зі свідомого та несвідомого. Свідоме — це знання, накопичені людством і зафіксовані у матеріальних носіях (в індивідуальній свідомості, пов'язаній з мозком, у книгах, у пам'яті комп'ютерів), це національні мови, природні та технічні знання.

Суспільна свідомість як складова позаіндивідуального духовного має два рівні:

- суспільна психологія — утворюється-стихійно;

- науково-теоретична свідомість — виробляється наукою та філософією.

До форм суспільної свідомості, або засобів духовного, освоєння дійсності, належать політична та правова свідомість, мораль, релігія, мистецтво, наука та філософія.

Несвідоме духовне (колективне несвідоме) — це архетипи — психологічні установки, які передують певним зразкам мислення і дій, що закріплені у генотипі і передаються через речовину спадковості — молекулу ДНК.

- Ясно, що буття не є реальним предикатом, іншими словами, воно не є поняттям про що-небудь таке, що могло б бути додане до поняття речі.

І. Кант

Життя є найзагальніша і всеосяжна назва для повноти дійсності скрізь і у всьому.

В. Соловйов

- Пізнання не тільки проливає світло на буття, не тільки є світлом про буття, .але воно є світлом у бутті, усередині буття. А це значить, не буття іманентне (внутрішньо притаманне — В. С.) пізнанню, а пізнання іманентне буттю.

Н. Бердяєв

- Буття не є нічим з реального.

- Буття дане як розкриття присутності.

М. Хайдеггер

Виокремлення усвідомленого духовного (ідеального) призводить до принципово важливого з точки зору теорії пізнання розділенню на суб'єктивну реальність — ідеальне — і об'єктивну — матерію. Ідеальне не має ніяких фізичних властивостей і не може фіксуватися приладами.