Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

На порозі нового світу
Огюст Конт

(1798-1857)

«Якими б значними не були послуги, що надаються науками промисловості... ми все ж не повинні забувати, що науки насамперед мають більш пряме і величне призначення: задоволення потреби нашого розуму у пізнанні законів явищ».

Засновник позитивізму — філософського напряму, що розглядав наукове знання (на противагу метафізичному) як єдино можливе — французький філософ і соціолог Огюст Конт (повне ім’я — Івдор-Огюст-Марія-Франсуа- Ксав’єр) народився в Моннальє в родині службовця фінансового відомства, де він отримав суворе католицько-монархістське виховання й непогану домашню освіту, що дозволила йому поступити до Політехнічної школи (Париж).

Одночасно з вивченням математики, фізики та інших природничих дисциплін, допитливий погляд юнака звертав увагу на філософію і політичні науки. Конт жваво реагував на політичні зміни в тогочасній Франції, вважав себе прибічником республіканських поглядів і переконань. Тогочасна Франція характеризувалась інтенсивною зміною політичних режимів, ідеологічних підходів, владних структур. Директорія, Консульство, Імперія, Реставрація, Революція 1830 p., Червнева монархія, Революція 1848 p., Друга республіка, Друга імперія — ось головні віхи політичного життя Франції, які Конт переживав і відслідковував, як свої власні, і яким він намагався дати більш-менш виважене теоретичне пояснення. Республіканські переконання юнака, спрямовані як проти Наполеона, так і проти Бурбонів, у ці інтенсивні політичні зміни «не вписувались». Однак, поступитись своїми переконаннями юнак не вважав за потрібне. Власне, за свою ідейну непоступливість він і був виключений зі школи, зайнявся самоосвітою, в змісті якої, знову ж таки, органічно поєднував вивчення прпродничо-математичних наук з філософією, теологією, політичними науками тощо.

Деякий час Конт працював домашнім вчителем математики, пізніше — особистим секретарем відомого соціаліста — утопіста К.А. де Сен-Сімона, а ще пізніше — викладачем тієї ж таки Політехнічної школи, з якої у свій час був вигнаний за вільнодумство. Лекції Копта мали неабиякий успіх. Студентів захоплювала колосальна ерудиція вченого, а ще більше — нові підходи, оригінальні повороти філософської думки й сміливі практичні (утому числі й політичні) висновки, якими Конт щедро ділився з аудиторією. Кожен розумів (чи відчував): перед ним народжується і розгортається новий філософський напрям — «позитивізм», який прямує у майбутнє.

На основі цих лекцій О. Конт підготував і опублікував свою основну працю — «Курс позитивної філософії» (тт. 1-6), з якою і ввійшов в історію. Пізніше філософ видає новий філософський твір — «Система позитивної політики або Трактат, що встановлює релігію людства» (тт. 1-4). Протягом життя О. Конт публікує серію книг — «Філософський трактат популярної астрономії», «Міркування продух позитивної філософії», «Міркування Про позитивізм загалом», «Позитивістський катехизис», «Заклик До консерваторів», «Суб’єктивний синтез». Після смерті філософа була опублікована його чотиритомна праця «Заповіт Огюста Конта».

Перелік праць, їх об’єм і зміст дають змогу скласти уяву про Цього фундаментального вченого — новатора в філософії, фундатора її нових напрямів і нових наук, серед яких чільне місце належить соціології.

Працюючи з Сен-Сімоном, Конт добре розумівся на вченні великого соціаліста — утопіста, бачив його переваги й вузькі місця, намагався вийти за межі «утопізму», що, власне, й привело До розриву молодого й перспективного вченого з маститим метром філософської і політичної думки. Неприйняття у Конта викликали думки Сен-Сімона про боротьбу класів експлуататорів і виробників, його перебільшена оцінка праці як джерела багацтва, міркування про суспільство вільних і рівних виробників, ідеї соціального прогресу тощо. На противагу цим «метафізичним роздумам» О. Конт намагався поставити «позитивно знання», яке б базувалось на дійсних досягненнях наук, а не на ілюзіях. Він обґрунтовує нову класифікацію наук, що спростовує традиційну філософію і одночасно створює «позитивну філософію», яка узагальнює все «наукове в науках», включаючи аналіз їх предметів, методів, законів, співпадань і відмінностей.

Термін «позитивний» у Конта проглядається у декількох значеннях: 1) як реальна протилежність ілюзії; 2) як корисне на противагу непотрібному; 3) достовірне знання на противагу сумнівному; 4) як точне на противагу химерному; 5) позитивність (статечність, солідність) знання на противагу негативному (заперечному).

Виходячи з цього, О. Конт поділив науки на дві великі групи: а) абстрактні науки — ті, які вивчають закони певних категорій явищ, і б) конкретні науки — ті, що вивчають ці ж закони стосовно конкретних сфер пізнання. До першої — головної, опорної — категорії наук він відносить астрономію, фізику, хімію, біологію і соціологію. На них базується все інше знання; вони є основою й джерелом позитивного осягнення світу й конкретно-практичної діяльності людини. Соціальні явища О. Конт розглядав як природні і необхідні. За його думкою, вони можуть бути описані наукою в такій же системі об’єктивного знання, як і природничі явища. Такою системою є соціологія — різновидність позитивної науки, що протистоїть теологічним і метафізичним спекуляціям щодо людини і суспільства. О. Конт заперечував теологічні пояснення божественного походження і призначення людини і, одночасно, не приймав філософів — метафізиків, які створювали й перманентно відтворювали «соціальні утопії» життєперетворення на основі «розумної волі» індивідів. Єдина наука, яка має змогу подарувати людині позитивне знання про суспільство, — це соціологія. О. Конт обґрунтовує підвалини цієї науки, її предметне поле. І хоч його міркування багато в чому мають абстрактний характер, начало було покладене: Конт ввійшов в історію філософії і науки як «батько — фундатор соціології» — позитивної науки про суспільство, що формує систему знань для практичної діяльності.

Індивід, за Контом, є абстракцією, він підпорядкований суспільству, яке, у свою чергу, є змінним, тобто — історичним. Соціологія, вважав О. Конт, є єдиною наукою, яка вивчає процес вдосконалення людського розуму під впливом змін, трансформацій, розвитку суспільного життя у просторі і часі. Це здійснюється за допомогою таких методів, як спостереження, експеримент, порівняння і історизм. Вчення про методи соціологічного пізнання людини і суспільства можна віднести до найбільш вагомих наукових здобутків О. Конта. Сучасна соціологія користується ними майже за такою ж методою, яку він обґрунтував понад півтора століття тому.

Суспільство О. Конт розглядав як цілісну систему, всі складові якої взаємопов’язані одне з одним і можуть бути осягнуті лише у їх взаємних зв’язках і залежностях. Загальну соціологію Конт поділяв на дві частини: а) соціальну статику і б) соціальну динаміку. Перша з них, що вивчає умови існування та закони функціонування суспільної системи; предметом другої частини є закони розвитку і зміни соціальних систем.

На противагу філософам доби Просвітництва, які трактували суспільство як результат суспільної угоди між людьми, О. Конт розглядав його як своєрідний організм, основу будови якого складають соціальні інститути — сім’я, держава і релігія. Соціологія якраз і покликана вивчати життєдіяльність цих інститутів. Її мета — збереження суспільної цілісності, яка часто-густо порушується в зв’язку з розбалансованістю інтересів конкретних індивідів і соціальних груп. Збереження єдності соціального організму є основним завданням і покликанням уряду, якого Конт люб’язно і велично іменував «виразником суспільного духу», «гарантом громадянського порядку і суспільного взаєморозуміння». Держава трактується Контом як орган соціальної солідарності; підпорядкованість державі філософ вважав «священним обов’язком кожного індивіда».

Філософ прекрасно розумів, що суспільство не залишається сталим раз і назавжди, воно розвивається, зростає, зміцнюється або руйнується. Цю частину проблеми охоплює такий підрозділ соціології, як соціальна динаміка, під якою Конт розумів не Що інше, як «позитивну теорію суспільного прогресу». Відштовхуючись від конкретних (позитивних)суспільств, прогресивних Дат та імен видатних історичних діячів найбільш цивілізованих народів Європи, філософ створив оригінальну схему суспільного прогресу; проаналізував його найбільш впливові чинники; обґрунтував основні складники прогресу — матеріальний (покращення зовнішніх умов життя), фізичний (вдосконалення людської природи), інтелектуальний (розвиток інтелекту, перехід від релігійного й мета фізичного світогляду до позитивного) і моральний (розвиток колективності і моральних почуттів). В основу соціально; динаміки, ввалиш О. Конт, мас бути покладена «історична енергія людського духу».

Характерно, що О. Конт органічно не приймав революції. Він неодноразово звертався до французьких робітників відмовитись від революції й прийняти його (Конта) позитивістську програму. На противагу революції філософ наполегливо обстоював еволюційний шлях суспільного розвитку, який давав змогу «не знищувати і руйнувати», а «вдосконалювати і змінювати існуючий у суспільстві порядок». Ця зміна, за Контом, має здійснюватись у відповідності з такими принципами: 1) принцип умов існування, що вимагає врахування впливу соціального середовища, виокремлювати взаємодію між внутрішнім і зовнішнім середовищем, між людиною і суспільством, бачити проблему впливу свідомості на соціальне середовище; 2) принцип єдності людської природи, 3) принцип консенсусу, що зобов’язує враховувати цільну сукупність частин при їх взаємодії як між собою, так і з соціальним організмом як цілісністю; 4) принцип еволюції, що опирається на визнання пріоритету інтелекту і морального вдосконалення людини.

За думкою О. Конта, у своєму розвитку розум проходить три головні стадії: теологічну, метафізичну та позитивну. Закон «трьох стадій» розвитку розуму, який Конт одночасно трактує і як логічний закон розвитку людської історії, є опорним, висхідним, принциповим положенням теорії соціальної динаміки. Уважно проаналізувавши історію розвитку цивілізації, філософ робить висновок про те, що розвинені країни Європи вступили нині у фазу позитивного розвитку. Про це свідчать такі факти, як розвиток наук і впровадження їх в практику; заміна військового способу соціальної організації (характерної для теологічної епохи) технологічними підходами; перемога альтруїзму над егоїзмом; розквіт соціальних почуттів; швидкий розвиток матеріальної культури, що забезпечує комфортне життя, справедливість і мир.

Критики О. Конта вважають таку схему суспільного розвитку досить абстрактною. У ній узагальнюються лише ті історичні факти, які підтверджують її сенс і значення, або, крайньою мірою, не суперечать їй. Схема не дає відповіді на такі питання історії, як її рушійні сили, мотиви їх діяльності, напрями суспільного розвитку тощо. Розглядаючи доробок О. Конта з позицій сучасного наукового і філософського знання, ми можемо зробити висновок, що подібні зауваження хоч і мають певний сенс, однак вони не зменшують достоїнств концепції, створеної великим соціологом. Після «метафізичних і утопічних» конструкцій Маркса і Енгельса, система, створена О. Контом, була коли б чи не єдиним конструктивним і системотворчим поглядом на суспільство в його історії і сучасних вимірах, поглядом, побудованим на позитивній природній науці про суспільство, на соціальних фактах (що вивчаються таким же об’єктивним чином, як і природничі явища), на соціальних технологіях, завдяки яким вирішуються ті чи інші соціальні завдання.

Від О. Конта веде свій родовід ціла низка напрямків позитивної соціології, зокрема, соціологічний організм, «соціологізм», концепції «технологічного детермінізму» тощо. Найбільш впливовими прибічниками і послідовниками «позитивної філософії» О. Конта були такі відомі англійські філософи, економісти і суспільно-політичні мислителі, як Джон Стюарт Міль і Герберт Спенсер. Визначаючи своє, нерідко критичне, ставлення до Конта, кожен із них, звичайно, спробував вибудувати свою філософську схему. Однак, не зважаючи на оригінальність їх мислення і філософських конструкцій, вилив О. Конта на цих філософів був більш значним і помітним, ніж їхні про нього декларації.