Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

У пошуках вічного
Ніколо Кузанський

(1401-1464)

«Людина — це власне царство, вільне і благородне»

Видатний німецький вчений, філософ і богослов Кузанський народився в містечку Куза (Південна Німеччина) в сім’ї човняра і риботорговця, людини вольової і досить жорсткої вдачі. У раннім віці Ніколо втік від свого батька й виховувався у «братів спільного життя» в голландському містечку Девентрі. Наставники «братства» проповідували аскетизм, благочинність, за допомогою яких мали надію наблизитись до Христа. Там же він здобув пристойну освіту і вже в 15-річному віці був у списках студентів Гейдельбергського університету. Пізніше юнак переїздить до м. Падуї, де штудіює право, філософію, природничі науки, зокрема, географію. Падуя в ті часи була одним із визнаних центрів європейської культури, гуманізму і природознавства. Юнак захоплюється математикою, астрономією, медициною. Знайомство і дружба з професором права Джуліано Цезаріні сприяли пробудженню любові юнака до теорії права, літератури, філософії і мистецтва. Свої основні твори філософ присвятив саме Цезаріні.

Світогляд Ніколи формувався під впливом античної філософії, зацікавленість якою в часи середньовіччя була не досить високою. Між тим, авторитетами у Кузанця були Піфагор і Демокріт, Платон і Арістотель, Прокл і Боецій, ряд інших мислителів. Як зазначають дослідники, математичні погляди нашого філософа багато в чому є продовженням і розвитком відповідних ідей Піфагора, Прокла, Боеція; ідея нескінченності світу безпосередньо пов’язана з атомістичним вченням Демокріта і Епікура; принцип Казанського «все у всьому» с своєрідним віддзеркаленням ідеї Анаксагора про предмет як такий, що утримує в собі всі інші предмети. До речі, до Арістотеля Кузанський ставився досить критично. Підтримуючи його гносеологічні роздуми, він нерідко вступає в полеміку щодо космології, фізики і навіть логіки Стратегіта. Це свідчить про вихід філософа за межі світогляду епохи Античності і Середньовіччя, про його перехід до нового світобачення, яке початкувало епоху Відродження.

З часом Кузанський захищає докторську дисертацію з права, працює юристом, викладає право в університеті м. Кьольна. Тут же він Грунтовно вивчає філософію і богослов’я. Значний вплив на нього мали філософські твори Луллія. Допитливий філософ — початківець спеціально їздив до Парижа, щоб отримати доступ до оригіналів праць цього відомого і впливового в той час філософа.

Успішною була й богословська кар’єра Ніколи. За заслуги перед церквою папа Євгеній IV оголосив філософа кардиналом, а його спадкоємець — папа Пій II узаконив нове церковне ім’я філософу і богослову — Ніколо Кузанський. У 1450 році Кузанський став єпископом Бриксенським.

Успіхи церковної служби між тим не застували пізнавальних пошуків філософа. Він відшуковував і читав давні рукописи, захоплювався античною філософією, однак, будучи богословом, вважав, що пророк Моїсей раніш за всіх філософів описав творення світу й дав його первинне пояснення.

Як і у будь-якого християнського філософа, у центрі уваги і найвищою метою пізнання Ніколи Кузанського постає Бог. Разом з тим, він розуміє, що пізнання Бога — пізнання особливе, що здійснюється воно понад будь-якою думкою і поняттям. Тому усі мудрі люди єдині в усвідомленні неможливості знанням осягнути Творця. Бо, погоджується Кузанець, тільки Бог «розуміє свою сутність, а наше розуміння відносно його розуміння виявляється у безсиллі наблизитися до нього». Спосіб Його описання — «нескінченність». Але для віруючої людини Бог — це завжди Творець, проте, «нескінченність» сама по собі ані породжує нічого, ані сама нічим не народжена.

Очевидно, що Абсолютна нескінченність є неплідною. Такою вона постає в образі «Вічності». «Вічність» також віддзеркалює божественну, тобто абсолютну нескінченність, але «вічність» не є негативним поняттям. Вона фіксує і стверджує собою «Єдність», або максимальну присутність, що, у свою чергу, символізує «Отця». «Вічність», будучи проявленням нескінченності, констатує «сталість»,тобто «рівність собі». «Рівністю» покладається «своє інше» Отця, тобто «Син». Отже, символом божественної «рівності» є Син. «Зв’язок», що фіксує відношення «рівності» і «єдності», символізує Святого Духа. «Єдність», «Рівність», «Зв’язок» складають з себе Трійцю: Бога — Отця, Бога — Сина і Бога- Св. Духа.

Філософія Кузанського пантеїстична: «ідею Бога» він розчиняв у всіх речах; пізнання трактував як експериментальне осмислення цієї ідеї в реальному стані і розвиткові речей. Він не приймав схоластики, на противагу якій запропонував вчення «про наукове незнання», що збільшується, зростає одночасно з розширенням пізнавальних здібностей (і здатності) Людини. Цю думку Ніколо ілюструє за прикладом кола: чим більше коло (знання), тим більше площа його дотичності до непізнаного світу. Наше знання, розмірковував Кузанець, зростає одночасно із розширенням кола непізнаного, що є універсальним принципом пізнання і людського досвіду. Тут же філософ приходить до висновку про принципову єдність протилежностей, намагається утвердити його у якості висхідного, базового положення розвитку пізнавального процесу як такого.

Філософ наполегливо закликав до застосування експериментальних методів у природознавстві, до вивчення математики, на базі чого, за його переконанням, лише й можливе людське знання. У творі «Про досвід зі зважуванням» філософ висунув вимогу чітких вимірів, зважування, розрахунків, що започатковувало новітнє бачення ролі науки і техніки в житті людини і суспільства.

Кузанець перший склав географічну карту Європи; запропонував реформу юліанського календаря; висловив оригінальні космогонічні судження, які лягли в основу вчення Джордано Бруно про нескінченність Всесвіту та існування (можливих) світів за межами Землі.

Філософія Кузанського суперечлива. Власне, вона й не могла в ті часи бути іншою. Ідея Бога, що домінувала в полі філософського пізнання, все ще була досить сильною. Ідеї ж природознавства, науки і практики, пізнання Людини і утвердження гуманістичних принципів лише стверджувались. Ніколо Кузанський був тут першопроходцем. Він одним із перших підняв значення Людини, нескінченність людського пізнання й ролі розуму. Усе це суперечило офіційному теологічному погляду на природу речей. Кузанський таким чином об’єктивно протистояв офіційній ідеології, підривав її підвалини і одночасно нуртував основи нового світобачення і культури.