Основи філософських знань

Розділ перший - ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ТРЕТЯ - СУЧАСНА СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ - 1. Філософські системи XX ст. Основні напрямки

Неогегельянство.

Неогегельянство — філософське вчення формувалося приблизно тоді ж. Видатні представники неогегельянства німецькі філософи Роберг Кронер, Генрі Лассон, італійці Бенедетто Кроче, Джованні Джентіле та ін. «Абсолютний ідеалізм» англійського філософа Френсіса Бредлі, американського — Джеймса Ройса зв'язаний з «критичним відродженням» гегельянства. У 40 — 50-х роках великий вплив мали французькі гегельянці Жан Валь, Андре Коржев, Жан Іпполіт та ін. У Росії ідеї неогегельянства підтримував і розвивав Іван Ільїн, Микола Федоров, Володимир Соловйов та ін.

Спираючись на ідеалізм філософії Гегеля (гегелівський принцип ототожнення мислення і буття), неогегельянці частково відмовилися від діалектики або перенесли її тільки у сферу свідомості, ірраціоналістично пояснюючи Гегеля з позицій філософії духу, та не брали розвиток ідеї у формі «інобуття» — філософії природи. Проблеми суперечностей, як рушійної сили розвитку взагалі, неогегельянці вирішували по-різному: від «примирення» суперечностей до відхилення можливості їх вирішення взагалі («трагічна діалектика» Анрі Ліберта). У галузі соціальної філософії деякі представники неогегельянства використовували ідеалізм гегелівської філософії для обґрунтування політики тоталітарної держави (Віль Бозанкет), а потім і фашистської держави як способу примирення класів у суспільстві.

У 30-х роках XX ст. створено центр неогегельянства — Міжнародний гегелівський союз. У 70-х — на початку 90-х років створюються різноманітні гегелівські спілки різної орієнтації. Деякі неогегельянці намагалися використати гегелівський метод для подолання позитивізму, пояснювали діалектику Гегеля як релятивізм та ін.