Основи філософських знань

Розділ п'ятий - ОСНОВИ ЕТИКИ ТА ЕСТЕТИКИ

ГЛАВА П'ЯТА - ЕСТЕТИЧНА СВІДОМІСТЬ ТА ЕСТЕТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ - 1. Специфіка і структура естетичної свідомості

Естетичний ідеал.

Естетична свідомість, її будь-який елемент іманентно мають орієнтир, взірець, духовну мету, що і є естетичним ідеалом. Слово «ідеал» грецького походження. У перекладі — це гра, поняття, зразок, уявлення. Необхідність в ідеалі як

особливій формі регулювання людської діяльності пов'язана з наявністю в природі людини, що розуміється як «відкритість світу», такого моменту, який у класичній філософії розглядається як момент розвитку духу. Цей момент має вираження в орієнтації людини на взірець належного, на цінність, на основі якої відбувається постійний вихід людини за власні межі, здійснюється процес самовдосконалення. На відміну від будь-якого соціального ідеалу, естетичний існує не в абстрактній, а в чуттєвій формі, тому що тісно пов'язаний з емоційним, чуттєвим ставленням людини до світу. Це перша особливість естетичного ідеалу. Друга особливість визначається різними засобами взаємодії естетичного ідеалу з дійсністю. Ідеалістична естетика виявляє відірваність естетичного ідеалу від суті природи і тому наполягає на незбагненності усвідомлення та досягнення. На противагу В. Бєлінський писав, що «ідеали — це не вільна гра фантазії, не вигадка, не мрія, але тоді ж ідеали — не опис з дійсності, а вгадана розумом та відтворена фантазією можливість того чи іншого явища».

Третя особливість естетичного ідеалу пов'язана з характером відображення дійсності в ідеалі. Естетичний ідеал, без сумніву, відтворює її особливо, але не пасивно, а творчо, що визначається вмінням особи або суспільства відкинути наносне, випадкове, неістотне. Звідси випливає визначення естетичного ідеалу. Естетичний ідеал — відображення суті предмета, але суті найглибшого порядку, яка містить у собі найвищу форму розвитку реальності, що дана емоційно.

Четверта особливість полягає у взаємодії об'єктивних якостей дійсності та особливостей внутрішнього світу людини. Вищим ступенем розвитку реальності є її соціальна форма, а її носієм — особистість як сукупність суспільних відносин. Естетичний ідеал суспільства, який відбивається через людину в чуттєвих формах, втілює у собі головні, визначні суспільні відносини такого суспільства. Тому естетичний ідеал — це діалектична єдність об'єктивного суб'єктивного.

Об'єктивне зумовлюється тим, що ідеали народжуються і реально існують у самій дійсності як тенденції суспільного розвитку незалежно від ступеня їх усвідомлення (ступінь усвідомлення виявляє зв'язок з конкретно-історичними обставинами). Суб'єктивне визначається якостями мети, ідей, носіями яких виступають певні суспільні сили, здатні побачити наявність таких тенденцій життя у зародженні, усвідомити їх і сприяти тому, щоб через мистецтво, яке вони створюють, або інші види творчості ці тенденції зрозуміла більшість.

Специфіка естетичного ідеалу виявляється в особливих зв'язках із суспільними та моральними ідеалами людини та суспільства, що відтворюється в історичному характері естетичного ідеалу. У свою чергу, естетичний ідеал обумовлюється обставинами матеріального життя суспільства, умовами соціального суспільного буття, розвитком естетичної діяльності та мистецтва. Цей взаємозв'язок рельєфно виступає у порівнянні конкретно-історичних типів естетичного ідеалу, наприклад античного та середньовічного. Античний естетичний ідеал втілює уявлення про досконалу, ідеальну людину, яка є синтезом прекрасного зовнішнього (тіло, обличчя тощо) та внутрішнього (думки, почуття, наміри). Середньовічний ідеал декларує відторгнення від дійсності.

Естетичний ідеал за певних історичних обставин може бути спрямований не у майбутнє, а в минуле, що складає ще одну особливість (наприклад, ідеалізація вітчизняної історії XVI — XIX ст.). Завдяки своїй чуттєво переконливій формі естетичний ідеал сприяє утворенню міфів у свідомості людини чи суспільства і в такий спосіб ніби заступає цю дійсність. У суспільстві естетичний ідеал виконує такі функції: мобілізує людську енергію почуттів та волі, вказуючи напрям діяльності; створює можливість випереджати дійсність, зазначаючи тенденцію майбутнього; виступає як норма, зразок та як необхідне (те, що має бути), є вищим об'єктивним критерієм оцінки всього, з чим зустрічається людина у навколишньому світі, всього, що є у сфері її інтересів. У естетичному ідеалі об'єднуються реальне та ідеальне.