Основи філософських знань

Розділ другий - ПРОБЛЕМИ ОНТОЛОГІЇ ТА ГНОСЕОЛОГІЇ

ГЛАВА П'ЯТА - ПІЗНАННЯ - 1. Проблема пізнання у філософії

Еволюційна епістемологія.

Еволюційна епістемологія — напрям в сучасній філософсько-гносеологічній думці, основне завдання якого — виявлення походження і етапів розвитку пізнання, форм і способів пізнання в контексті еволюції живої природи. Еволюційна епістемологія прагне створити узагальнену теорію розвитку науки, поклавши в основу принцип історизму, і намагаючись опосереднити крайнощі раціоналізму і ірраціоналізму, емпіризму і раціоналізму, когнітивного і соціального, природознавства і соціально-гуманітарних наук тощо. Фактично такий підхід реалізований в постпозитивістських моделях зростання і розвитку наукового знання (Карл Поппер, Стівен Тулмін, Томас Кун та ін.).

Один з відомих і продуктивних варіантів форми епістемології — генетична епістемологія швейцарського психолога і філософа Жана Піаже. В її основі — принцип зростання інваріантності знання суб'єкта про об'єкт під впливом змін умов досліду. Жан Піаже, зокрема, вважав, що епістемологія — це теорія достовірного пізнання, що завжди є процес, а не стан. Важливе її завдання — визначити, як же пізнання досягає реальності, тобто які зв'язки, відносини встановлюються між об'єктом і суб'єктом, який у своїй пізнавальній діяльності не може не керуватися певними методологічними нормами і регуляторами. Одним з перших правил генетичної епістемології є, на думку Піаже, «правило співробітництва». Вивчаючи, як же зростає знання людини, епістемологія в кожному конкретному випадку об'єднує філософів, психологів, логіків, представників математики, кібернетики, інших наук.