Повний новітній довідник школяра - Історія України
СТАРОДАВНЯ І СЕРЕДНЬОВІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ (ДО ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII СТ.)
Українські землі у найдавнішу добу
Східні слов'яни у давнину та утворення східнослов'янської держави — Київської Русі
Термін «слов’яни» найпевніше походить від назви одного з племен (словени).
Українська народність формувалася на основі об’єднання різних східнослов’янських племен та їхньої інтеграції з рядом інших прийшлих народів. Провідне місце серед цих племен посідали поляни з їх головним містом Києвом, через яке проходив торговий шлях «з варяг у греки». Процес розселення слов’ян почався наприкінці V і в цілому завершився у VIII - IX ст. н. е.
Економічною основою східнослов’янського суспільства була родова власність на землю. Знаряддя праці, продукти, майно поступово розподіляються між родинами.
Слов’яни вели осілий спосіб життя, що сприяло розвитку у них орного землеробства — основи господарства. Землю вони обробляли спочатку дерев’яним ралом, потім залізним. З IV ст. н. е. починає використовуватись плуг із череслом.
У давніх слов’ян існували і різні види ремесел (залізодобувне, залізообробне, гончарне, косторізне).
ЗВЕРНИ УВАГУ
Перші писемні згадки про слов'янські племена під іменем венедів відносяться до 1-М ст. н. е.У VI—VII ст. вже згадуються склавіни. Перші племінні об'єднання з елементами державності виникають у східних слов'ян у 380-386 рр. н. е. на чолі з Божем, який воював з готами, а потім, у VI ст., у Прикарпатті — на чолі з Маджаком. Відомий літописний переказ про заснування Києва у V ст. трьома братами Києм, Щеком і Хоривом та їхньої сестрою Либіддю.
ЗАПАМ'ЯТАЙ
Основними племенами того часу, що жили на теренах України, були: поляни (селилися в полях над Дніпром); древляни (у лісах над річкою Прип'яттю); на нинішній Волині — дуліби; на Чернігівщині — сіверяни; між Південним Бугом і Дністром — тиверці й уличі; у Галичині — білі хорвати.
ЗАПАМ'ЯТАЙ
В основу релігійного світогляду давніх слов'ян був покладений культ природи. Головним богом у них був Перун — бог грому і блискавки, бог війни; бог сонця і світла звався Даждь-бог; бог неба — Сварог; бог вітру — Стрибог; бог весни — Ярило; богиня смерті — Марена; богиня любові і краси — Лада.
ЗВЕРНИ УВАГУ
Російський історик М. Карамзін порівнював Святослава з Олександром Македонським, називав його рівним героям Гомера.
Крім цього, слов’яни вірили, що у воді живуть русалки і водяники, у полі — мавки, у лісі — лісовики, у хатах — домовики, у болотах — дідьки. Святкували слов’яни середину зими (свято Коляда), весною співали веснянки, а літом відзначали Купала.
Виникнення держави у східних слов’ян було пов’язане: 1) із зародженням і утвердженням на Русі феодальних відносин; 2) із поступовим, але стійким формуванням державотворчих традицій (антське, склавинське, полянське об’єднання); 3) із необхідністю захисту від сильних сусідів, які вже мали свої держави (Хозарський каганат, Візантія тощо); 4) із територіальною, етнічною, мовно-культурною спільністю цих племен; 5) з економічними зв’язками, розвитком торгівлі, що вимагало подолання відокремленості племен, стимулювало їхню інтеграцію; 6) із посиленням Києва, чому сприяло його географічне положення, економічне становище, політичне значення та попередня історична еволюція.
Історію Київської Русі можна розділити на такі основні періоди:
1) 882-978 рр. — утворення та становлення східнослов’янської держави з центром у Києві;
2) 978-1054 рр. — розквіт Київської Русі, зростання її політичної могутності, збільшення території, значні досягнення в сфері культури;
3) 1054-1360 рр. — поступовий занепад і розпад Київської Русі, утворення самостійних князівств.
У 862 р. варязький вождь (конунг) Рюрик стає князем у Новгороді, створивши базу подальшої варязької експансії. Після його смерті у 879 р. влада переходить до Олега (Хельга), який у 882 р. захоплює Київ, підступно вбиває Аскольда і Діра і об’єднує основні східнослов’янські землі. У своїй діяльності Олег досяг значних успіхів. У 907 р. він здійснив вдалий похід на Константинополь. На знак перемоги Олег прибив свій щит на воротах Константинополя й уклав досить вигідну угоду з Візантією. Зміцнення Русі намагався продовжити наступник Олега — князь Ігор (Інгвар) — 912-945 рр. Він приєднав територію уличів та тиверців між Дністром і Дунаєм, захопив Дербент на Каспійському морі, здійснив два походи на Візантію, проте не зовсім вдалі. Ігор загинув у 945 р. під час спроби вдруге зібрати данину з древлян, які, обурившись з цього приводу, вбили його.
Його вдова Ольга, яка стала княгинею (945-964 pp.), жорстоко помстилася за Ігоря, але зробила висновки з його невдач. Було проведено податкову реформу: чітко встановлено розмір данини — уроки, місце їх збору — погости. Ольга прийняла християнство, майже 20 років мирно правила державою, приділяючи основну увагу внутрішнім справам.
У 946 р. Ольга відвідала Константинополь. Вона передала владу своєму сину Святославу (964-972 pp.), який основну частину свого правління провів у походах. Він підкорив в’ятичів, розгромив Хозарський каганат, залучив у свої володіння землі Північного Кавказу. Сучасники порівнювали Святослава з барсом за швидкість руху його війська. Невеликий був загін Святослава, і він загинув у нерівній битві. Куря, хан печенігів, наказав зробити з його черепа кубок, який покрили золотом та сріблом. На чаші був зроблений напис: «Чужого шукаючи, своє загубиш».
Святослав активно включився в міжнародні відносини, намагався відігравати в них значну роль, його ім’я гриміло по всій Європі. Але постійний відтік людей і матеріальних ресурсів ослабляв державу.
