Повний новітній довідник школяра - Історія України
НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
Українська козацька державність у кінці XVII-XVIII ст.
Обмеження і ліквідація автономії України у складі Російської імперії
Обмеження і ліквідація державності та автономії України у складі Росії пройшли декілька етапів:
1) 1654-1708 роки — перехід від протекторату до автономії України, поступове, але постійне обмеження її прав;
2) 1708-1727 роки — форсований наступ на українську автономію;
3) 1727-1764 роки — чергування двох тенденцій у російському уряді щодо України — звідси то повернення гетьманської влади, то посилення імперського тиску;
4) 1764-1781 роки — остаточна ліквідація української автономії.
Значним обмеженням влади гетьмана стало призначення в Україну царських резидентів. Українські землі почали роздавати царським вельможам. Резиденція гетьмана була перенесена в м. Глухів, ближче до російського кордону.
ЗВЕРНИ УВАГУ
І. Мазепа зробив чимало корисного для розвитку освіти, науки і культури України, витрачаючи значні особисті кошти на будівництво і реконструкцію храмів і монастирів (за роки його правління було побудовано 20 церков і монастирів, відреставровано храм Святої Софії), що дало підстави для формування особливого стилю архітектури — «мазепинського бароко». На потреби Києво- Печерської лаври він надав 73 тис. золотих. Завдяки його зусиллям Києво-Могилянська колегія отримала статус академії і нерідко в ті часи називалася Могилянсько-Мазепинською.
ЗВЕРНИ УВАГУ
Послідовники і прихильники Мазепи обирають своїм гетьманом Пилипа Орлика, який створив проект першої Конституції України. Основним її положенням були тези про незалежність України на обох берегах Дніпра від усілякого іноземного панування.
ЗАПАМ'ЯТАЙ
4 червня 1775 р. за наказом Катерини II було зруйновано Запорізьку Січ — останній атрибут української державності. Катерина II не могла терпіти існування козацької республіки в імперії, а військове значення Запорізька Січ уже втратила.
Після смерті у 1722 р. Скоропадського імператор не дозволив обирати нового гетьмана. Наказним гетьманом став Павло Полуботок (1722-1724), який разом зі старшиною звернувся до царя з проханням ліквідувати Малоросійську колегію, дозволити обрати нового гетьмана. Полуботка заарештували і він помер у в’язниці в Петербурзі у 1724 р.
У 1727 р. гетьманом «обрали» 73-річного Данила Апостола. При гетьмані Апостолі почалася кодифікація українського права. Після 15-річної роботи комісія підготувала кодекс — «Права, за якими судиться малоросійський народ». Але оскільки він передбачав автономність України, Сенат не затвердив його.
Після смерті Д. Апостола у 1734 р. за указом цариці Анни Іванівни правління Лівобережною і Слобідською Україною передали Правлінню гетьманського уряду з 6 чол., три з яких — українські старшини. Але головував у ньому царський резидент. У 1750 p., під час царювання дочки Петра І Єлизавети, було дозволено обрання нового гетьмана. Ним став брат фаворита імператриці Кирило Розумовський (1750-1764), якому тоді було лише 22 роки. Він провів в Гетьманщині судову реформу (1760 p.): її територія поділялася на 20 судових повітів, де були суд земський — для цивільних справ і суд підкоморський — для земельних, а для карних — громадські суди. Усіх суддів обирала козацька старшина. У 1754 р. були ліквідовані митні кордони між Україною і Росією, що означало ліквідацію ще одного атрибута автономії України.
З-під юрисдикції гетьмана був вилучений Київ, російський уряд встановив контроль над наданням гетьманом посад і маєтків, йому було заборонено листуватися з іншими державами.
Катерина II обвинуватила К. Розумовського у зраді і змусила його відмовитись від гетьманства. Так було ліквідовано автономію України, залишки української державності.
У Лівобережній Україні було створено Малоросійське генерал-губернаторство, а для управління Україною — Малоросійську колегію з 4 російських і 4 українських членів.
Останнього кошового отамана Січі Петра Калнишевського (незважаючи на те, що він мав звання генерал-лейтенанта російської армії) було заслано на Соловки, де він відбував 28-річне заслання і помер у 1803 р. у віці 113 років. Частина запорожців переселилася в пониззя Дунаю, де заснувала Задунайську Січ.