Географія - Зовнішнє незалежне оцінювання

ЗАГАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Гідросфера

Болота

Болото — це ділянка суходолу з надлишковим зволоженням. Його характерною рисою є наявність шару торфу. Обов’язковою умовою його утворення є постійна надмірна вологість. Одна з причин надлишкової зволоженості й утворення болота полягає в особливостях рельєфу — наявності низин, куди стікаються води; на рівнин

них територіях відсутність стоку також призводить до застоювання води й утворення болота; крім цього, до таких самих наслідків призводить заростання водойми.

Розрізняють два основні типи боліт — верхові та низинні. Верхові болота зазвичай мають дещо опуклу форму, можуть бути вкриті очеретом або чагарниками. Низинні болота утворюються в зниженнях (зазвичай це річкова долина або берег озера). Тут багата і різноманітна рослинність. Іноді ці болота заростають лісом.

Найбільше боліт розташовано в тундрі й тайзі, а також в екваторіальних лісах Південної Америки. В Україні найбільше боліт на Поліссі (особливо у Волинській, Рівненській і Чернігівській областях).

Один зі шляхів утворення болота пов’язаний із поступовим заростанням озера. При цьому відбувається інтенсивний процес осадонакопичення, утворення різноманітних намулів. У міру обміління водойми рослинність охоплює дедалі нові території і, відмираючи, утворює все більше торфу. Нарешті накопичені на дні рослинні рештки з’єднуються й утворюють суцільне болото.

Болотам належить важлива роль у природі. Вони зволожують повітря навколишньої території, регулюють стік поверхневих вод, є місцем поширення багатьох видів тварин та рослин. У болотах накопичується торф, який використовують як паливо, добриво та хімічну сировину.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.