Теорія і методологія географічної науки - Мирослава Влах 2018

Головні теоретико-методологічні проблеми природничої географії
Номінація науки

Мета природничої географії — вивчення походження, структури, функціонування просторово-часових властивостей природних соціоприродних систем.

Функції природничої географії: теоретична, конструктивна (практична), просвітня, виховна.

Історичний природничо-географічний дискурс і проблема номінації науки у зв'язку зі зміною її змісту.

Співвідношення понять землезнавство, землезнання, геологія, геономія, землелогія, фізична географія, природнича географія, ландшафтознавство, ландшафтна географія, природнича геонаука(Nature GeoScience) та ін.

Поняття землезнавство запропонував К. Ріттер у праці «Землезнавство щодо природи та історії людства» (К. Ritter «Die Erdkunde im Verhaltniss zur Natur und zur Geschichte des Menschen», 1817—1859).

Дефініція землезнавства у праці А. Краснова «Основи землеведения» (Харків, 1895). Риси наукового землезнавства, які відрізняють його від старої географії: наукове землезнавство має завданням не опис розрізнених явищ природи, а пошук взаємних зв'язків, взаємної зумовленості між явищами природи; наукове землезнавство цікавить не зовнішня сторона явищ природи, а їхній генезис; наукове землезнавство описує не незмінну, статичну природу, а природу, яка змінюється, яка має свою історію.

За П. Тутковським, органічною складовою землезнавства є антропогеографія («Загальне землезнавство», 1927).

Землезнання — «самостійна природописна наука про Землю (яко своєрідну одиницю серед Всесвіту) й її поверхню з усім тим, що на цій поверхні находиться й стоїть у тісних взаєминах із цілістю Землі й її поверхні. ... воно мусить мати три галузі: космічну географію, фізичну географію й біологічну географію. Ця остання — географія життя на Землі — ділиться на географію рослин, звірят і людей (фітогеографію, зоогеографію, антропогеографію)» (С. Рудницький «Українська справа зі становища політичної географії», 1920). «Предмет землезнання — Земля. Землезнання належить до т. зв. простірних наук, воно досліджує й описує земні простори, як астрономія (з астрофізикою) небесні. Землезнання є загальною наукою про Землю» (С. Рудницький «Про становище історичної географії в системі сучасного землезнання», 1927).

Землезнавство — фундаментальна наука серед наук про середовище людства, оскільки вивчає закони організації, функціонування й історію розвитку географічної оболонки; виконує роль загальної географії — характеризує теоретичні засади цілої низки відокремлених дисциплін, певною мірою поєднуючи їх предметно й методологічно; закладає в свідомості людини наукові уявлення про будову Всесвіту (М. Багров, В. Боков, І. Черваньов, 2000).

Геологія (грец. γη — земля і λόγος — слово, учення) — наука про Землю, її будову, речовинний склад, рухи та історію земної кори, послідовність розвитку органічного світу, утворення й розташування корисних копалин («Енциклопедія сучасної України», Т. 5, 2006).

Термін геологія запропонував норвезький природознавець М. Ешольт у праці «Геологія Норвегії» (M. Escholt «Geologia Norvegica», 1657). Сцієнтонім геологія термінологічно не пов'язаний з позначуваною ним сферою наукового дослідження.

Геономія (грец. γη — земля і νομός — закон, звичай) — астрономічна географія; наука, що розкриває загальні закони розвитку Землі як планетарного об'єкта (це назва втраченого рукопису С. Рудницького, 1933—1934 рр., 342 с.).

Землелогія (від Земля як планета з її біосферою і «логія» (грец. λόγος) — слово, учення) — синтез наук про Землю, її походження і розвиток під впливом космічних і внутрішньоземних чинників, про біосферу з усіма оболонками (ядром, мантією, земною корою, геофізичними полями, рельєфом поверхні, ґрунтовим і рослинним покривами, гідросферою й атмосферою, тваринним світом, демосферою) і техносферою, що активно змінює природний стан, створює безліч екологічних проблем, які треба вирішувати, щоб Земля й надалі залишалась осередком розумного життя у Всесвіті (Г. Рудько, О. Адаменко, 2009).

Фізична географія (грец. φυσικός — природний) розглядає Землю як цілісність і її поверхню з фізичного погляду (С. Рудницький, 1905; М. Доль- ницький, 1919).

Фізична географія як синтетична наука, що узагальнює факти і висновки окремих наук; об'єктом її вивчення є не окремі предмети та явища, а їхнє географічне поєднання, або комплекс (наприклад, пустеля або тропічні ліси) (А. Краснов, 1910).

Фізична географія — наука про географічну оболонку Земної кулі як сферу взаємного проникнення та взаємодії літосфери, атмосфери, гідросфери, педосфери та біосфери; основа природничої складової системи географічних наук. Фізична географія вивчає компоненти земної природи, природні комплекси, геосистеми, їхні антропогенні зміни і можливості практичного застосування фізико-географічних знань («Географічна енциклопедія України», Т. 3, 1993).

Фізична географія — це вивчення фізичного світу (систем і процесів, пов'язаних із земною атмосферою, гідросферою, літосферою і біосферою) — дефініюється за допомогою фізичних термінів (T. Fik, 2000).

Фізична географія зосереджується на характері і процесах формування наземної (англ. land-surface) поверхні Землі та її оболонки, підкреслює просторові мінливості, які відбуваються, і тимчасові зміни, що необхідні для розуміння сучасного довкілля Землі. її мета — зрозуміти, як фізичне довкілля Землі стає основою для людської діяльності та стосується, впливає на неї (K. Gregory «Restructuring Physical Geography», 2002).

Фізична географія добре обґрунтована у дослідженнях, що провадяться тепер для пояснення ландшафтів Землі, їхніх геоморфологічних, гідрологічних, атмосферних, кріосферних, петрологічних і біогеографічних процесів, які змінюються з часом і в просторі. Міра людського «сліду» на планеті є викликом для фізичної географії приділяти більшу увагу ролі людей у змінах довкілля і взаємодії між людьми та їхнім довкіллям (S. Mayhew «A Dictionary of Geography», 2009).

Фізична географія — наука про географічну оболонку Землі, її предметом є дослідження взаємного проникнення і взаємодії літосфери, атмосфери, гідросфери, педосфери, біосфери (О. Маринич, П. Шищенко, 2006).

Фізична географія — наука, що вивчає географічну оболонку та її ландшафтні комплекси в їхньому натуральному стані (Г. Денисик, О. Тімець, 2010).

Фізична географія — наука про природні закономірності функціонування та геопросторової організації ландшафтної оболонки Землі (О. Топчієв, 2016).

Природнича географія — наука, що вивчає географічну оболонку та її ландшафти в їхньому сучасному, зміненому господарською діяльністю людини стані; крім натуральних природних компонентів і комплексів, об'єктом досліджень є людина та історія господарського використання нею природних ресурсів (В. Денисик, О. Тімець, 2010).

Природнича географія — інтеґрований науковий напрямок, який вивчає закономірності розвитку географічної оболонки та її складових у спонтанному й антропогенно модифікованому станах (В. Петлін, 2010).

Ландшафтознавство — первинно — наука про цілісні відносно однорідні природні й природно-антропогенні геосистеми; галузь фізичної географії, що вивчає геосистеми трьох основних ієрархічних рівнів: планетарного (ландшафтну сферу Землі), реґіонального (фізико-географічні країни, зони, провінції, області, райони) та локального, або топічного (внутрішньоландшафтні яруси, рівні, мікрозони, місцевості, урочища та фації) (П. Шищенко, 1990).

Ландшафтознавство разом із землезнавством і регіональною фізичною географією, є одним із розділів загальної фізичної географії, який вивчає природні територіальні і аквальні комплекси різної розмірності як складові частини географічної оболонки Землі (С. Міхелі, 2002).

Ландшафтознавство як наука про зв'язки, які забезпечують виникнення і підтримку гармонійної єдності геосистем, починаючи від елементарних, локальних і закінчуючи планетарними (В. Николаев, 2005).

Ландшафтознавство як поле культури, в якому отримуються, інтерпретуються та використовуються знання про простори, образ яких формується конфігурацією місць, які у цих просторах містяться (М. Гродзинський, 2005, Т. 1).

Вплив ландшафтознавства на загальну теорію географії. За А. Пенком, самостійність географії полягає у наявності власного об'єкта дослідження — «географічного індивідуума», «хори», ландшафту. Це клітинки, з яких ніби складається земна поверхня (П. Джеймс, Дж. Мартин, 1988).

Ландшафтна географія — природничо-географічна наука, складова комплексної фізичної географії, яка вивчає ландшафтний устрій територій регіонального масштабного рівня. Об'єктом ландшафтної географії є конкретні території у їхніх природних або політико-адміністративних межах. Теоретичні засади ландшафтної географії відповідають теоретичним положенням, розробленим у рамках загальної комплексної фізичної географії; її значення і потенціал краще проявляється не у сфері теоретичних пошуків, а при вивченні конкретного регіону (М. Гродзинський, 2017).