Теорія і методологія географічної науки - Мирослава Влах 2018

Еволюція географії як зміна наукових парадигм
Етапи розвитку теорії і методології географічної науки

Два виміри історії географічного пізнання: екстенсивний (розвиток «вшир»), коли вивченням охоплюються все нові і нові території; інтенсивний (розвиток «у глибину»), тобто проникнення в сутність географічних явищ і процесів (С. Рудницький, 1905).

Врахування системи чинників для виділення історичних етапів розвитку теорії і методології географічної науки: класична географія, некласична географія, постнекласична географія.

Класична географія — географічна наука на етапі її історичного розвитку (до ХVІV ст.), для якої характерні об'єктний стиль мислення, бажання пізнати предмет сам по собі, безвідносно до умов його вивчення суб'єктом; при описі і теоретичному поясненні відкидають усе, що стосується суб'єктивних способів, прийомів і операцій діяльності людини. Головна наукова парадигма — механістична, сумативістська, тобто нове знання виникає на засадах попереднього. Картину Світу будують за принципом жорсткого (лапласівського) детермінізму. Головні парадигми: космографічна, описово-країнознавча, географічного детермінізму (рис. 32).

Рис. 32. Теоретична модель парадигмального розвитку географічної науки

Некласична (модерна) географія — географічна наука на етапі її історичного розвитку (ХІХ — середина ХХ ст.), для якої характерне залучення ученого у процес дослідження і позиціонування його водночас як об'єкта і суб'єкта дослідження. Перехід від класичної до некласичної географії спричинений методологічною кризою класичного раціоналізму, переходом від лінійного до нелінійного сприйняття Світу. З некласичною географією пов'язана парадигма відносності, дискретності, квантування. Перехід від класичної до некласичної географії характеризується інтенсивною диференціацією наукового географічного пізнання і розвитком аналітичних наукових напрямків.

Він супроводжується відмовою від наукового послуговування латинською мовою і використанням національних мов, формуванням національних географічних шкіл, національної географічної термінології. Головні парадигми: порівняльно-географічна, біогеографічна, геологічна, геоморфологічна, ландшафтна, геосистемна.

Постнекласична (постмодерна) географія — географічна наука на етапі її історичного розвитку (з 80—90-х років ХХ ст.), коли наукові знання про об'єкт залежать не тільки від особливостей засобів і операцій діяльності ученого, а й від його ціннісно-цільової орієнтації. Головні парадигми: екологічна, збалансованого розвитку, геоінформаційна, глобалізму, геоноосферна та ін.

«Закон субординації» при виділенні історичних періодів розвитку теорії і методології географічної науки: кожен попередній період входить у перетвореному, модернізованому вигляді у наступний.

Головні парадигми сучасної географії

Парадигма збалансованого розвитку сформульована у доповіді Міжнародної Комісії з навколишнього середовища і розвитку ГА ООН («Доповідь Ґ. Г. Брундтланд», 1987). У доповіді наголошено на необхідності створення глобальної програми змін, метою яких є вирішення спільних найголовніших завдань у контексті комплексного вирішення проблем довкілля і природних ресурсів та соціально-економічного розвитку.

Збалансований розвиток (англ. sustainable development) — такий розвиток суспільства, за якого задоволення потреб у природних ресурсах теперішніх поколінь не повинно ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

У контексті реалізації парадигми збалансованого розвитку під егідою ООН:

✵ затверджено «Порядок денний на ХХІ ст.», 2000;

✵ ухвалено «Цілі розвитку тисячоліття» (подолання бідності, зниження рівня материнської смертності, боротьба з поширенням ВІЛ/СНІДу та ін.);

✵ проведено Світовий саміт зі збалансованого розвитку («Earth Summit 2002»), Йоґаннесбурґ, Південна Африка, 2002. На саміті підписано «Йоґаннесбурзьку декларацію зі збалансованого розвитку» та «Йоґаннесбурзький план з імплементації»;

✵ проведено «Конференцію ООН зі збалансованого розвитку», відому під назвою «Ріо+20» («RIO+20»), Ріо-де-Жанейро, Бразилія, 2012. Го - ловні питання конференції: дотримання збалансованого розвитку в економічній, соціальній сферах, збереження природного довкілля. За результатами роботи конференції підписано підсумкову декларацію «Майбутнє, якого ми хочемо» («The future we want», 2012).

Дослідження проблеми збалансованого розвитку в Інституті географії НАН України (Л. Руденко, 1998, 2005, 2014; С. Лісовський, 2009; Є. Маруняк, 2014 та ін.; «Атлас природних, техногенних, соціальних небезпек і ризиків виникнення надзвичайних ситуацій в Україні», 2016).

Геоінформаційна парадигма як результат стрімкої інформатизації суспільства і створення якісно нових теоретико-методологічних засад географічної науки; надає нові можливості представлення, моделювання різних географічних явищ і процесів за допомогою ГІС.

Формування хороінформаційної парадигми, яка заснована на засадах міждисциплінарності та органічної інтеґрації (розгляді у розрізі екологічних, економічних, соціальних, техніко-технологічних, політичних, культурних й інших аспектів проблеми), діалектичній гармонії природи і людини, інтеґративному підході до геопростору. Хороінформатика (англ. choroinformatics) як процес відповіді на просторові питання, вирішення реґіональних і географічних проблем, які не можуть бути розв'язані простим використанням моно- чи мультидисциплінарного підходу (K. Koutsopoulos «Changing Paradigms of Geography», 2011).

Парадигма глобалізму започаткована діяльністю представників Римського клубу (The Club of Rome, 1968). Перша доповідь «Межі зростання» (D. Meadows & C «Limits to Growth», 1972) представила результати моделювання наслідків швидкого зростання кількості населення планети за умов обмежених природних ресурсів. Станом на початок 2018 р. підготовлено 40 доповідей з проблеми зростання населення Землі (S. Kapitza & C «Global Population Blow-Up and After: The Demographic Revolution and Information Society», 2006); проблеми вичерпності природних ресурсів(E. Mann Borgese «The Oceanic Circle, Governing the Seas as a Global Resource», 1999; J. Rockstrom, A. Wijkman «Bankrupting Nature: Denying our Planetary Boundaries», 2012); проблеми трансформації світопорядку (J. Tinbergen «Reshaping the International Order», 1976; B. Hawrylyshyn «Road Maps to the Future», 1980); соціальних проблем (B. Schneider «The Barefoot Revolution», 1988; P. Berger «The Limits of Social Cohesion: Conflict Mediation in Pluralist Societies», 1998); проблем економічного розвитку (O. Giarini, M. Malitza «The Double Helix of Learning and Work», 2003); проблеми колапсу складних систем, зокрема планетарної екосистеми, через надмірну експлуатацію і зміни клімату (U. Bardi «The Seneca Effect», 2017); проблеми філософських засад сучасного стану світу (людська цивілізація сформувалася в умовах «порожнього світу» (англ. «empty world») — світу незвіданих територій і надлишкових ресурсів; зараз людство увійшло у «повний світ» (англ. «full world») — світ, що заповнений по вінця з неявними перспективами подальшого розширення; якщо продовжувати жити за правилами «порожнього світу», людство очікує колапс); проблеми фундаментальної трансформації мислення (формування цілісного світобачення («нове Просвітництво») — гуманістичного, але вільного від антропоцентризму, відкритого для розвитку, однак яке цінує збалансованість і турбується про майбутнє); проблеми майбутньої освіти («грамотність стосовно майбутнього» (англ. futures literacy) — освіта повинна мати ціннісний характер, ґрунтуватися на універсальних цінностях і повазі до культурного розмаїття; фокусуватися на збалансованості; культивувати інтеґральне мислення, на противагу обмеженому системному, яке розглядає реальність у механістичних категоріях); проблеми формування людства як єдиного цілого (англ. common humanity) (E. von Weizsaecker, A. Wijkman «Come On! Capitalism, Short-termism, Population and the Destruction of the Planet», 2018) та ін.

Глобалізм — світогляд, тип свідомості, спосіб бачення навколишнього світу, коли домінує глобальна складова. У контексті парадигми формується конвергентна наука геоглобалістика (М. Книш, Л. Котик «Становлення глобалістики як науки», 2015).

Глобальні виклики парадигмального розвитку сучасної географії («The Global Risks Report», 2016):

✵ економічні: безробіття/неповна зайнятість; масштабна міграція; біженці і вимушене переміщення населення; соціальна нестабільність; державний колапс/криза; міждержавні конфлікти з реґіональними наслідками;

✵ технологічні: розвиток цифрових, біологічних, фізичних технологій; переорієнтація з людської праці на роботизовану, внаслідок чого зростатиме соціальна нерівність; докорінна зміна низки професій, посилення конкуренції на світовому ринку праці, поява «незатребуваних» людей;

✵ геополітичні: розвиток ядерної, хімічної, біологічної, кіберзброї; нові можливості придбання зброї; міжцивілізаційні та релігійні зіткнення; громадянські війни, гібридні війни, кібервійни; тероризм; криза ООН як суб'єкта міжнародних відносин;

✵ природне довкілля: екологічна криза, що загрожує виживанню людей як біологічного виду; парниковий ефект; знищення озонового шару, глобальне потепління, кислотні дощі, смог; вичерпність великої кількості ресурсів; викиди забруднюючих речовин;

✵ соціальні: гуманітарні катастрофи; маргіналізація населення; втрата ціннісної природи людини (зміна статі, орієнтації, культури тощо); поляризація і диференціація доходів населення, посилення соціального відторгнення; криза мультикультуралізму; втрата територіальної ідентичності.