Теорія і методологія географічної науки - Мирослава Влах 2018

Система наукового знання
Сутність наукового знання

Наукове знання — система знань про закони природи, суспільства, мислення («Філософський енциклопедичний словник», 2002). Наукове знання з основою наукової картини Світу.

Географічне знання — система знань про географічну оболонку, що включає абіотичну, біотичну і соціальну сфери.

Три рівні географічного знання: побутовий (побутова чи трибальна (англ. tribe — плем'я) географія — племінна географія); суспільної свідомості, науковий (фаховий) (О. Шаблій, Кн. 2, 2015).

Місце знання на змістовному перетині істини і віри (рис. 20).

Істина виражає сутнісний зміст і безпосередню мету пізнавального процесу та характеризує його результат — знання як адекватне відображення об'єктивної і суб'єктивної реальності у свідомості людини («Філософський енциклопедичний словник», 2002).

Види істини: об'єктивна, абсолютна, відносна.

Об'єктивна істина — такий зміст наших знань, що не залежить від суб'єкта за змістом (за формою завжди залежить, тому істина суб'єктивна за формою).

Абсолютна істина — повне, вичерпне знання.

Відносна істина — форма вираження об'єктивної істини, яка відображає певну повноту знань, певну міру чіткості і точності, яка досягнена на певному етапі розвитку науки.

Рис. 20. Співвідношення істини, знання, віри

(Джерело: A. W. (Tony) Bates «Teaching in a Digital Age», 2015)

Хиба як протилежність істини. Хиба (лат. falaitas) — неістинне висловлювання, тобто властивість певного висловлювання не бути істинним за змістом («Філософський енциклопедичний словник», 2002).

Віра — термін для означення особливого екзистенційного, духовного акту людської життєдіяльності, який не визначається лише практичними, емпіричними чи теоретичними засадами його своєрідності, змісту, основ і критеріїв; одна з найважливіших специфічних здатностей людини сприймати належне як суще, бажане як дійсне, майбутнє як сучасне; сприймати не підтверджені соціально-історичним чи індивідуальним практичним або ж пізнавальним досвідом, не обґрунтовані емпіричними, експериментальними чи логічними засобами знання, цінності, норми та ідеали як істинні, автентичні характеристики об'єктивної реальності; підґрунтя і складник адекватного вираження людських світовідношень, надій і сподівань; одна з наріжних світоглядних категорій («Філософський енциклопедичний словник», 2002).

Факт — це мета будь-якого наукового дослідження; аналіз шляхів, що ведуть до нього, є предметом теорії пізнання (L. Fleck «Entstehung und Entwicklung einer wissenschaftlichen Tatsache? Einfurung in die Leher vom Denkstil und Denkkollektiv», 1935; рос. перевид. 1999).

«Науку будують із фактів, як будинок будують із цеглин; однак накопичення фактів не є наукою, так само, як багато цеглин не є будинком» (H. Poincare, 1854—1912).

Науковий факт — відповідно до стилю мислення поняттєва структура, яку можна вивчати з історичного, індивідуального і колективно-психологічного погляду, але яку не можна повністю реконструювати на основі тільки такого підходу. Тут ми спостерігаємо феномен нерозривного зв'язку між активною і пасивною частинами знання, а також те, що обидві ці частини зростають разом зі збільшенням кількості фактів (L. Fleck, 1935).

Теорія аргументації (нової риторики) Х. Перельмана: фактом є дещо залежне від часу, місця і визначених обставин; факт — це центральний пункт особливого роду угоди, яка стосується того, що розглядається як об'єктивна реальність (або її частина); означення факту стосується згоди зі сторони універсальної аудиторії; універсальна аудиторія — образ, що виникає у свідомості того, хто говорить або пише, або у власній свідомості людини, яка читає або слухає чиюсь аргументацію; факт — це просто те, що, як вважає досить велика група людей, іноді досить шанована і компетентна група, повинні вважати фактом усі розумні людські істоти; учений розвиває аргументацію, завдяки якій він має надію переконати будь-якого компетентного співбесідника (Ch. Perelman «The New Rhetoric — A Theory of Practical Reasoning», 1979; «The New Rhetoric and the Rhetoricians: Remembrances and Comments», 1984).

Науковий факт як усталене, підтверджене різними способами і засобами (умовиводами, науковою чи виробничою практикою, навіть конвенційно у вигляді, наприклад, гіпотези тощо) явище, річ, її властивості, відношення і функції чи думка про них, які відіграють у науковому дослідженні конструктивну функцію позитивного чи навіть негативного змісту (О. Шаблій, 2015; Кн. 1).

Критерії науковості знання: об'єктивність, системність, практична спрямованість, орієнтація на передбачення, сувора доказовість, обґрунтованість і достовірність результатів (В. Касьян «Філософія», 2008).

Критерії істинності наукового знання: практика, досвід, логічна несуперечливість, системність, загальний консенсус, узгодженість із загальнолюдською мораллю, інтуїція тощо (В. Касьян «Філософія», 2008).

Принцип верифікації (лат. verus — істинний, fасіo — роблю), або підтвердження істинності у науковому пізнанні: висловлювання вважається осмисленим, якщо можна встановити його істинність або хибність. Принцип сформульований представниками Віденського гуртка (Wiener Kreis) М. Шліком (M. SAliA, 1882—1936) і Л. Вітґенштайном (L. Wittgenstein, 1889 — 1951).

Пряма, або безпосередня верифікація (встановлення істинності знання на основі його відповідності емпіричним даним), непряма верифікація (встановлення істинності знання на основі його відповідності теоретичним положенням, що відповідають емпіричним даним).

Принцип фальсифікації, або спростовування неістинності у науковому пізнанні (лат. falsificatio — підробка, неправильне тлумачення): щоб гіпотеза була спростовуваною, необхідно вказати, яке твердження або результат якого фізичного експерименту можуть її спростувати. Принцип запропонував К. Поппер для визначення того, чи теорія є науковою, чи ні: «якщо вона не спростовувана, тоді це не наука» (K. Popper, 1959).

Рівні наукового знання — якісно різні за предметним змістом моделі знання, що утворюють у рамках кожної наукової дисципліни окремі вертикальні ступені пізнання її об'єктів.

Чотири рівні наукового знання: чуттєве, емпіричне, теоретичне, метатеоретичне знання.

Чуттєве знання — знання про об'єкти чуттєвого сприйняття (дані спостереження та експерименту).

Емпіричне знання — знання про абстрактні (уявні) об'єкти (факти, емпіричні закони, природні класифікації, емпіричні моделі, феноменологічні теорії).

Теоретичне знання — знання про ідеальні об'єкти (принципи і закони функціонування, висновки та їхня дослідна перевірка).

Метатеоретичне знання — парадигмальні теорії, загальнонаукова і конкретнонаукова картини Світу, загальнонаукові методи, філософські підстави науки.

Рівні наукового знання якісно відмінні не тільки за онтологічним змістом, а й за методами отримання, обґрунтування і перевірки знання. Між ними відсутнє відношення логічного виведення одного з іншого; їхнє логічне порівняння можливе тільки після інтерпретації одного рівня знання у термінах іншого, що досягається за допомогою правил відповідності (редукційних пропозицій). Відношення безпосереднього логічного виведення наявні тільки всередині кожного з рівнів знання. Взаємозв'язок між різними рівнями наукового знання не логічний, а змістовно-інтерпретаційний.