Теорія і методологія географічної науки - Мирослава Влах 2018

Головні теоретико-методологічні засади сучасного наукознавства
Сутність наукового і позанаукового пізнання. Особливості географічного пізнання

Пізнання як процес руху людської думки від незнання до знання.

Позанаукові форми пізнання (міф, релігія, мистецтво, мораль).

Міф (грец. μύθος — оповідь, розповідь, сказання) — розповідь про уявлення давніх народів щодо походження Всесвіту, явищ природи, богів тощо.

Релігія (лат. religio — зв'язок) як одна із форм суспільної свідомості; сукупність духовних уявлень, що ґрунтуються на вірі в існування Бога або богів, у надприродні сили, а також відповідна поведінка та специфічні дії людини (культ).

Релігія і наука. «Наука без релігії кульгає, релігія без науки — сліпа» (А. Айнштайн). Підтвердження у Святому письмі ідеї кулястості Землі, законів земного тяжіння: «Це він — той, що над земним кругом возсідає ...» (Іс. 40:22), «На нічому він Землю повісив» (Йов. 26:7). Визнання Папою Римським Пієм ХІІ (1951) теорії Великого вибуху як такої, що не суперечить католицьким уявленням про створення Світу.

Релігійні і філософські ідеї як джерело розвитку науки.

Мистецтво (нім. meister — майстер) як одна із форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів.

Мораль (лат. mores — загальноприйняті традиції) — система норм і принципів поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства; етика.

Наукове пізнання — дослідження, яке характеризується своєю особливою метою і завданнями, методами отримання і перевірки нових знань; стосується сутності явищ, розкриває закони їхнього буття та розвитку, тим самим вказуючи можливості, шляхи і способи впливу на ці явища та зміни згідно з їхньою об'єктивною сутністю. Наукове пізнання покликане надавати теоретичні основи для вирішення практичних проблем («Філософський енциклопедичний словник», 2002).

Схема структури пізнання, складовими елементами якого є онтологічний об'єкт дослідження, предмет пізнання, суб'єкт пізнання, поняттєвий і теоретичний апарат пізнання, методи пізнання (О. Шаблій, 1995; 2015, Кн. 1).

Значення складових пізнавального процесу у різних наукових напрямках, на різних історичних етапах розвитку науки, зокрема посилена увага до об'єкта пізнання у класичній науці чи суб'єкта пізнання — у постнекласичній науці. Детермінація наукових результатів методикою наукового дослідження.

Характеристика особливостей географічного пізнання у працях учених- географів.

Географічне мислення — мислення, по-перше, прив'язане до території, яке накладає свої роздуми на карту, і, по-друге, комплексне, яке не замикається у рамках одного «елемента» або «галузі» (Н. Баранский, 1956). Е. Алаєв до двох ознак географічного мислення — територіальність і комплексність, які виділив Н. Баранскій, запропонував додати ознаку конкретності, оскільки «... кожна точка на земній поверхні перебуває під дією не тільки чітко детермінованих, а й «випадкових» факторів, тільки конкретний підхід може забезпечити правильність аналізу та висновків». Усталений, сформований «триєдиний» підхід у географічному мисленні — територіальність, комплексність, конкретність — Е. Алаєв доповнює четвертою ознакою — глобальністю, тобто «... вимогою обов'язкового співвідношення локальних, регіональних, національних, континентальних, зональних та інших часткових проблем із їхнім загальносвітовим (глобальним) «фоном»». Учений зазначив, що усі глобальні проблеми мають чітку географічну інтерпретацію; ці проблеми первинно проявляються (і їх можна спостерігати) не на глобальному, а на нижчих географічних рівнях — реґіональному, локальному Э. Алаев, 1983).

Принципи географізму наукового пізнання:

✵ геоторіальність, геокосмоторіальність;

✵ конкретність;

✵ системність;

✵ інтеґральність;

✵ єдність локального, реґіонального, глобального підходів;

✵ використання карт, ГІС-моделей.