Ґрунтознавство і географія ґрунтів - С.П. Позняк 2010

Розділ 11. Ґрунти перемінно-вологих ксерофітно-лісових і саванних субтропічних і тропічних областей
11.5. Червоні і червоно-бурі ґрунти саван (фероземи)

Червоні і червоно-бурі ґрунти — це найтиповіші ґрунти сухих саван тропічного поясу. Найбільші площі вони займають в Африці й Південній Америці. В Африці вони утворюють два широтно витягнуті пояси на південь і на північ від екватора між 8 і 12° пн. ш. та 8 і 18° пд. ш., які змикаються у Східній Африці,охоплюючи у вигляді підкови Гвінейську екваторіальну область. У Південній Америці вони займають на південь від екватора більшу частину Бразилійського нагір’я, а на північ від нього - частину Гвіанського нагір’я і рівнини Венесуели. Окремими масивами фероземи поширені у південно-східній Азії, на півночі Австралії і на деяких островах Океанії.

Клімат, в якому поширені фероземи, спекотний, тропічний, з середньорічними температурами 26-30°С. Річна кількість опадів від 800 до 1700 мм. У зимовий, дуже сухий період, який триває 6-8 місяців, коефіцієнт зволоження 0,3; у період літних мусонних дощів він наближається до 1. Під перемінно-вологими мусонними лісами і високотравними саванами розвинуті червоні фералітизовані, слабоненасичені ґрунти, які чергуються з червоно-коричневими насиченими ґрунтами. У сухіших саванах і ксерофітних рідколіссях поширені червоно-бурі фералітизовані ґрунти.

Ґрунтотворними породами слугують древні фералітні та ферсіалітні кори вивітрювання і продукти їхнього перевідкладення — червоноколірні, збагачені залізистими конкреціями і залізистим щебенем, делювіальні та пролювіальні відклади.

Фералітизовані ґрунти саван і ксерофітних рідколісь поширені на підвищених рівнинах, високих плато, добре дренованих передгірських рівнинах і древніх терасах. Червоні ґрунти високотравних саван мають низку реліктових ознак, що свідчить про їхній розвиток в умовах вологішого клімату під лісовою рослинністю.

Фероземи мають таку будову ґрунтового профілю:

Н — гумусовий горизонт, сірий або сіро-бурий, крупнистої структури, легкого гранулометричного складу, потужністю 10-20 см; поверхня покрита залізистим і кремнієвим щебенем, перехід поступовий.

НІ — перехідний гумусово-метаморфічний горизонт, бурувато-червоного забарвлення, важкосуглинковий, грудкувата нетривка структура, потужність 30-40 см.

Imfe — ілювіально-метаморфічний горизонт, грудкувато-горіхувата структура, на гранях структурних окремостей глянцеві плівки колоїдної речовини, забарвлення червоне або оранжеве з темними залізисто-марганцевими конкреціями, нижня межа цього горизонту проходить на глибині 100-150 см.

Р — материнська порода ферсіалітного складу, часто виділяються карбонати у формі конкрецій.

Рис. 11.4. Будова профілю, склад і властивості ферозему (за О. М. Геннадієвим, М. А. Глазовською, 2005). Генетичні горизонти:

1 — гумусовий гуматно-фульватний; 2 — перехідний гумусово-метаморфічний; 3 — ілювіально- метаморфічний; 4 — ферсіалітна або ферсіалітно-карбонатна ґрунтотворна порода. Склад мулуватої фракції: 5 — каолініт-іліт-монтморилонітовий

Вміст гумусу в фероземах зазвичай невисокий — 2-3%. Склад гумусу гуматно-фульватний або фульватно-гуматний, відношення Сгк:Сфк близьке до 1.

Реакція ґрунтового розчину верхньої частини профілю слабокисла або нейтральна, у нижній — слаболужна. Ємність вбирання — 10-20 ммоль на 100 г ґрунту. Ступінь насичення основами у верхніх горизонтах червоних ґрунтів 15-25, у червоно-бурих — 5-15%. Серед глинистих мінералів переважає іліт, гідрослюди і змішано-шаруваті мінерали, на частку монтморилоніту припадає лише 20-30%. Незважаючи на яскраво-червоне забарвлення, валовий вміст заліза в них незначний — 3-7%. Яскраве забарвлення пов’язане з переважанням маловодних гідрооксидів феруму. У латеризованих ґрунтах вміст Fe₂O₃сягає 15-20% (рис. 11.4).

Червоні й червоно-бурі ґрунти саван малородючі, передусім у випадку утворення їх на бідних основами древніх корах вивітрювання. Широко практикується випалювання рослинності на початку сухого періоду і використання попелу для удобрення. Найбільший недолік цих ґрунтів - малий вміст калію і доступного рослинам фосфору. Внаслідок ерозії та дефляції на поверхні ґрунтів накопичуються уламки латеритних панцирів і залізистих конкрецій. У сухих саванах необхідне зрошення.

Червоно-бурі саванні ґрунти використовують під пасовища, однак на значних площах поширене землеробство, зокрема вирощування арахісу, бавовнику, кукурудзи та інших культур. За низької культури землеробства і відсутності протиерозійних заходів, типових для країн з широким розповсюдженням цих грунтів, значний розвиток отримали ерозійні процеси і відбувся перехід продуктивних екосистем у бедленди. У деяких регіонах світу, зокрема в Сахельській зоні Африки, ці ґрунти зазнають інтенсивного сучасного антропогенного спустелювання, боротьба з яким дуже складна і потребує великих капітальних затрат і радикальних соціально-економічних перетворень.