Ґрунтознавство і географія ґрунтів - С.П. Позняк 2010

Розділ 9. Засолені ґрунти і солоді
9.3. Солоді

Солоді — гідроморфні або напівгідроморфні ґрунти з різко диференційованим профілем, чітко вираженим освітленим Е-горизонтом, наявністю вбирного натрію, лужною реакцією в /-горизонті, наявністю карбонатів і легкорозчинних солей у нижчих горизонтах, а також оглеєння по всьому профілю.

Солоді найбільше поширені в помірно посушливих і посушливих областях у всіх географічних поясах Землі, зокрема на низинних древньоалювіальних рівнинах Західного Сибіру і Далекого Сходу (де їх називають лучними підбілами), Північно-Східного Китаю, на Руській рівнині, Дніпровській і Причорноморській низовинах, Середньодунайській низовині в Угорщині, на рівнинах Північної Америки (де їх називають планосолі), падинах і лиманах Прикаспійської низовини, у субтропічних і тропічних поясах, Південній і Східній Австралії, на алювіальних рівнинах Парани й Уругваю, на південному сході Африки, у котловині озера Чад в Африці, а також на терасах рік Лени і Вілюю. В Україні солоді є в лісостеповій, степовій, сухостеповій зонах, а також трапляються на Поліссі.

Солоді приурочені до слабодренованих рівнин і безстічних западин, де близько до поверхні залягають ґрунтові води, а також до мезо- і мікрозападин, таких як поди півдня України і колки в Західному Сибіру та Північному Казахстані. Формуються при поверхневому перезволоженні переважно за рахунок стічних вод з навколишніх мікросхилів при тривалих дощах чи сніготаненні.

Солоді розвиваються під різноманітними рослинними угрупуваннями: вологими луками, трав’яно-осоковими болотами, трав’яними березняками, осичниками, осоковими вербняками. Тип водного режиму періодично промивний або промивний.

Дослідження ґенези, властивостей і використання солодей висвітлено в працях К. К. Гедройца, Є. М. Іванової, Н. І. Базилевич, І. С. Каурічева, Д. І. Ковалишин, М. І. Полупана та інших.

За К. К. Гедройцем, солоді утворюються із солонців шляхом їхньої деградації у результаті заміщення вбирного Na+ на Н+. В умовах лужної реакції, яка виникає в процесі взаємодії вивільненого із вбирної форми Na+ з карбокислотою, відбувається руйнування ґрунтового вбирного комплексу.

Однією з характерних ознак солодей і осолоділих грунтів є наявність у них аморфної силікатної кислоти, розчиненої в 5% КОН. Вільна силікатна кислота в солодях утворюється в результаті розпаду алюмосилікатної частини ґрунту під впливом лужних розчинів, а також внаслідок життєдіяльності діатомових водоростей та інших організмів.

Хімічні процеси утворення вільної SiO₂ можуть відбуватися як при розсоленні солонців, так і при періодичному впливові на незасолені ґрунти слабких розчинів натрієвих солей. Спочатку профіль осолонцьовується, а потім низхідні потоки води інтенсивно промочують ґрунт і виносять продукти лужного гідролізу.

Значна кількість SiO₂ в солодях може накопичуватися біогенним шляхом у результаті розвитку діатомових водоростей, які концентрують кремнезем при побудові панцирів, а також за рахунок фітолітарій (кремнієвих тілець), які утворюються в тканинах злаків і осок.

В утворенні солодей велика роль належить явищам анаеробіозису, який розвивається за надлишкового зволоження. Тимчасовий анаеробіозис сприяє утворенню активних органічних кислот (фульвокислот і низькомолекулярних кислот) і рухомих форм феруму і мангану, які здатні утворювати комплексні органо- мінеральні сполуки, у формі яких і відбувається винесення із верхніх горизонтів у нижні феруму, мангану та інших елементів.

Отож утворення солодей пов’язане не тільки зі специфічними фізико-хімічними та хімічними процесами, які відбуваються у профілі цих грунтів, але й з певною сукупністю біологічних і біохімічних процесів. При осолодінні суттєво змінюються мінеральна та органічна частини ґрунту, появляється чітка диференціація профілю.

Рис. 9.2. Будова профілю, склад і властивості солоді (за О. М. Геннадієвим, М. А. Гла- зовською, 2005). Генетичні горизонти:

1 — гумусово-елювіальний; 2 — елювіальний осолоділий; 3 — ілювіальний солонцевий; 4 — ілювіальний карбонатний глейовий; 5 — сіалітна-карбонатна оглеєна ґрунтотворна порода; 6 — іліт-монтморилонітовий

Профіль лучно-степової солоді, розташованої на межиріччі Південного Бугу й Дніпра в днищі замкнутої депресії, має таку будову:

Н — 0-17 см — світло-сірий зі значною присипкою кремнезему, пластинчастий, пористий, з дрібними іржавими плямами, середньосуглинковий, перехід помітний.

Е — 17-27 см — світло-сірий зі значною присипкою кремнезему, пластинчастий, дуже щільний, велика кількість дрібних і великих ортштейнів, перехід помітний.

ЕІ — 27-42 см — сірий з білуватим відтінком, зі значною кремнеземною присипкою, середньосуглинковий, дуже щільний, структура дрібногоріхувато- гострогранна, велика кількість малих і великих ортштейнів, перехід помітний.

І — 42-96 см — сірий, важкосуглинковий, твердий, стовпчастої структури, на гранях структурних елементів глянцюватість, розбитий глибокими вертикальними тріщинами, багато залізо-марганцевих конкрецій, перехід помітний.

ІРк — 97-150 см — строкатого забарвлення, буро-палевий з оливковим відтінком, з темними затьоками гумусу, важкосуглинковий, структура неміцно- грудкувато-горіхувата, залізо-марганцеві конкреції, карбонати у вигляді зерняток, трапляються журавчики.

Солоді мають різко диференційований профіль. Осолоділий горизонт характеризується збідненням різними хімічними сполуками, мулуватою фракцією, гумусом, зменшенням відношення Сгк:Сфк, нейтральною або слаболужною реакцією, невеликою кількістю вбирного натрію.

У дерновому горизонті вміст гумусу є незначним (2-3%), проте може досягати і 10%, різко знижуючись в осолоділому горизонті (до 1%). У дерновому горизонті переважають гумінові кислоти, а в осолоділому та ілювіальному горизонтах гумус фульватний. Ємність вбирання змінюється в широких межах, в гумусовому горизонті вона становить 12-15, в елювіальному 5-7, а в ілювіальному до 30-35 ммоль на 100 г ґрунту. Невелика кількість вбирного натрію (2-3 ммоль на 100 г ґрунту) є в гумусовому та осолоділому горизонтах, а його максимум спостерігається на глибині 50-60 см в ілювіальному горизонті. В гумусовому та елювіальному горизонтах часто наявні обмінні водень і алюміній. Реакція цих горизонтів кисла, а ілювіальний горизонт має нейтральну чи лужну реакцію ґрунтового розчину. Крім того, на глибині 1 м солоді містять карбонати кальцію і магнію, а в глибоких горизонтах можуть траплятися легкорозчинні солі. На межі з ілювіальним горизонтом різко зменшується шпаруватість і водопроникність, тому тут часто виникає верховодка, що спричиняє перезволоження верхньої частини профілю (рис. 9.2).

Утворення солодей можливе декількома шляхами: із солонців і солонцюватих ґрунтів депресій при надходженні лужних вод поверхневого стоку, що мають періодичний характер і багаторазову повторюваність; зі слабосолонча- куватих і слабосолонцюватих болотних чи лучних ґрунтів при періодичній дії на ґрунтову товщу слабомінералізованих лужних ґрунтових вод з подальшим промиванням ґрунту розчинами рухомих органічних і органо-мінеральних сполук.

Солоді характеризуються низькою природною родючістю. В осолоділих горизонтах міститься незначна кількість органічної речовини та елементів живлення. Тому для підвищення родючості солодей необхідно вносити органічні та мінеральні добрива. Верхні горизонти солодей характеризуються кислою реакцією, тому вони потребують вапнування. Солоді вирізняються несприятливими водно-фізичними властивостями, зокрема слабкою водопроникністю через безструктурність осолоділого горизонту і значну ущільненість ілювіального горизонту. Пилуватість і безструктурність осолоділого горизонту є причиною утворення кірки, яка затрудняє аерацію, сприяючи цим надлишковому зволоженню солодей. Важливим агротехнічним заходом, що покращує водно-фізичні властивості солодей, є глибоке розпушення і збагачення їх органічною речовиною. Використання солодей для посіву сільськогосподарських культур переважно обмежене умовами їхнього залягання за рельєфом. Оскільки солоді приурочені до западин і різних понижень, вони тривалий час перебувають у перезволоженому стані, що не дає можливості своєчасно проводити польові роботи. У випадку поширення солодей незначними площами на розораних масивах покращення їх можливе землюванням. Здебільшого солоді доцільно залишати під деревною рослинністю, що виконуватиме роль полезахисних насаджень. Дернові солоді степових лиманів використовують як продуктивні сінокісні угіддя.