Ґрунтознавство і географія ґрунтів - С.П. Позняк 2010

Розділ 4. Ґрунти тайгово-лісової зони
4.2. Глеєпідзолисті ґрунти

Вперше глеєпідзолисті ґрунти були досліджені Є. М. Івановою (1943), а згодом їх внесено в класифікацію як самостійний підтип у типі підзолистих ґрунтів.

Водний режим глеєпідзолистих ґрунтів промивний, з тривалим поверхневим застоєм води, передусім навесні та восени, що спричиняє формування безпосередньо під грубогумусовою підстилкою (О) освітленого сизувато-сірого підзолистого елювіально-глейового горизонту Еgl, утвореного поєднанням елювіально-глейового і власне підзолистого процесів. Нижче знаходиться перехідний до елювіального горизонт Еgl, ілювіальний — It з глинистими плівками, який поступово переходить у неоглеєну ґрунтотворну породу Р.

Отож характерними морфологічними ознаками глеєпідзолистих ґрунтів є відсутність гумусового горизонту і поверхневе оглеєння в автономних умовах. За глибиною нижньої межі підзолистого горизонту в цілинних ґрунтах (від нижньої межі підстилки) глеєпідзолисті ґрунти поділяють на види: поверхнево-підзолисті (глибина нижньої межі <5 см), мілкопідзолисті (5-20 см), неглибоко- підзолисті (20-30 см) і глибокопідзолисті (> 30 см).

Глеєпідзолисті ґрунти дуже кислі по всьому профілю (рН_КСІ 3,3-4,0). Найбільш кислий горизонт Egl, куди надходять кислі продукти розкладення лісової підстилки. Обмінна кислотність зумовлена головно алюмінієм. Насиченість основами в елювіальній частині профілю становить не менше 20%. Ці ґрунти містять мало гумусу, максимум його є в горизонті Egl (2-4%). За складом гумус фульватний (Сгк:Сфк = 0,2-0,3). Характерним є високий вміст світлозабарвлених гумусових сполук, їхня затічність, чітко виражена здатність утворювати рухомі комплексні форми з півтораоксидами. У складі гумінових кислот відсутня фракція, зв’язана з кальцієм.

Профіль добре диференційований за розподілом мулуватої фракції і валовим складом. Виділяється верхня опідзолена частина з найбільш широким відношенням SiO₂:R₂O₃. У глеєпідзолистих ґрунтах весь профіль порівняно з вихідною породою є елювіальним, різний лише ступінь винесення з різних горизонтів (більший з горизонту Egl і менший з горизонту І). Кислотний гідроліз поєднується з лесиважем (від франц. lessiver — вимивати, вилуговувати) — суспензійним переміщенням тонкодисперсних мінеральних частинок тріщинами і міжагрегатними ходами.

Поверхневе оглеєння сприяє мобілізації несилікатних півтораоксидів, особливо заліза, в горизонті Egl і накопиченню його в горизонтах Elgl і Igl здебільшого у вигляді комплексних сполук з органічними кислотами. Максимальна кількість рухомого Fе₂o₃ спостерігається зразу ж під підзолистим горизонтом на фоні винесення валового заліза, що є показником елювіально- глейового процесу.

У Західній Європі ґрунти з поверхневим оглеєнням у результаті тимчасового перезволоження атмосферними опадами і періодичною зміною окисно-відновних умов отримали назву «псевдоглей», ґрунти з постійним перезволоженням атмосферними водами — «стагноглей». Стагноглеї можна розглядати як останню стадію еволюції псевдоглею у вологому кліматі.

В умовах вологого клімату північної тайги на легких породах, які забезпечують вільний внутрішній дренаж, формуються підзоли альфегумусові. Вони приурочені до древньоалювіальних і флювіогляціальних пісків і супісків або хрящувато-щебенюватого елювію і делювію бідних основами і півтораоксидами корінних порід. Бідність ґрунтотворних порід і опаду звичайної для піщаних ґрунтів рослинності основами й утворення в результаті розкладення та гуміфі

кації опаду гумусових речовин головно фульвокислотної природи, які діють на мінеральну частину ґрунту, розкладаючи її, сприяють формуванню під грубогумусовою підстилкою елювіального білуватого підзолистого горизонту Е. Відповідно до вертикальної фільтрації і зв’язування в органо-мінеральні комплекси все нових порцій заліза й алюмінію фульвокислоти досягають відомого рівня насиченості півтораоксидами і випадають в осад, утворюючи ілювіально-алюмо-залізисто-гумусовий (альфегумусовий) горизонт Ihf вохристого, червоно-бурого або темно-коричневого забарвлення, який поступово переходить у ґрунтотворну породу. Профіль ґрунтів формується в умовах окиснення, і ознаки оглеєння, на відміну від глеєпідзолистих ґрунтів, відсутні.