Гендер і географія в Україні - Наталія Мезенцева 2013

Розділ 10. Напрями оптимізації гендерної політики в Україні
1. Гендерні проблеми України

Демократизація суспільства, процеси глобалізації та європейської інтеграції потребують нових підходів до державного управління у сфері гендерної політики в Україні, його удосконалення та доповнення сучасними механізмами забезпечення гендерної рівності.

Концепція і практичне застосування гендерної рівності є центральними поняттями сталого розвитку суспільства. Метою політики гендерної рівності в Україні є [151, с. 61]:

- підтримка рівноправної участі жінок та чоловіків у прийнятті рішень для забезпечення стабільного розвитку суспільства;

- підтримка жінок у реалізації своїх прав, які визначені різними законодавчими актами;

- зменшення гендерної нерівності у доступі до ресурсів та результатів розвитку, а також у здійсненні контролю над ними.

Досягнення мети політики гендерної рівності передбачає використання таких принципів [129]:

- забезпечення рівної участі жінок та чоловіків у прийнятті економічних, соціальних та політичних рішень;

- усунення гендерної нерівності людей;

- наданням жінкам більших повноважень для забезпечення гендерної рівності;

- гендерна рівність є інтегральною частиною всіх програм, проектів та стратегій.

Серед країн світу Україну вирізняють такі особливості гендерної рівності:

1. В Україні склався високий рівень жіночої зайнятості та високий рівень економічної активності.

2. В Україні забезпечений рівний доступ до освіти чоловіків і жінок. Рівень освіти жінок перевищує рівень освіти чоловіків.

3. В державних законодавчих актах закріплені рівні права чоловіків та жінок в усіх сферах економічного, соціального і політичного життя. Тобто, в Україні відсутня пряма дискримінація жінок в правах.

За результатами досліджень ПРООН в Україні визначено ряд проблемних питань, які стосуються як чоловіків, так і жінок, і потребують вирішення (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Проблеми чоловіків та жінок в Україні згідно Програми рівних можливостей ПРООН [136]

Найпоширенішим проявом гендерної нерівності в Україні є обмеження доступу жінок до політичної влади та вищого державного управління. Низький рівень представництва жінок на найвищому рівні державного управління не узгоджується з високими показниками їх участі в системі державної служби в цілому. У системі державної служби є достатньо багато висококваліфікованих фахівців-жінок, які мають значний досвід роботи та професійні навички для того, щоб займати керівні посади на вищих щаблях державного управління. Проте, наявність гендерних стереотипів в українському суспільстві суттєво заважає їх кар’єрному росту.

Незначне представництво жінок у вищих органах державного управління є результатом упередженого ставлення як широких верств населення, так і державних службовців високого рівня. Хоча завдяки своєму високому рівню освіти жінки мають достатні можливості вести професійну діяльність найвищого кваліфікаційного рівня в окремих галузях економіки. Це зумовлює їх домінуванням, наприклад, у сфері освіти та охорони здоров’я, де робота потребує високого професійно-кваліфікаційного рівня та значної відповідальності, а оплата праці є низькою.

Гендерна рівність у сфері праці відповідно до концепції гідної праці МОП передбачає рівність можливостей у сфері зайнятості, рівну винагороду за працю рівної цінності, рівні можливості щодо професійного розвитку та кар'єрного росту, справедливий для чоловіків і жінок баланс між роботою та сімейним життям. На ринку праці України присутні кілька видів дискримінації жінок: дискримінація при наймі на роботу чи звільненні; дискримінація при доступі до певних посад; дискримінація при оплаті праці; дискримінація в професійній кар’єрі.

Принцип рівної оплати праці рівної цінності (відповідно до Конвенції МОП № 100 про рівну винагороду за працю рівної цінності) означає, що розмір заробітної плати і види винагороди повинні визначатися не на основі статевої приналежності працівника, а за об'єктивною оцінкою виконаної роботи. Робота, що виконується більшістю жінок, зазвичай, вважається менш кваліфікованою. Відмінності між зайнятістю жінок і чоловіків в Україні проявляються в рівні кваліфікації, посаді та галузях зайнятості. Жінки частіше використовують «гнучкі» форми зайнятості (наприклад, робота неповний робочий день чи тиждень, робота з нестандартним робочим місцем тощо) [125].