Географія світового господарства - С. П. Кузик, О.І. Мамчур, І. В. Ванда 2014

Глосарій

Автаркія — політика країни, спрямована на національну економічну самозабезпеченість, відчуження національної економіки від економік інших країн.

Аутсорсинг (англ. outside resource using) — використання зовнішніх ресурсів у процесі виробництва (для зменшення витрат і зростання якості кінцевої продукції). Це є змога передати частину функцій незалежним підприємствам-субпідрядникам, котрі мають спеціальні компетенції, технології та ноу-гау у відповідній вузькій галузі економіки. Вирізняють виробничий аутсорсинг і аутсорсинг бізнес-процесів. Аутсорсинг близький до поняття кооперації.

Бізнес-інкубатор — організація, метою діяльності якої є підтримка малих підприємств (надаються приміщення, консалтингові послуги, податкові пільги та ін). Найчастіше це одна або декілька будівель, розташованих на території наукових парків (технопарків). Уперше з’явились у Великій Британії; щорічно їхня кількість у світі стрімко зростає. Найбільше поширені у США.

БРІКС (англ. BRICS — абрев. Brazil, Russia, India, China, South Africa — Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південна Африка; раніше ВРІК) — група найбільших за площею та людністю країн, що розвиваються. Цей акронім запропонував банк Goldman Sachs 2001 р. В англійській транскрипції ВКІС дуже схоже на англійське слово brick — цеглина. Отож, термін використовують для позначення групи країн, за рахунок зростання котрих забезпечуватиметься майбутнє зростання світової економіки та фондових ринків зокрема.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — сума вартості, створеної вітчизняними виробниками разом із податками на виробництво (з вирахуванням субсидій), що не введені до вартості продукції. Обчислюють за закупівельними цінами без вирахувань на амортизацію основних фондів чи на вичерпність і деградацію (погіршення) природних ресурсів.

Валовий внутрішній продукт на особу — величина валового внутрішнього продукту, поділена на середньорічну чисельність населення.

Валовий національний дохід (ВНД) — валовий внутрішній продукт разом із чистим доходом громадян країни від виробничої діяльності за кордоном (заробітна платня трудових емігрантів і прибутки від власності). Виражений у доларах США за методом Світового банку.

Валовий національний дохід, обчислений за паритетом купівельної спроможності (ВНД за ПКС) — валовий національний дохід, представлений у міжнародних доларах за ПКС (для точніших міжнародних зіставлень). Міжнародний долар має таку ж купівельну спроможність щодо ВНД країни, яку долар США — у Сполучених Штатах Америки.

Валовий національний продукт (ВНП) — макроекономічний показник, що характеризує дохід від вартості товарів і послуг, вироблених національними підприємствами, організаціями і приватними особами за рік, незалежно від їхнього територіального розташування.

Валютна зона — територія, до якої належать країни, валюти котрих «прив’язані» до валюти певної економічно розвинутої країни (наприклад, латиноамериканські країни до долара США).

Вантажообіг — основний умовно-натуральний показник продукції вантажного транспорту, що визначають як добуток кількості перевезень вантажів (у т) на відстань їхніх перевезень (у км); вимірюється у тонно-кілометрах. Вантажообіг транспортних вузлів — це кількість відправлених і прийнятих вантажів (у т) на рік.

Велика сімка (G-7; англ. Group of Seven) — група зі семи розвинутих країн світу — США, Японії Німеччини, Великої Британії, Франції, Італії та Канади, лідери котрих зустрічаються для обговорення спільних економічних проблем і намагаються узгоджувати свою економічну політику, координувати допомогу іншим країнам.

Видобувна промисловість — комплекс галузей промисловості з видобування мінеральної та органічної сировини. Сюди належить також виробництво електроенергії на гідростанціях.

Виключна економічна зона (ВЕЗ; морська економічна зона) — океанічна зона, що простягається до 200 морських миль від берегової лінії, в межах якої прибережна держава контролює рибальство, розвідування корисних копалин і под. з усіма іншими країнами.

Відкрита економіка — економіка країни, пов’язана з країнами інтенсивним рухом товарів, капіталів, технологій, трудових ресурсів. Країна активно використовує переваги міжнародного поділу праці залежно від наявних чинників виробництва.

«Відтік мізків» — еміграція із країни учених, висококваліфікованих спеціалістів і робітників.

Вторинна економічна діяльність — діяльність, пов’язана з переробкою сировини та її трансформацією у кінцеву промислову продукцію (обробна промисловість).

Габ — великий інтермодальний транспортний вузол зі значною часткою транзитних транспортних потоків, де здійснюється пересадка великої кількості пасажирів або переміщення чималого обсягу вантажів із одної транспортної магістралі на іншу, з одного виду транспорту на інший. З-поміж вантажних габів найчастіше трапляються автомобільно-морські, залізнично-морські, автомобільно-залізничні. Одним із різновидів габів є авіагаб.

Географічна структура міжнародної торгівлі — це розподіл торговельних потоків між окремими країнами та їхніми групами, виділеними за гео- просторовою чи організаційними ознаками.

Геоекономіка — галузь знань і система концептуальних засад про економічне домінування (вплив) в світовій економіці завдяки системі географічних чинників (від території, природних ресурсів до рівня розвитку певних національних економік), тісно пов’язана із геополітичними та геостратегічними вченнями.

Гінтерланд (англ. hinterland — запліччя) — зона тяжіння об’єкта економіки, розмір і конфігурація якої залежить від рівня розвитку й ефективності транспортної системи.

Глобалізація економічна (франц. global — цілий, загальний) — процес формування єдиного світового ринку внаслідок знищення штучних бар’єрів на шляху товарів, послуг, капіталу, знань, робочої сили через кордони.

Головні макроекономічні показники: валовий національний продукт (ВВП), валовий національний дохід (ВНД), ВНП на особу та ін.

Деіндустріалізація — економічна трансформація в суспільстві, яка полягає у зниженні ролі обробної промисловості й збільшенні значення сфери послуг. Поширена у країнах Європи та Північної Америки.

Держава «зручного прапора» («дешевого прапора») — держава (переважно нерозвинута), що виконує нормативний контроль над комерційними морськими судами, котрі офіційно зареєстровані та ходять під її прапором. Має пільговий режим оподаткування, дешеву робочу силу, нестрогі технічні вимоги експлуатації суден. Найбільші держави з відкритими корабельними реєстрами — Ліберія, Панама, Багамські Острови, Кіпр, Сінгапур.

Екологічна небезпека — ймовірність зруйнування середовища проживання людини, пов’язаних з нею рослин і тварин через неконтрольований розвиток економіки, відставання технологій, природних і антропогенних аварій та катастроф, унаслідок чого порушується пристосування живих систем до умов існування.

Економіко-географічне положення — просторове відношення економіко- географічного об’єкта (міста, регіону, країни) до економічних данностей, які перебувають поза ним, але впливають на його розвиток. Розрізняють положення країни щодо моря (приморське), світових комунікацій і торгових шляхів (транспортно- та торгово-географічне); сусідніх країн (сусідське), регіонів світу (регіональне) та глобальне.

Економічна безпека — такий стан національної економіки, за якого забезпечують захист національних інтересів, стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз, здатність до розвитку та захищеність життєво вагомих інтересів людей, суспільства, держави.

Економічна інтеграція — узгоджений розвиток і взаємне доповнення підприємств, галузей господарства, регіонів і національних комплексів з метою ефективного використання ресурсів та задоволення потреб учасників цього процесу в необхідних товарах і послугах, технологіях.

Економічна політика — система економічних заходів, що застосовує держава в інтересах виробника і всього суспільства. Ця політика в концентрованій формі виражає головні економічні й соціальні потреби суспільства. Економічна політика — важливий компонентом державної політики.

Економічний потенціал — обсяги створеного ВВП або ВНД, які відображають економічну могутність країни та її питому вагу в глобальному економічному просторі.

Економічний союз — форма міжнародної економічної інтеграції з високорозвинутими і тривалими економічними і політичними зв’язками учасників, котрі спільно координують макроекономічну політику, здійснюють уніфікацію законодавства у ключових сферах — валютній, бюджетній і под., створюють відповідні наддержавні економічні органи.

Економічні «тигри» — група країну різних регіонах світу, котрі зазнали значної модернізації, індустріалізації й економічного зростання західного типу після 80-х років XX ст. Провідні економічні «тигри» — Республіка Корея, Тайвань, Гонконг і Сінгапур (перша хвиля нових індустріальних країн; завдяки географічному положенню їх також називають «драконами»). Термін використовують для будь-якої економіки, що швидко розвивається (наприклад, Ірландія — кельтський «тигр»).

Економія різноманіття — постіндустріальна підприємницька стратегія, яка пов’язана із поділом праці «по горизонталі» (групова форма організації виробництва — постфордизм), забезпечує гнучку ринкову орієнтацію та максимальне врахування потреб споживачів.

Експорт — вивіз із країни товарів, технологій, капіталу, цінних паперів, послуг.

Експортна (імпортна) квота — відношення вартості експорту (імпорту) до вартості ВВП країни, виражене у відсотках; показник участі країни у світовій торгівлі. Якщо розглядати на рівні галузі, — це частка експортних (імпортних) товарів у обсязі виробництва галузі. Експортну квоту К_е розраховують за формулою 1:

Імпортну квоту К розраховують за формулою 2:

Енергетична безпека — стан енергетики, який гарантує технічно й економічно безпечне задоволення поточних і перспективних потреб споживачів у енергії й охорону навколишнього природного середовища; це безперервна можливість доступу до джерел енергії за прийнятною ціною.

Енергетичний баланс — статистична різниця між постачанням і споживанням енергії.

Енергетичні ресурси — сонячна енергія, космічна енергія, енергія морських припливів і відпливів, геотермальна, гравітаційна енергія й енергія тиску, атмосферна електрика, земний магнетизм, біопаливо, нафта, природний газ, вугілля, горючі сланці, торф, атомна та ядерна енергія.

«Зелена» економіка — концепція, ініційована ЮНЕП, що пропонує спрямувати зусилля й інвестиції на ключові сектори економіки (промисловість, збалансоване сільське господарство, лісову промисловість, відновлювальну енергетику, водопостачання, транспорт, управління відходами й екологічно чисте будівництво), дбаючи і про стимулювання економічного розвитку, створення робочих місць та подолання бідності, й про скорочення викидів парникових газів, ощадливіше використання природних ресурсів, зменшення обсягів відходів. Найбільший обсяг «зелених» інвестицій у межах екологічно-орієнтованих заходів припадає на три держави Східної Азії — Китай, Японію, Республіку Корею.

«Зелена» революція — збільшення врожайності культур, удосконалення в землеробстві країн, що розвиваються (головно азійських), у середині 60-х років XX ст. завдяки виведенню нових гібридних сортів зернових культур з більшою врожайністю — переважно рису і пшениці, застосуванню ірригації та ін.

Зовнішньоекономічна політика — заходи держави, спрямовані на врівноваження торговельного й платіжного балансу країни, стабільності національної валюти.

Зовнішньоторговельна квота — відношення вартості зовнішньоторговельного обігу до вартості ВВП країни, виражене у відсотках; показник участі країни у світовій торгівлі; вимірює відкритість економіки країни. зовнішньоторговельну квоту К _зт розраховують за формулою:

Зовнішньоторговельний обіг країни — це сума вартостей експорту й імпорту країни.

Зовнішньоекономічні зв’язки — система зв’язків у міжнародній співпраці країн, регіонів, компаній, у тому числі ТНК, інтеграційних об’єднань у всіх сферах економіки. Головний чинник — міжнародний поділ праці. Найяскравішими формами їх є зовнішня торгівля товарами і послугами, транскордонна міграція фінансових ресурсів.

Зона вільної торгівлі — форма міжнародної економічної інтеграції, яка характеризується умовами вільної від мита і кількісних обмежень торгівлі товарами та послугами.

Імпорт — ввезення в країну товарів, технологій, капіталу, цінних паперів, отримання послуг із-за кордону.

Імпортозаміщувальні галузі — галузі, котрі започатковують місцеві підприємці для обслуговування віддалених територій, якщо витрати на транспортування з далеких джерел роблять ці товари надто дорогими, аби їх імпортувати.

Інвестиційний клімат — наявна на певній території сукупність умов, факторів залучення інвестицій.

Індустріалізація — це особлива стадія промислового розвитку, головним завданням якої є розвиток обробної промисловості, забезпечення матеріально- технічних умов розвитку національних господарств і формування єдиного внутрішнього ринку. Поширена у більшості країнах Африки й Азії.

Інжиніринг — надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу та використання куплених чи орендованих машин і обладнання.

Інновація — процес, орієнтований на створення, розвиток, якісне удосконалення нових видів виробів, технологій, організаційних форм.

Інтермодальні перевезення — взаємодія декількох видів транспорту в змішаних системах сполучень без перезавантажень.

Інформаційне поле — визначений ареал у географічному просторі, у межах якого відбувається взаємодія поміж джерелом та одержувачем інформації. Поняття створив Т. Геґерстранд для теорії просторової дифузії інновацій.

Інформаційне суспільство — суспільство електронного опрацювання інформації та розвитку комунікаційних систем, де інформаційні потоки мають не менше значення, ніж матеріально-інформаційні.

Інфраструктура — сукупність підприємств, організацій, установ, галузей економіки, що забезпечують успішне функціонування всіх сфер суспільства — економічної, соціальної, політичної та ін.

Канали міжнародні — штучні водні шляхи у міжнародному судноплавстві, які з’єднують морські простори, а режим їхнього використання врегульований міжнародними конвенціями (Суецький, Панамський та ін.).

Кастомізація (англ. customer — споживач, покупець) — ефективне малосерійне виробництво у постіндустріальних країнах, зорієнтоване на вимоги конкретних груп покупців, у тому числі за індивідуальними замовленнями.

Кластер — сукупність підприємств (подібних, суміжних або допоміжних), розташованих на певній території, котрі взаємодоповнюють і посилюють конкурентні переваги один одного.

Коефіцієнт внутрігалузевої міжнародної спеціалізації — відношення різниці обсягу експорту й імпорту продукції певної галузі до їхньої суми, виражений у відсотках. Показник коливається від —100%, якщо країна — виключно імпортер, до +100%, якщо країна — виключно експортер продукції певної галузі. Коефіцієнт внутрігалузевої міжнародної спеціалізації К_вмс розраховують за формулою 4:

Коефіцієнт міжнародної спеціалізації — відношення частки виробництва певної галузі країни у світовому обсязі до частки ВВП країни в світовій економіці. За коефіцієнта більше, ніж одиниця, простежується спеціалізація; що більше значення коефіцієнта, то вона вища в міжнародному поділі праці. Коефіцієнт міжнародної спеціалізації К _мс розраховують так:

Коефіцієнт покриття експорту імпортом (КП) розраховують як відношення експорту до імпорту:

Коефіцієнт спеціалізації (спеціалізація «у ніші») — це відношення загального обсягу виробленої продукції до обсягу внутрішнього попиту на цю продукцію; показник участі країни у світовій торгівлі. Коефіцієнт спеціалізації К _спец розраховують так:

де р — обсяг виробництва продукції країною; с — обсяг внутрішнього споживання продукції в цій країні.

Конференція ООН з торгівлі та розвитку, ЮНКТАД (англ. United Nations Conference on Trade and Development) — орган Генеральної Асамблеї ООН, яка забезпечує сприяння розвитку й інтеграції країн, що розвиваються, у світову економіку. Заснована 1964 р. і налічує 194 країни-учасниці. Основні завдання — сприяти розвитку міжнародної торгівлі, рівноправної взаємовигідної співпраці між державами, напрацювання рекомендацій із функціонування міжнародних економічних відносин. Резолюції, заяви ЮНКТАД мають характер рекомендацій.

Лібералізація економіки — процес зменшення державного регулювання господарської діяльності.

Логістика — напрям економічної діяльності, пов’язаний з ефективним управлінням матеріалопотоками у сферах виробництва, розподілу, обігу, транспортування тощо.

Людський капітал — ресурси розвитку території, носіями котрих є люди. Його показники: рівень освіти (головний), здоров’я, працездатність, творчі якості, система цінностей, що впливають на трудову і творчу діяльність.

Межі між рівнями доходів (ВНД) на особу — порогові показники, які встановлюють на основі стабільного співвідношення між загальним показником добробуту: рівнем бідності й дитячої смертності, економічними показниками, зокрема ВНД на особу (за методом Атласу) та ін. За щорічного оновлення меж (порогів) ураховують міжнародну інфляцію, що визначається як середнє значення інфляцій у Японії, Великій Британії, США та зоні євро.

Міжнародна стандартна галузева класифікація усіх видів економічної діяльності (ISIC) — групування, розроблене Статистичною комісією ООН, для аналізу й дослідження поведінки економічних об’єктів та використання статистичних даних. З метою безпосереднього кодування в ISIC застосовують чотиризначний літерно-цифровий десятковий код (розділи — великі літери латинського алфавіту, решта рівнів — цифри). ISIC послуговуються ООН, МОП, ФАО, ЮНЕСКО й інші міжнародні організації.

Міжнародна міграція робочої сили — переміщення працездатного населення з одних країн в інші терміном більше, ніж на рік, зумовлене економічними, політичними й іншими чинниками.

Міжнародний валютний фонд — це фінансова інституція міжурядового співробітництва, яка розпочала діяльність у Вашингтоні в травні 1946 р. у складі 39 країн. Мета — регулювання валютно-розрахункових відносин між державами. Нині членами МВФ є практично всі країни світу, тому його розглядають як інституційну основу сучасної міжнародної валютної системи.

Міжнародний поділ праці — форма географічного поділу праці, що полягає в спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів товарів і послуг, котрими вони обмінюються на світовому або регіональному ринках.

Міжнародні транспортні коридори — сукупність різних видів транспорту, що забезпечують значні перевезення вантажів і пасажирів напрямками їхньої найбільшої концентрації. Виконують роль «кровоносних судин» у світових інтеграційних процесах.

Митний союз — це форма міжнародної економічної інтеграції, для якої характерні, поряд зі скасуванням зовнішньоторговельних обмежень всередині інтеграційного об’єднання, встановлення єдиного мита і проведення єдиної зовнішньоторговельної політики стосовно третіх країн.

Монокультурна (монотоварна) спеціалізація — вузька спеціалізація господарства країни на виробництві, зазвичай сировинних або продовольчих товарів головно для експорту.

Монополія — виключне право держави, підприємства, корпорації, організації або фізичної особи на певну економічну діяльність. Її види: абсолютна, державна, природна, штучна.

Націоналізація — перехід приватних підприємств і галузей у власність держави.

Національний дохід — вартість, заново створена певного періоду (зазвичай — року) в національному господарстві тієї чи іншої країни (або галузі), частини валового суспільного продукту, що залишається після відрахування матеріальних витрат на його виробництво (фонду заміщення).

Національний комплекс — територіальне утворення, обмежене кордонами держави, де всі елементи й компоненти економічного життя — підприємства, заклади, галузі, реґіони — функціонують як єдиний організм, спрямований на відтворення суспільного продукту і засобів виробництва, а також умов життєдіяльності людини.

Національний продукт — оцінка сумарної вартості всіх кінцевих товарів і послуг, вироблених в економічній системі.

Нові індустріальні країни (НІК) — тип країн, що розвиваються, для котрих характерні: прискорені щорічні темпи росту ВВП; структурні зміни економіки; частка обробної промисловості перевищує 20%, а в експорті — 50%; активне формування науково-технічного потенціалу; зростання ролі в міжнародному поділі праці. Особлива роль у розвитку їхньої економіки належить зовнішнім фінансовим ресурсам, отриманих від міжнародних організацій, розвинутих країн.

Ноу-гау — знання і практичний досвід технологічного, комерційного, управлінського, фінансового й іншого характеру, які є комерційною цінністю, можуть бути застосовані на практиці та не забезпечені патентним захистом.

Обробна промисловість — комплекс галузей з обробки сировини, матеріалів і напівфабрикатів, отриманих з видобувних галузей, сільського господарства, лісівництва, виробництво чорних та кольорових металів, хімічних і нафтохімічних продуктів, машин, устаткування, виробів деревообробки й целюлозно-паперової промисловості, будівельних матеріалів, продукції легкої та харчової промисловості тощо.

Олігополія — становище на ринку, за якого значну частину продукції виробляє невелика кількість (декілька) компаній, кожна з котрих здатна вплинути діями на весь ринок. Автомобільна, сталеварна промисловість характеризуються олігополіями.

Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК; англ. Organization of the Petroleum Exporting Countries) — міждержавна організація (картель), створена у 1960 р. нафтовидобувними країнами для стабілізації цін на нафту. Спочатку до складу ввійшли Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія й Венесуела, згодом — ще вісім: Катар, Індонезія (нині не входить у картель), Лівія, Об’єднані Арабські Емірати, Алжир, Нігерія, Еквадор (1973 - 1992), Габон (1975 - 1994); 2007 р. до організації приєдналася Ангола та повернувся Еквадор. Штаб-квартира — Відень (Австрія).

Організація ООН з промислового розвитку (ЮНІДО; англ. —United Nations Industrial Development Organization, UNIDO) — спеціальна установа ООН, створена 1966 р., мета якої полягає у сприянні промисловому розвитку та прискореній індустріалізації країн, що розвиваються, внаслідок мобілізації національних і міжнародних ресурсів. До складу ЮНІДО входять 174 країни. Україна є членом цієї організації з 1985 р. ЮНІДО має «Банк промислової та технологічної інформації».

Офшорна зона (англ. off shore «поза берегом») — територія країн, де створено сприятливий валютно-фінансовий і фіскальний режими для підприємців, забезпечено високий рівень, законодавчі гарантії банківської та комерційної конфіденційності, лояльність державного регулювання (Багамські Острови, Бахрейн, Бермудські Острови, Гібралтар, Сянган (Гонконг), Кіпр, Ліберія, Панама, Сейшельські Острови, Сінгапур і под.).

Офшорне банківництво — фінансові операції іноземних компаній та окремих осіб, які переказують прибутки на рахунки в інші країни (офшорні зони), аби уникнути сплати податків у своїй країні.

Паритет купівельної спроможності (ПКС) — співвідношення купівельних спроможностей двох чи більше валют стосовно певного набору (кошика) товарів і послуг. У світовій економіці валютні курси можуть істотно відхилятися від паритету: що більше митні збори, експортні й імпортні обмеження, транспортні витрати, то більша різниця між номінальним курсом валют і паритетним значенням, необхідним для того, аби зміна обсягів і структури експорту й імпорту була економічно виправданою. Рівень цін у економіці США є базовим — ПКС становить 100.

Пасажирообіг — показник, що характеризує роботу пасажирського транспорту. Його визначають як добуток кількості перевезених пасажирів на відстань перевезення; вимірюють у пасажиро-кілометрах.

Первинні види економічної діяльності — діяльність, пов’язана з прямим добуванням природних ресурсів із довкілля (гірничо-добувна промисловість, рибальство, сільське господарство, лісівництво та ін.).

Повна інтеграція — найскладніша форма міжнародної економічної інтеграції, що передбачає перетворення єдиного ринкового простору на цілісне економічне та політичне утворення. Це означає не лише узгодження, а й проведення інтегрованої, фактично єдиної економічної політики, цілковиту уніфікацію законодавчої бази. Подальший розвиток і вдосконалення економічної інтеграції, найімовірніше, спричинить перетворення економічного інтеграційного об’єднання на політичний союз.

Полюсів (центрів) зростання теорія — теорія територіально-галузевих систем, які є стимуляторами регіонального й національного рівня завдяки розвитку й територіальній концентрації пропульсивних галузей господарства. Поняття ввели в науковий обіг Ф. Перру, Ж. Будвіль.

Постіндустріальна економіка — економіка країни, якій властиве поступове витіснення традиційних галузей високотехнологічними продуктивними, у котрих переважають послуги, пов’язані з інформацією й управлінням видів діяльності.

Продовольча безпека світова — виробництво достатньої кількості продовольства для забезпечення потреб населення світу. Вимірюється кількістю днів, упродовж споживання може бути забезпечене за рахунок світових запасів. Мінімальний рівень продовольчого постачання ФАО розглядає як обсяг світових запасів продовольства від минулого урожаю, що дорівнює 17% світового споживання або достатні для задоволення потреб упродовж двох місяців.

Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО; англ. Food and Agriculture Organization, FAO) — організація, головне завдання якої — сприяти зростанню виробництва продовольства з метою задоволення потреб населення; координація продовольчої допомоги в країнах, що розвиваються; зменшення гостроти проблеми бідності й голоду в світі. Заснована 1945 р. Штаб-квартира ФАО — у Римі.

Пропульсивні галузі (види діяльності) - найсучасніші галузі для кожного «довгого» циклу економічної кон’юнктури. Для розвинутих країн світу — це інформаційні види діяльності, мікроелектроніка, біотехнології, генна інженерія, НДІКР, фінансова діяльність тощо.

Прямі інвестиції — це вкладення капіталу для отримання підприємницького прибутку (доходу), що зумовлено довгостроковим економічним інтересом і забезпечує контроль інвестора над об’єктом інвестування.

П’ятинна економічна діяльність — діяльність, пов’язана з функціями управління або контролю, наслідками якої є ухвалення та виконання рішень у великих організаціях (топ-менеджмент великих підприємств, корпорацій).

Ринкова економіка — економіка, що розвивається у вигляді саморегульованої системи за законами товарного господарства й ринку. Такими є закони вартості, попиту і пропозиції. Підприємництво у ній не ототожнюється із діяльністю держави; приватна власність — недоторкана.

Ринок — сукупність умов, завдяки яким покупці й продавці товару (послуги) контактують з метою купівлі або продажу цього товару (послуги). Інститут, або механізм, що зводить разом покупців (пред’явників попиту) та продавців (постачальників) окремих товарів і послуг.

Рівень економічного розвитку — узагальнююче економічне поняття, яке характеризує ступінь розвитку технологічного способу виробництва, організаційно-економічних відносин, економічної власності й виражається у величині ВНД на особу або ВВП на особу, в ефективності виробництва, глибині суспільного поділу праці й інших макроекономічних показниках. У широкому розумінні — це стан економіки країни у певний історичний момент.

Рівні економічної діяльності — первинний, вторинний, третинний, четвертинний, п’ятинний.

Світова організація торгівлі (СОТ; англ. World, Trade Organization, WTO) — провідна міжнародна економічна організація, що об’єднує 157 держав, на котрі припадає понад 96% обсягу світової торгівлі. Заснована 1995 р. на базі Генеральної угоди з питань тарифів і торгівлі (ГАТТ).

Світовий банк — одна з найбільших у світі міжнародних економічних організацій, що надають фінансову допомогу країнам з метою розвитку, до складу якої входять Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і Міжнародна асоціація розвитку. Заснований 1944 р. після рішення Бреттон-Вудської конференції. Умовою членства у Світовому банку є співпраця з МВФ, тобто кожна країна-член МБРР повинна спершу стати членом МВФ. Країна-учасник має певну квоту в статутному капіталі банку, і пропорційно до неї розподіляють голоси під час прийняття рішень. До Світового банку Україна вступила 1992 р.

Світовий ринок — компонент світового господарства, представлений глобальною системою обміну товарів і послуг між продавцями та покупцями. Сформувався на засадах міжнародного поділу, інтеграції праці й міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин.

Світовий ринок технологій — сукупність міжнародних ринкових відносин, його суб’єктів із приводу прибуткового використання прав власності на його об’єкти — технології продуктів, процесів та управління.

«Синя» революція — стрімке зростання значення вирощування аквакультур (у тому числі на затоплених ділянках суші, в штучних водоймах, басейнах) порівняно із виловом дикої риби (53%); 90% рибних ферм розташовано в Азії.

Спеціальна економічна зона — територіальний комплекс із пільговим режимом для іноземних інвесторів (наприклад, Сянган, Аоминь — у Китаї).

Спільне підприємство — підприємство, яке утворюють дві або більше компаній, котрі об’єднуються для заснування іншої компанії. З метою підвищення конкурентоспроможності на іноземних ринках багато компаній створюють спільні підприємства з місцевими партнерами, аби скористатися їхніми знаннями та досвідом виробничої діяльності на цьому ринку.

Спільний ринок — це форма міжнародної економічної інтеграції, що передбачає підписання між країнами-членами договору, який охоплює вільне пересування через кордони цих країн товарів, послуг, капіталів, людей.

Сталого розвитку концепція — загальна концепція про необхідність установлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, у тому числі потребу в безпечному довкіллі. Основа керованості сталого розвитку — системний підхід і сучасні інформаційні технології, котрі дають змогу швидко моделювати різні напрями розвитку, з високою точністю прогнозувати їхні результати та вибрати найоптимальніший.

Структура господарства — компонетна, геопросторова (територіальна), компонентно-територіальна.

Сучасне світове господарство — це система національних економік, соціально- економічних регіонів, вузлів та центрів, видів діяльності й інших суб’єктів економічної сфери (надддержавних утворень, міжнародних організацій), пов’язаних просторовими економічними, соціальними, комунікаційними та інформаційними зв’язками на засадах міжнародного поділу й інтеграції праці.

Темпи економічного зростання — виражене у відсотках збільшення реального ВНП за певний період. Темпи економічного зростання Т _зр розраховують так:

Темпи промислового розвитку — це відносна величина збільшення промислового виробництва за певний період (або його зменшення — тоді показник має від’ємне значення, %).

Технологія — наукові методи досягнення практичних цілей.

Технополіс — науково-виробничий територіальний комплекс дослідження, що створює інновації, виробляє та просуває продукцію постіндустріальної інформаційної економіки; часто формується навколо однієї чи декількох науково- освітніх установ (університетів, науково-дослідних інститутів та ін.).

Тип країни — об’єктивно сформований і порівняно стійкий комплекс властивих країні умов, особливостей розвитку, що характеризує її роль і місце у світовому співтоваристві на певному історичному етапі.

Тіньова економіка — сукупність необлікованих, нерегламентованих та протиправних (поза системою оподаткування) видів економічної діяльності.

Товар — продукт, призначений для обміну на ринку за допомогою купівлі- продажу.

Торговельне сальдо (сальдо зовнішньоторговельного балансу) — різниця між експортом та імпортом країни у вартісному виразі (найчастіше — доларах США).

Транскордонне співробітництво — спільні дії, спрямовані на встановлення та поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та подібних відносин між територіальними громадами (їхніми представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади), органами влади інших держав по обидва боки державного кордону.

Транснаціональні корпорації (ТНК) — величезні монополістичні об’єднання, котрі займаються виробничою і торговельною діяльністю, що виходить за межі національних держав. Часто значно впливають на економічний та політичний розвиток тих країн, де вони діють.

Третинна економічна діяльність (третинна сфера) — діяльність у сфері послуг, таких як транспортування, банківництво, торгівля, освіта, офісні посади.

Фактор (чинник) — рушійна сила, причина, істотна обставина явища чи одна із його необхідних умов.

Фінансова інфраструктура — банки, страхові компанії, фінансові біржі, пенсійні фонди, кредитні спілки, інвестиційні компанії, фонди та ін., що забезпечують рух фінансових активів на світовому ринку.

Фордизм — серійна (масова) форма організації виробництва, яку застосовують за принципом «економії масштабу» (поділ праці «по вертикалі»).

Франчайзинг — форма ліцензування, за якою продавець пропонує діловому покупцеві свою торгову марку і відпрацьовану виробничу систему; в торгівлі технологій — надання материнською компанією права вести справу впродовж певного періоду дрібній фірмі, що використовує обладнання першої, реалізовуючи через неї свою продукцію.

Франшиза — ліцензія великої та відомої фірми дрібному підприємцеві на продаж продукції чи надання послуг під її маркою (товарним знаком). Франчайзинг забезпечує швидке територіальне розповсюдження успішних торговельних марок.

Центральне місце — населений пункт будь-якого рангу, де розміщені підприємства сфери послуг, які обслуговують це й інші поселення у системі центральних місць. Поняття в обіг ввів В. Кристаллер.

Четвертинна економічна діяльність — види діяльності, залучені до збору, опрацювання інформації та маніпулювання нею.

Чинники виробництва — економічні ресурси: земля, капітал, праця, підприємницькі здібності, необхідні для виробництва товарів і послуг. У ринковій економіці управління потоками чинників відбувається за допомогою ринків.

Чинники розміщення виробництва — сукупність необхідних і детермінованих відносин між об’єктом і місцем його розташування. У вартісній формі відображені у витратах виробництва та їхній структурі, натуральній формі — у питомих витратах на одиницю продукції. До факторів розміщення зараховують витрати на сировину, матеріали і напівфабрикати, паливо й енергію, робочу силу, основний капітал. До чинників розміщення також належать ті, котрі зумовлені економічною політикою держави — податки, тарифи тощо.

Штадорту теорія (нім. standort — місце стояння) — теорія розміщення виробництва, створена А. Вебером завдяки математичному аналізові впливу головних факторів розміщення: транспортних витрат, витрат на оплату праці й агломераційній економії.