Регіональна економічна і соціальна географія світу (Латинська Америка та Карибські країни, Африка, Азія, Океанія) - М. М. Книш 2013

2. Навчально-методичний розділ
2.3. Завдання практичних, семінарських, самостійних робіт змістовного модуля 2
§ 17. Екологічний слід споживання Східної і Південно-Східної Азії

Мета: засвоєння студентами знань про екологічні проблеми макрорегіону; причини деградації навколишнього середовища; головні напрямки погіршення якості довкілля; інновації щодо оцінки впливу людини на якість довкілля; ознайомлення з методикою розрахунку екологічного сліду споживання; роль ООН та її спеціалізованих організацій у розробці стратегії сталого розвитку.

В результаті вивчення цієї теми студентові необхідно:

Знати:

— сутність понять, що стосуються екологічної проблематики;

— головні індикатори та показники екологічних послуг;

— методику розрахунку екологічного сліду споживання (ЕСС);

— геопросторову організацію екологічного сліду споживання Східної та Південно-Східної Азії;

— стратегію сталого розвитку, розроблену міжнародними організаціями.

Вміти:

— розраховувати екологічний слід споживання на одну особу;

— порівнювати особливості геопросторової організації країн макрорегіону за показниками екологічного сліду та ІРЛП;

— розробити типологію країн за екологічним слідом споживання;

— прогнозувати подальший перебіг екологічних проблем у макрорегіоні;

— складати аналітичні карти, таблиці, графіки, що стосуються екологічного сліду споживання макрорегіону.

Головні терміни і поняття:

— біологічна ємність;

— глобальний гектар;

— граничне споживання ресурсів;

— екологізація;

— екологічна безпека;

— екологічна криза;

— екологічна культура;

— екологічна місткість;

— екологічна освіта;

— екологічна політика;

— екологічна проблема;

— екологічний залишок;

— екологічний «бумеранг»;

— екологічний капітал;

— екологічний слід;

— зелена економіка;

— мережа глобального сліду;

— міжнародне екологічне право;

— ліцензія на забруднення;

— Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП);

— сталий розвиток.

Завдання практичної роботи

1. Ознайомтесь із методикою розрахунку індексу екологічного сліду споживання та особливостями геопросторової організації країн за цим показником (дод. Т, табл. Т.1).

2. Покажіть місце країн Східної та Південно-Східної Азії у двовимірній системі координат (екологічний слід споживання — ІРЛП). Порівняйте рейтинги країн за індексом екологічного сліду споживання та ІРЛП (дод. А, табл. А.2, дод. Т, табл. Т.1).

3. Укладіть перелік з п’яти країн макрорегіону, що здійснюють найбільший тиск на його продуктивні землі (за показником екологічного сліду споживання на 1 глобальний гектар (гга)) і перелік з п’яти країн, які мають найбільший екологічний запас біоємності (гга на на одну особу). Виділіть типи земель за рівнем біоємності (за наявністю запасу чи дефіциту): країни з найбільшим запасом біоємності; країни із незначним екологічним запасом, країни з дефіцитом біоємності.

4. Розробіть типологію країн макрорегіону за екологічним слідом споживання (гга на одну особу). Виокреміть такі типи країн: із високим, вищим за середній, нижчим за середній та низьким значенням екологічного сліду споживання. Результати запишіть у таблицю за таким зразком:

Типи країн за екологічним слідом споживання

5. Способом картограми на контурну карту нанесіть виокремлені типи країн за екологічним слідом споживання.

Література

1. Атлас екологічного сліду [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.footprintnetwork.org/en/index.php/GFN/page/ecological_ footprint_atlas_2010.

2. Блій Г. де. Географія: світи, регіони, концепти / Г. де Блій, П. Муллер ; [пер. з англ. ; передм. та розділ «Україна» О. І. Шаблія]. — К. : Либідь, 2004. — С. 572-574, 577-579.

3. Всесвітній фонд охорони природи [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.wwf.org .

4. Вуглецевий фонд Світового банку [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://wbcarbonfinance.org.

5. Довідковий атлас світу / [В. В. Молочко, Ж. Є. Бонк, І. Л. Дрогушев ська та ін.]. — К. : Картографія, 2010. — С. 102-107.

6. Доклад о развитии человека 2011. Устойчивое развитие и равенство возможностей: лучшее будущее для всех / [пер. с англ. ; ПРООН]. — М. : Весь Мир, 2011. — 188 с.

7. Дуднікова І. І. Екологія і безпека життєдіяльності : термінологічний словник-довідник / І. І. Дуднікова. — К. : Вища школа, 2005. — 247 с.

8. Економічна і соціальна географія країн світу : навч. посібник / [за ред. С. П. Кузика]. — Львів : Світ, 2005. — С. 159-165.

9. Інститут світових ресурсів [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.wri.org.

10. Книш М. М. Економічна і соціальна географія країн, що розвиваються : навч. посібник / М. М. Книш. — Львів : Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. — С. 162-174.

11. Максаковский В. П. Географическая картина мира: региональная характеристика мира. / В. П. Максаковский. — [В 2 кн. ]. — [Ч. 2]. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с.

12. Мережа глобального сліду [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.footprintnetwork.org/en/.

13. Міжнародні організації : навч. посібник / [за ред. Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського, 3. Кутайні]. — К. : ЦУЛ, 2007. — 440 с.

14. Allen J. L. Student Atlas of World Geography / J. L. Allen. — [5^th ed.]. — Mcgraw-Hill Companies, Inc., 2008. — 296 p.

Словник термінів і понять

Викиди вуглекислого газу (CO₂) — викиди двооксиду вуглецю антропогенного походження, що є наслідком спалювання викопного палива і виробництва цементу. Викиди розраховують на основі даних про споживання твердого, рідкого і газоподібного палива й спалювання супутнього газу.

Всесвітній фонд природи (англ. World Wide Fund for Nature, скороч. WWF) — найбільша незалежна природоохоронна неурядова організація у світі, що діє у сфері охорони природи, здійснюючи дослідження та відновлення природного середовища. Заснований 1961 р. Налічує близько 5 млн працівників та добровольців в усьому світі, представлена в 120-ти країнах. Щорічно фонд реалізовує понад 1200 екологічних проектів, привертаючи увагу громадськості до проблем охорони довкілля та їхнього вирішення. Міжнародний Секретаріат WWF знаходиться у Швейцарії.

Екологізація — послідовне посилення екологічної орієнтації світової науки, господарської і політичної діяльності людини, спрямоване на збереження природи Землі і біосфери загалом, ефективне використання її ресурсів.

Екологічна архітектура — новий напрям в архітектурі й містобудуванні, який максимально враховує екологічні та соціально-екологічні потреби окремої людини від її народження до глибокої старості; наближення людини до природи.

Екологічна безпека — це такий стан навколишнього середовища, коли гарантують запобігання погіршенню екологічної ситуації та виникненню небезпеки для здоров’я людини; сукупність дій і комплекс відповідних заходів, процесів, які забезпечують екологічний баланс на планеті та у різних її регіонах на такому рівні, до якого людина може пристосуватися без значних фізичних, соціально-економічних, політичних втрат. У міжнародно-правовому аспекті під екологічною безпекою розуміють такий рівень міждержавних відносин, що гарантують збереження, раціональне використання, відновлення та підвищення якості довкілля.

Екологічна експансія — форма екополітики, що полягає у свідомому переміщенні екологічно шкідливих виробництв з території розвиненої країни до іншої, зазвичай, менш розвиненої.

Екологічна місткість — здатність екосистеми зони впливу промислового підприємства сприймати різні види шкідливих впливів і зберігати при цьому свою сталість.

Екологічна криза — це конфлікт між природоперетворювальною діяльністю людського суспільства і процесами, що регулюють динамічну рівновагу в екосфері на різних рівнях її організації; створюють загрозу незворотнім змінам у природному середовищі, яка забезпечує необхідні умови для збереження і розвитку цивілізації.

Екологічна культура — частина світової культури, яка включає систему національних і загальнолюдських цінностей, що виражає характер відносин між суспільством, людиною і природою в процесі створення і освоєння матеріальних і духовних цінностей. Розвиток екологічної культури суспільства реалізують через систему екологічної освіти, виховання та інформування.

Екологічна освіта — безперервний процес навчання, виховання і розвитку, спрямований на формування загальної екологічної культури, екологічної відповідальності кожного мешканця планети. Система екологічної освіти має стати головним засобом формування екологічної культури. Потреба в екологічній освіті пов’язана з необхідністю забезпечення сприятливого середовища для життя людини.

Екологічна політика — система політичних, економічних, юридичних та інших заходів, що застосовує держава передусім з метою управління екологічною ситуацією і забезпечення раціонального використання природних ресурсів на території країн. Екологічна політика не зводиться лише до державної природоохоронної діяльності, важливо враховувати внесок громадянського суспільства, національних і міжнародних неурядових екологічних організацій, які впливають на політику в сфері охорони навколишнього середовища.

Екологічна проблема — відображення протиріч, які виникають у системі зв’язків суспільства з природним середовищем, впливають на людину й умови її життєдіяльності (соціально-політичні й економічні та інші). Головними компонентами екологічної проблеми є такі: 1) труднощі в отриманні необхідних для існування і розвитку суспільства речовин, енергії, інформації з природного середовища; 2) забруднення навколишнього середовища виробничими відходами; 3) зменшення біоємності; 4) погіршення якості життя людей та ін.

«Екологічний бумеранг» (екологічний прорахунок) — непередбачений шкідливий наслідок зміни природного середовища на господарську діяльність і життя людини, що зводить нанівець заплановану доцільність або породжує більше проблем, ніж вирішує. Зумовлений здебільшого недостатніми попередніми дослідженнями і нехтуванням впливу господарської діяльності людини на природне середовище та організми.

Екологічний волюнтаризм — господарювання без урахування екологічних вимог, зокрема закону «екологічного бумеранга». Характеризується нестачею екологічного мислення, нехтуванням потреби нових ефективних технологій, які були б екологічно раціональними.

Екологічний капітал — нагромадження природних особливостей середовища, хіміко-фізичних властивостей ґрунту, води, повітря, рослинного і тваринного світу в поєднанні з інформаційно-генетичним кодом людини.

Екологічний резерв природної екосистеми — різниця між гранично-допустимим та фактичним станом екосистеми.

«Зелена економіка» — концепція, ініційована ЮНЕП, що пропонує спрямувати зусилля та інвестиції на ключові сектори економіки (промисловість, збалансоване сільське господарство, лісову промисловість, відновлювальну енергетику, водопостачання, транспорт, управління відходами та екологічно чисте будівництво), дбаючи і про стимулювання економічного розвитку, створення робочих місць та подолання бідності, і про скорочення викидів парникових газів, ощадливіше використання природних ресурсів та зменшення обсягів відходів. Найбільший обсяг «зелених» інвестицій у рамках екологічно-орієнтованих заходів припадає на три держави Східної Азії: Китай (22 300 млн євро), Японію (12 300 млн євро), Республіку Корею (9 300 млн євро).

Ліцензія на забруднення — сплачений дозвіл на викид у навколишнє середовище певної кількості шкідливих рідких або газоподібних відходів із наперед зазначеним та юридично підтвердженим хімічним складом. Міжнародне екологічне право — система міжнародних відносин, яка ґрунтується на дотриманні всіма державами загальновизнаних принципів: норм міжнародного права, що регулюють діяльність його суб’єктів щодо попередження та усунення збитків навколишньому середовищу із різних джерел, а також щодо національного використання природних ресурсів. Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП; англ. United Nations Environment Programme, UNEP) — міжурядова програма, створена рішенням Генеральної Асамблеї ООН (1973), спрямована на вирішення най- гостріших проблем у сфері охорони довкілля, вирішення сучасної екологічної кризи (опустелювання, деградації ґрунтів, погіршення якості і зменшення кількості прісних вод, забруднення Світового океану). Сталий розвиток — загальна концепція про необхідність встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи потребу в безпечному довкіллі. Основою керованості сталого розвитку є системний підхід та сучасні інформаційні технології, які дозволяють швидко моделювати різні напрями розвитку, з високою точністю прогнозувати їхні результати та вибрати найоптимальніший.

Цілі розвитку тисячоліття. Ціль 7: Забезпечення сталого екологічного розвитку. Завдання 7.А: Включити принципи сталого розвитку у національні стратегії і програми та змінити вектор процесу виснаження природних ресурсів на протилежний. Завдання 7.В: Значно скоротити до 2010 року темпи втрати біорозмаїття. Завдання 7.С: Скоротити вдвічі до 2015 року частку населення, яке не має постійного доступу до безпечної питної води та основних санітарно-технічних засобів. Завдання 7.D: До 2020 року забезпечити істотне поліпшення життя як мінімум 100 млн мешканців нетрів.

Завдання та вправи для самостійної роботи

1. Порівняйте ЕСС в макрорегіонах світу. Визначте макрорегіони з найнижчим і найвищим рівнем ЕСС. Розрахуйте, у скільки разів рівень ЕСС у Східній та Південно-Східній Азії є вищим (нижчим), порівняно із середньосвітовим рівнем.

2. Здійсніть ранжування макрорегіонів світу за ЕСС (гга на одну особу), використовуючи дод. Т, табл. Т.1. Зазначте місце макрорегіону за цим показником.

3. Порівняйте ЕСС у різних типах країн. Поясніть причину високого рівня ЕСС у розвинених країнах порівняно із країнами, що розвиваються.

4. Розробіть типологію країн Східної і Південно-Східної Азії за загальною біоємністю (гга на одну особу). Результати запишіть у таблицю і нанесіть на контурну карту.

5. Розробіть типологію країн Східної і Південно-Східної Азії за екологічним запасом (гга на одну особу). Результати запишіть у таблицю і нанесіть на контурну карту.

6. Здійсніть ранжування країн Східної і Південно-Східної Азії за викидами СО₂ на одну особу. Зазначте країни із найвищим і найнижчим значенням викидів. Порівняйте місце країн Східної і Південно-Східної Азії за цим показником із іншими макрореігонами світу (дод. А, табл. А.6).

7. Укладіть першу та останню десятку країн за викидами СО₂ у розрахунку на одну особу (тонн), використовуючи дод. А, табл. А.6. З’ясуйте причини такого ранжування.

8. Ознайомтесь зі структурою екологічних послуг у країнах Східної та Південно-Східної Азії. До яких видів послуг не має доступу значна частина населення цих країн.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття «екологічний слід споживання», «глобальний гектар».

2. Які причини деградації навколишнього середовища в країнах Східної та Південно-Східної Азії?

3. Назвіть головні тенденції погіршення якості екологічної ситуації в країнах Східної та Південно-Східної Азії.

4. Назвіть країни Східної та Південно-Східної Азії, які незабаром постануть перед проблемою зростання потреби природних ресурсів — лісів, орних земель, пасовищ.

5. Назвіть організацію, яка розраховує і здійснює моніторинг екологічного сліду.

6. Назвіть країну Східної та Південно-Східної Азії з найбільшим значенням екологічного сліду споживання.

7. Які міжнародні організації вирішують проблеми охорони довкілля в країнах, що розвиваються?

8. Вкажіть програму ООН, яка здійснює координацію зусиль держав у сфері охорони навколишнього середовища і шляхів вирішення глобальних проблем.