Історія географії - Мирослава Влах 2018

1. Організаційно-структурний розділ
1.2. Програма навчальної дисципліни «Історія географії»
1.2.2. Змістовий модуль 2. Історія географії ХVІІІ-XХ. Тема 6. Розвиток географічних ідей у другій половині у ХІХ-на початку ХХ ст.

Ключові слова: аналітичні природничо-географічні дослідження, антропогеографія, галузево-статистичний напрямок економічної географії, географічний посибілізм, географія людини, диференціація наукового географічного пізнання, інтеграція наукового географічного пізнання, комерційна географія, культурний ландшафт, ландшафт, політична географія, районний напрямок економічної географії, штандортні теорії.

Загальні риси розвитку географічної науки. Криза теорії науки (безпідставність географічного детермінізму; непослідовність стихійного матеріалізму; нечіткість філософсько-методологічних засад; ухил у бік констатації фактологічного матеріалу). Диференціація наукового пізнання, відокремлення природничої та суспільної географії.

На завершення нового періоду 1) латинська мова втратила свою панівну роль, яку вона відігравала у Середньовіччі; 2) на арену вийшли національні мови; 3) виникли громадські об'єднання професійних географів і тих, хто цікавиться географією. Перше Географічне товариство створене 1821 р. у Парижі. У 1828 р. організовано географічне товариство у Берліні, після нього у Лондоні (1830), Ріо-де- Жанейро (1838), Мехіко (1839), Санкт-Петербурзі (1845).

Найважливіші загальнонаукові течії, що вплинули на методологію географічних досліджень, — дарвінізм і екологія.

Головні природничо- та суспільно-географічні наукові школи.

Природничо-географічні наукові школи (О. Пешель, Ф. Ріхтгофен, Ґ. Ґерланд, А. Зупан, А. Кірхгоф, З. Руґе). О. Пешель (1826-1875) - професор Лейпцизького університету (з 1871 р. керівник школи). Праця О. Пешеля «Нові проблеми порівняльного землезнавства як спроба морфології земної поверхні» (1858). Об'єкт дослідження — горизонтальне розчленування земної поверхні («виділення типів місцевості»), метод дослідження — аналіз карт. Непослідовність поглядів ученого: землезнавство — не лише фізична, а й історична наука, визнання необхідності історичного підходу в географії, а також вивчення людини і природи.

Праця О. Пешеля «Народознавство» (1875), у якій учений на підставі використання положень еволюціонізму і географічного детермінізму з застосуванням матеріалу, зібраного в народів Африки, Південно-Східної Азії, Австралії, Океанії, Полінезії, довів видову єдність людства та мінливість расових ознак.

Ф. Ріхтгофен (1833 - 1905) - професор географії у Бонні, Лейпцизі та Берліні. Головна праця «Завдання і методи сучасної географії» (1883). Предмет географії — земна поверхня в широкому розумінні (земна кора з водами, повітрям і організмами). Три завдання географії: дослідження твердої кори у зв'язку з гідросферою і атмосферою (фізична географія); дослідження рослинного і тваринного світу у зв'язку із земною поверхнею (біогеографія); дослідження людини, її матеріальної та духовної культури (антропогеографія). Декларативний характер теоретичних положень, головна увага — на вивчення твердої поверхні, зокрема геологічної будови (автор еолової концепції походження лесів, генетичної класифікації форм рельєфу).

Ґ. Ґерланд (1833 - 1919) — професор географії у Страсбурзі. Головна праця «Завдання і поділ географії» (1888). Класифікація географічних наук: математична географія, геофізика, країнознавство, географія організмів. Критика прихильників «об'єднання» природи і людини в рамках єдиної географії. Антропогеографія, етнографія - поза межами географічної науки.

Суспільно-наукові географічні школи. Відхід останнім десятиріччям XIX ст. від природничо-географічної тематики, посилення соціологічних аспектів. Вивчення життя і діяльності народів у зв'язку з суспільним виробництвом і природним середовищем — новий етап розвитку країнознавства та суспільствознавства на засадах використання методології соціал-дарвінізму.

Е. Реклю (1830 - 1905). Головні праці: «Земля» (1868 - 1869), «Земля і люди. Загальна географія» (1876 - 1894; 19 т.), «Людина і земля» (1906 - 1909; 6 т.). Методологічна основа — географічний детермінізм, завдання географії — пізнати «фізіологію земного організму», популяризація географічних ідей.

Л. Мечников (1838 - 1888). Праця «Цивілізація і великі історичні ріки» (1889) як спроба обґрунтування географічної теорії суспільного прогресу і соціального розвитку. Три періоди світової історії: річкова цивілізація, середземноморська, океанічна. Критика концепції представниками історичного матеріалізму (за ігнорування способу виробництва матеріальних благ, законів суспільного розвитку, виробничих відносин) і розвиток загальногуманістичного підходу.

Німецька антропогеографічна школа Ф. Ратцеля(1844 - 1904). Засновник і редактор фахового географічного журналу «Geographische Zeitschrift» («Географічний часопис») у 1905 - 1935 рр. Головна праця «Антропогеографія, або головні положення використання землезнавства в історії» (1882, 1891; 2 т.). Методологічна засада — соціал-дарвінізм. Антропогеографія, за Ф. Ратцелем, — галузь біогеографії.

Праця «Політична географія» (1897), у якій закладено основи геополітики, зокрема, розвинена органічна теорія держави. Головні терміни теорії Ф. Ратцеля — життєвий простір, геобіосфера, чуття простору, життєва енергія. Головні тези: справжньою світовою державою є та, яка володіє морем; три чинники, що засвідчують вплив клімату: національний характер, переселення та різновид занять народів; держава — живий організм, укорінений у ґрунті; просторова експансія держави як процес росту живого організму. Сім законів просторового зростання держави («Про закони просторового росту держав», 1931): 1) простір зростає зі зростанням культури нації; 2) зростання держави супроводжується такими аспектами розвитку, як ідеологія, торгівля, місіонерство й активність; 3) зростання держави відбувається унаслідок приєднання і поглинання малих держав; 4) кордон — це периферійний орган держави, у якому виявляється його зростання, сила або слабкість і всі зміни в організмі держави; 5) у зростанні держава намагається ввібрати в себе найцінніші елементи фізико-географічного середовища (берегові лінії, русла рік, рівнини, райони, багаті на природні ресурси); 6) перший імпульс до територіального зростання надходить ззовні від менш розвинених держав; 7) загальна тенденція до злиття території переходить від держави до держави і набуває сили.

Ю.-Р. Челлен (1864 - 1922). «Держава як форма життя» (1916). Проблема сили держави. «Малі країни» і «великі країни». Порівняння країни з людьми (країни — «мислячі» і «відчуваючі організми»). Політика держави поза мораллю; постулювання закону анархії — «економічної самодостатності держави». Запровадження терміна геополітика - «наука про державу як географічний організм, втілений у просторі».

Ландшафтні концепції.

Французька школа ландшафтознавства. П. Відаль де ля Бляш (1845 - 1918) — професор Сорбонни (з 1898 р. її керівник). Головний принцип географії — принцип земної єдності, безпосереднє поле досліджень — земна поверхня (pays). Методична основа географічних поглядів — географічний посибілізм - напрямок у географії, що виник на рубежі XIX - XX ст. як реакція на строгі положення географічного детермінізму, у вигляді географічної інтерпретації філософської концепції про волю вибору між наявними можливостями. Форма географічного знання — реґіональні описи (багатий фактологічний матеріал, доступна форма викладу, однак незначна наукова глибина, головна увага на пейзажні риси місцевості).

Гуманістична спрямованість французької регіональної школи — підстава для виділення французької школи «географії людини».

Головні праці П. Відаля де ля Бляша: «Загальний атлас географії та історії світу» (1898); «Основи географії людства» (1921), у якій закладено основи теорії поширення інновацій.

Німецька школа ландшафтознавства. Внесок З. Пассарге(1867 - 1958) у розвиток ландшафтознавства. Головна праця «Основи ландшафтознавства» (1919 - 1920). Головне завдання географії — вивчення природних ландшафтів — «областей, у яких орографія, геологічна

будова, клімат, води, рослинний і тваринний світ, тобто всі ті компоненти, що належать до природи території, виявляють відповідність по всіх існуючих пунктах». Неврахування ученим генетичного принципу дослідження, відсутність серед компонентів ландшафту ґрунту. Виділення трьох груп ландшафтів: природні, знищені (в англ. термінології badland), культурні.

О. Шлюттер (1872 - 1959) і розвиток культурного ландшафту як поєднання різних матеріальних, природних і людських об'єктів у вигляді поселень, транспортних потоків. Ігнорування соціально- економічних процесів формування культурних ландшафтів.

Вплив ландшафтознавства на загальну теорію географії. Самостійність географії, за А. Пенком, — у наявності власного об'єкта дослідження — «географічного індивідуума», «хори», «ландшафту» — клітин, з яких утворюється земна поверхня.

Хорологічна концепція А. Геттнера (1859 - 1941). Головна праця «Географія, її історія, суть і методи» (1927). Єдність географії у використанні просторового (хорологічного) методу дослідження. Географія — «хорологічна наука про земну поверхню, що вивчає земні простори за їхніми відмінами і просторовими взаємозв'язками». Географія — ні природнича, ні суспільна географія, а одночасно і перша, і друга. Недоліки хорологічної концепції: розрив вивчення просторових і часових аспектів явищ, що не давало змоги виявляти закони, закономірності, стійкі тенденції розвитку явищ і процесів; декларування фактологічного і заперечення узагальнювального характеру географії; твердження про країнознавчі описи як головне завдання географії; суб'єктивність виділення одиниць дослідження, заперечення їхнього об'єктивного існування. Позитиви хорологічної концепції: увага до взаємозв'язків об'єктів; використання просторового методу дослідження.

Штандортні теорії.

Й. фон Тюнен (1783 - 1850). Праця «Ізольована держава у відношенні до сільського господарства і національної економії» (1826) — розміщення сільського господарства за принципом найменших витрат і найбільшої вигоди. Загальний закон розміщення сільськогосподарського виробництва - закон впливу вартості землі, вартості робочої сили і транспортних витрат на характер використання землі.

Кільця Тюнена («вільне» приміське господарство; лісове господарство; інтенсивне шестипільне землеробство і стійлове скотарство; зернове господарство і вигінне скотарство; трипільне зернове господарство; екстенсивне тваринництво — скотарство і вівчарство; натуральне господарство). Чинники трансформації кілець Тюнена.

Сучасне трактування моделі територіальної спеціалізації сільського господарства Й. фон Тюнена.

А. Вебер (1868 - 1958). Праця «Теорія розміщення промисловості» (1909) — концепція вибору місця для окремого промислового підприємства за принципом найменших витрат виробництва. Розвиток теорії факторів розміщення промислового підприємства (транспортний, сировинний, трудовий).

Наукові географічні школи в Росії.

Розвиток аналітичних фізико-географічних досліджень.

Розвиток геоморфології (П. Кропоткін, С. Нікітін, А. Павлов, І. Мушкетов, Л. Берґ, В. Семенов-Тян-Шанський).

Розвиток гідрології та океанографії (Л. Берґ, С. Макаров, Ю. Шокальський).

Розвиток кліматології (О. Воєйков (1842 - 1916) «Климаты земного шара» (1884).

Розвиток генетичного ґрунтознавства. Внесок у розвиток географії В. Докучаєва (1846-1903). Головні праці «Русский чернозем» (1883), «Наши степи прежде и теперь» (1892), «К учению о зонах природи» (1890). Наукові здобутки: розробка поняття про ґрунт як природно-історичне тіло та головні чинники ґрунтоутворення; розвиток поняття про природні комплекси та їхню зональність; закладено основи концепції про ландшафти на зональній основі.

Наукова школа В. Докучаєва (А. Краснов, Г. Танфільєв, Г. Морозов, Г. Висоцький).

А. Краснов (1862 - 1914) — керівник кафедри фізичної географії і антропогеографії Харківського університету (з 1889 р.). Внесок ученого у розвиток загального землезнавства, зокрема використання методу порівняльної геоботаніки, розробка вчення про залежність між характером ботанічних формацій та історією формування гірських порід, рельєфом, кліматом, ґрунтами; класифікація рівнинних пустель; обґрунтування геоморфологічної концепції безлісся степів (докторська дисертація «Травяные степи Северного полушария», 1894), виділення десяти ландшафтних зон і п'яти ландшафтних областей Земної кулі («Лекции по физической географии», 1910); основоположник конструктивно-географічного напрямку в географії (засновник Батумського ботанічного саду).

Г. Танфільєв (1857 - 1928) — географ, геоботанік, ґрунтознавець, болотознавець, професор Новоросійського університету в Одесі з 1905 р. Маґістерська праця «Пределы лесов на юге России» (1894) — обґрунтовано агрохімічну концепцію безлісся степів; докторська дисертація «Пределы лесов в Полярной России» (1912) — обґрунтовано концепцію зміщення трьох природних зон з півночі на південь. Застосування методу комплексного природно-історичного великомасштабного дослідження боліт (Петербурзька губернія, Полісся, Підмосков'я, Барабинський степ). Автор першого російською мовою університетського підручника з історії географічних відкриттів і досліджень Росії.

Г. Морозов (1867 - 1920) — лісівник, ботанік, ґрунтознавець і географ, класик російського лісівництва, професор Петербурзького лісового університету (1901 - 1917), професор Таврійського університету в Сімферополі (1918 - 1920). Головна праця «Основи учения о лесе» (1920), у якій викладено питання біології лісових порід, біології і типів лісонасаджень; розробка вчення про ліс як біоценологічне, географічне та історичне явище, як єдиний природний комплекс. Використання карт типів лісонасаджень (прообраз сучасних ландшафтних карт).

Г. Висоцький (1865 - 1940) — видатний український ґрунтознавець, лісівник, геоботанік і географ, учасник Полтавської експедиції В. Докучаєва (працював у Великоанадольському лісовому масиві, 1892-1904); професор Харківського інституту сільського і лісового господарства (1926 - 1930), професор Кримського університету (1919 - 1922), професор Всесоюзного науково-дослідного інституту лісового господарства й агролісомеліорації у Харкові. Вивчення впливу лісу на гідрологічний режим. Уперше розрахував баланс вологи під лісом і полем; досліджував вплив лісу на середовище проживання людей та причини безлісся степів. Внесок у степове лісорозведення, розробив деревно-кущовий тип насаджень, з'ясував значення дуба для створення лісових насаджень у степу; запровадив поняття «глей», «фітострома» (геосфера найбільшого зосередження рослинності). Головна праця — «Ергеня, культурно-фитологический очерк» (1915).

Розвиток теорії російської економічної географії. Становлення галузево-статистичного напрямку (В. Ден, О. Фортунатов, О. Скворцов).

Становлення районного напрямку. П. Семенов-Тян-Шанський (1827 - 1914). Головні праці: «Географическо-статистический словарь Российской империи» (1863 - 1885), «Заселенность Европейской России в зависимости от причин, обусловливающих распределение населения империи» (1871), «Статистика поземельной собственности и населенных мест Европейской России» (1880); «Россия. Полное географическое описание нашего Отечества» (одинадцять томів до 1914 р.).

Поділ Російської імперії на 19 економічних районів: 1) Крайній Північний; 2) Приозерний; 3) Прибалтійський; 4) Московський промисловий; 5) Центральний землеробський; 6) Приуральський; 7) Поволзький; 8) Малоросійський; 9) Новоросійський; 10) Південно- Західний; 11) Білоруський; 12) Литовський; 13) Західний Сибір; 14) Середній Сибір; 15) Східний Сибір; 16) Далекий Схід; 17) Киргизький край; 18) Туркестан; 19) Кавказький край.

Внесок Д. Менделєєва (1834 - 1907) у розвиток економічної географії. Головні праці: «Будущая сила, покоящаяся на берегах Донца» (1888), «Уральская железная промышленность в 1899 г.» (1899), «Фабрично-заводская промышленность и торговля в России» (1893). Розгляд проблеми територіальної організації промисловості та її спеціалізації по економічних районах країни (14 «економічних країв»), конструктивні пропозиції про розвиток їхнього господарства.

Становлення антропогеографії (Д. Анучин, О. Воєйков, В. Семенов- Тян-Шанський). Головні праці: О. Воєйков «Распределение населения Земли в зависимости от природних условий и деятельности человека» (1911), «Людность селений Европейской России и Западной Сибири» (1909), В. Семенов-Тян-Шанський «Город и деревня в Европейской России. Очерк по экономической географии» (1910).

Розвиток комерційної географії (В. Безобразов, В. Чеславський, В. Семенов-Тян-Шанський).