Політична географія і геополітика

ЩО ТАКЕ ГЕОГРАФІЯ

Частина І

ПОЛІТИЧНА ГЕОГРАФІЯ

ТЕМА 2

СУЧАСНА СВІТОСИСТЕМА — КРАЇНИ, ДЕРЖАВИ, ТЕРИТОРІЇ ТА АКВАТОРІЇ

Мультинаціональні функціональні утворення: політико — географічний контекст. Отже, загальновизнаними компонентами геосистеми традиційно вважаються країни, держави та території (акваторії). Водночас у другій половині XX ст. надзвичайно зросло значення нових світосистемних процесів, роль яких безумовно підвищиться у XXI ст. Це тренди «розмивання» самодостатності господарства окремих країн і формування єдиного світового ринку; активізації міжнародних інвестиційних потоків і формування єдиного світового ринку капіталу, яким оперують із порівняно невеликої кількості найбільших фондових (у тому числі електронних) бірж та центрів фінансово-банківської діяльності; зростання ролі нових інформаційних технологій та розвитку науково-дослідних і конструкторських робіт, що має вплив на розвиток не тільки виробництва, а й управлінських, транспортно-логістичних процесів, комунікацій у галузі культури.

Новими компонентами світосистеми є:

✵ транснаціональні корпорації та банки (ТНК та ТНБ, їх, тільки найбільших, — кілька десятків тисяч);

✵ міжнародні організації (Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова організація торгівлі, організації ООН із сільського господарства, з торгівлі й розвитку і т. д.);

✵ регіональні організації, яких налічується близько 60. Серед них вирізняються регіональні інтеграційні системи (ЄС, НАФТА, АСЕАН тощо);

✵ інституційні інвестори (інвестиційні фонди, страхові компанії тощо);

✵ світові міста, передусім Нью-Йорк, Токіо, Лондон, Париж та десятки інших.

Особливо вагому роль у функціонуванні світового господарства стали відігравати ТНК. Порівняльна характеристика економічних показників держав і ТНК демонструє домірність масштабів фінансових показників.

Таблиця

Порівняльна характеристика економічних показників держав різних типів та найбільших ТНК

Суми річних продажів найбільших ТНК світу наближаються до 200 млрд. дол. США. У десятків із них цей показник домірний до ВВП малих індустріальних країн Європи, найбільших країн Азії чи великих постсоціалістичних країн, а в сотень — із ВВП середніх та малих держав світу. Вартість же цінних паперів та фінансові можливості ТНК за небагатьма винятками перевищують розміри нагромаджень золотовалютних резервів навіть великих держав. Фінансові можливості міжнародних організацій також домірні до ВВП порівняно великих держав.

Водночас відбулася істотна поляризація в розміщенні господарства світу: економічна активність зосередилася в кількох десятках країн, які інтерпретуються науковцями як світовий «центр», та в ключових (так званих світових) містах, де зосереджуються функції управління світогосподарськими процесами. Тож географія цих світових міст найбільше визначається територіальною структурою світового фінансового ринку та мережею світових комунікацій (див. рис. 7.1 і 7.2). Лідерами стали провідні багатомільйонні міста трьох регіонів світу: Нью-Йорк (Північна Америка), Лондон, Париж та Франкфурт (Європа), Токіо (Азійсько-Тихоокеанський регіон). Велику роль відіграють також Вашингтон, Чикаго, Лос-Анджелес, Торонто, Мехіко, Сан-Паулу тощо в Америці; Брюссель, Цюріх, Відень, Мілан та ін. у Європі; Осака, Сеул, Сянган, Сінгапур в АТР.

Зв'язки між компонентами світосистеми традиційно здійснювалися шляхом руху товарів та послуг на ринку, передусім у зовнішній торгівлі сировиною, промисловими та сільськогосподарськими товарами, а також при трансфері технологій та русі інвестицій. Але на межі тисячоліть в умовах інформаційно-технологічної революції створено нові інтернаціональні транспортно-логістичні та інформаційно-комунікаційні системи. Формується небачена суперсистема фінансово-інформаційних зв'язків у масштабах планети. Нової якості набувають цивілізаційні комунікації в галузях культури, мистецтва, спорту, мас-медіа, шоу-бізнесу.