Політична географія і геополітика

ЩО ТАКЕ ГЕОГРАФІЯ

Частина ІІ

ГЕОПОЛІТИКА

ТЕМА 11

ІСТОРІОГРАФІЯ ШКІЛ ТА ТЕЧІЙ ГЕОПОЛІТИКИ

Українська школа геополітики

Дослідження розвитку української школи геополітики є предметом іншого, більш ґрунтовного дослідження. Стосовно одвічного питання вибору зовнішньо-стратегічного вектора взаємодії — Схід чи Захід — у геополітичній літературі нашої держави можна віднайти ідеї, властиві різним геополітичним течіям. Принагідно лише згадаємо серед найвизначніших Юрія Липу, Степана Рудницького, Дмитра Донцова, Д. Базіва, В. Дергачова, М. Дністрянською, Є. Кисельова, С. Андрущенко, М. Багрова, В. Мадіссона, П. Харченка. Знаменно, що останнім часом переважають державницькі проєвропейські погляди, поступово витісняючи ворожі до всього українського ідеї [нео]євразійства.

Аби засвідчити розвиток новітніх геополітичних підходів, наведемо цитату з праці Є. Кисельова «Методологія геополітики» (2002): «Україна за своїм ментальним індексом, психологічними та геополітичними характеристиками не належить ні до таласократії, ні до телурократії. У такому разі, зрозуміло, залишається Rimland як третя сила, третя вершина у геополітичній тріаді — Європа, езотеричний Вогонь або Тепло, що суперечить як класичній геополітиці Маккіндера та інших, так і геополітиці росіянина О. Дугіна і його послідовників».

Отже, у найбільш спрощеному варіанті геополітичні ідеї минулого і сучасності можна поділити на радикальні та непримиренні між собою англосаксонський [нео]атлантизм і російське [нео]євразійство; більш поміркований і багатогранний європейський континенталізм та [нео]мондіалізм; геополітику реалістичну та ідеалістичну. Важливим моментом у розвитку геополітики є поступове розуміння необхідності переходу від геополітики конфронтації до геополітики взаємодії.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.