Етнографія України - М. С. Дністрянський 2008

Розділ 6. Географія зарубіжних українців
6.3. Географія західної української діаспори

Зважаючи на негативні тенденції етнодемографічного розвитку українського населення в прикордонних районах сусідніх з Україною держав (різке зменшення кількісного складу внаслідок деструктивної державної політики, високий ступінь асиміляції та акультурації), основою зарубіжного українства на сьогодні є українська діаспора. Кризові вияви української етнічності спостерігаються і в середовищі діаспори, але у деяких її територіальних групах більш помітною є роль консолідуючих верств, що забезпечують збереження традицій організованого національно-культурного життя.

Всіх українців у діаспорі, враховуючи історико-географічні передумови переселення та формування культурного середовища, умовно можна поділити на діаспору в країнах колишнього Радянського Союзу (поширеним є її означення як «східна діаспора») та діаспору в інших державах (традиційна умовна назва — «західна діаспора»). Кількість українців у діаспорі та осіб українського походження точно визначити практично неможливо (через брак переписів або їхню недосконалість, наявність на сьогодні деякої кількості населення, яке має намір постійно проживати в закордонні, але поки що не має легального статусу, наявність цілих генерацій, що народилися у змішаних шлюбах тощо). Українська громадськість зазвичай схильна перебільшувати кількість зарубіжних українців та осіб українського походження, не враховуючи природної асиміляції в умовах сучасних глобалізаційних процесів і об'єднуючи в одну спільноту осіб, які мають українську самосвідомість чи самосвідомість свого українського походження, і вже цілком денаціоналізовані групи населення, зовсім не закорінені в українську традицію, українське походження яких підтверджують лише архівні матеріали. Отже, беручи до уваги нові, переважно негативні (з позицій української етнічності) тенденції, приблизна кількість українців в діаспорі, не враховуючи тих заробітчан, які все ж мають намір повернутися в Україну, не перевищує 7,5 млн осіб (приблизно 16,5% від усього етнічно українського населення). Значно більшою, особливо в західній діаспорі, є кількість громадян українського походження, одні з яких народилися у змішаних шлюбах, але ще ідентифікують себе (релігійно, побутово) з українською традицією, а інші цілковито асимілювали або через різні причини не пов'язують себе з українською етнічністю (частина осіб лемківського етнографічного походження, деякі вихідці із закарпатського русинсько-українського середовища).

Організоване етнокультурне життя поза межами своєї країни українці започаткували в умовах західної діаспори, що дало їм змогу не лише зберігати самосвідомість та самобутні риси, але й створити цілісну мережу соціально- культурних інституцій (громадсько — політичних, релігійних, освітніх, наукових, мистецьких та ін.), примноживши тим самим загальнонаціональні здобутки. Особливо значущою є роль західної української діаспори в процесах державотворення. Проголошення незалежності України спершу сильно активізувало діяльність західної української діаспори, але на сьогодні вже спостерігається зниження мобілізаційної готовності щодо творення українських інституцій. Це значною мірою природні процеси, адже політично і культурно активні генерації після напружених зусиль боротьби за українські інтереси переживають момент певного психологічного послаблення. Водночас покоління, що виросли в країнах поселення, починаючи з третього, вже значною мірою інтегрували в суспільства країн проживання, втративши усвідомлення необхідності збереження своєї української ідентичності у зарубіжжі. Нова хвиля іммігрантів з України мало пожвавила життя, адже це населення насамперед орієнтоване на розв'язання своїх економічних проблем. Хоча саме з'єднання інтересів новітніх груп українців у діаспорі з традиціями старших поколінь, передусім політичної еміграції, може забезпечити новий етап соціально — культурної активності.

Отже, й у історичному, й у демографічному, й у соціально-політичному аспектах ядром західної української діаспори є українці Північної Америки (США та Канади). З приблизно 3,2 млн українського населення у західній діаспорі на ці країни припадає не менше 60%. Особливо вагома роль у загальноукраїнському національному розвитку і водночас в суспільстві країни проживання належить українцям Канади. Згідно із загальноканадським демографічним обстеженням 1986 року в Канаді проживало понад 961 тис. осіб українського походження, з яких понад 420 тис. народилися в українських сім'ях, а понад 541 тис. в сім'ях, де лише один з батьків українець. Порівняно з даними переписів 1971 та 1981 років, які зафіксували відповідно понад 580 і близько 755 тис. населення Канади українського походження, можна зробити висновок про істотне зростання кількості осіб українського походження. Позитивна динаміка кількості українського населення пов'язана із поліпшенням методики перепису, а також із додатним сальдо, дещо вищим природним приростом та зростанням української самосвідомості. Зростала впродовж цього періоду й частка українців щодо всього населення Канади: з 2,7% у 1971 році до близько у 3,5% у 1986 році. Разом з тим упродовж цього періоду відбувалося зменшення кількості українців, які народилися у моноетнічних сім'ях, що закладає передумови їхньої дальшої істотної природної асиміляції. У 1986 році їхня кількість становила лише 420 тис., тобто 44% від всього населення українського походження.

Попри селянське походження перших хвиль українських іммігрантів до Канади на сьогодні вже близько 80% українського населення проживає у містах. Найбільшою є концентрація абсолютної кількості українців в Едмонтоні (понад 84 тис.), Вінніпегу (понад 79 тис.), Торонто (близько 72 тис.), Ванкувері (близько 48 тис.). Змінився істотно й соціальний склад українського населення, більшість якого належить до т. зв. середнього класу (менеджери, службовці, юристи, лікарі, вчителі, працівники торгівлі, висококваліфіковані робітники промисловості). Є особи українського походження й на найвищих щаблях канадської влади. У сільському господарстві в 1981 році було зайнято лише 26 тис. українців. І якщо більшість населення перших хвиль українських іммігрантів була неписьменною, то на сьогодні освітній рівень українського населення є дещо вищим середнього по Канаді.

Більшість українців Канади розселено в провінціях Альберта, Британська Колумбія, Манітоба, Онтаріо, Саскачеван. Найвищою є питома вага українців в Манітобі (12,8%) та Саскачевані (10,5%), а абсолютна кількість в Онтаріо (понад 200 тис.).

Завдяки політичній еміграції, широкому прошарку культурної інтелігенції та релігійним організаціям в Канаді функціонує велика кількість українських громадських організацій (політичних, молодіжних, фахових, жіночих та ін.), забезпечуючи різноманітні інтереси, масштабність та цілісність етнокультурного середовища. Більшість громадських організацій об'єднана в Конгрес українців Канади. Тут знаходяться також й виконавчі структури Світового конгресу вільних українців.

Українці Канади мають великі здобутки в галузі культури і мистецтва, літератури, науки, організації церковного життя. Вони добилися значних успіхів у забезпеченні освіти українською мовою, як початкової, так і вищої, творенні української преси. Усі громадські організації намаються підтримувати якнайтісніші зв'язки з історичною батьківщиною, надаючи Україні та українцям інших країн посильну допомогу.

Ще більшим є демографічний потенціал українського населення в Сполучених Штатах Америки. В цій країні етнокультурну ідентичність та походження можна визначити лише приблизно за соціально-демографічними дослідженнями. Тому різними є і дані щодо кількості українського населення. Отже, якщо кількість усіх вихідців з України у Сполучених Штатах, включаючи і нову хвилю іммігрантів, становить понад 2 млн осіб, то число тих, які ще різною мірою закорінені в українську традицію, не перевищує 1 млн 200 тис. осіб. Але, порівняно з Канадою, питома вага населення українського походження у США є значно меншою (близько 0,5%) і має тенденцію до зниження. Попри те, що українське населення розселене досить компактно, передумови збереження його мовно-культурної самобутності є тут, порівняно з Канадою, дещо складнішими, адже інформаційно-інтеграційний тиск американського способу життя, американських цінностей є надто потужним. А загалом американська модель культури меншою мірою передбачає збереження культурної самобутності різних етнічних груп. Тому ступінь володіння українською мовою серед населення українського походження в США є нижчим ніж у Канаді.

За весь період перебування в США українська громада здійснила великий соціально-економічний прогрес: якщо перші поселенці знаходились на найнижчих щаблях соціальної драбини, то сучасна генерація за рівнем доходів, ступенем освіченості є на середньому рівні. Серед населення українського походження значна частка юристів, вчителів, лікарів, службовців, кваліфікованих робітників. Значно менше українців лише у сфері великого бізнесу, що помітно знижує їхній соціально-політичний вплив.

Основним районом розселення населення українського походження в США є північний схід. Близько половини українців проживає в Пенсільванії, Нью-Йорку, Нью-Джерсі, де вони займають найвищу частку серед всього населення. Чисельні громади українців є у штатах Мічиган, Огайо, Коннектикут, Індіана. Висока міграційна мобільність американського суспільства загалом зумовила і внутрішні міграції українців з ареалів первинного розселення в Каліфорнію, Міннесоту, Меріленд, Техас, Флориду.

В усіх центрах розселення українці створили свої культурно-духовні та освітні центри, громадські осередки. На загальноамериканському рівні діє велика кількість політичних, професійних, жіночих, молодіжних, соціально — релігійних організацій, які об'єднують групи українців різної політичної орієнтації, різних вікових та соціальних інтересів. Важливу координаційну роль виконує Український конгресовий комітет Америки. Окремо функціонує об'єднання частини вихідців з Лемківщини, Лемко-Союз, в середовищі якого поширені москвофільські та антиукраїнські настрої. Деяке негативне значення має й інерція розколу українських політичних сил, зокрема ОУН, ще в часи Другої світової війни, що характерно і для більшості інших груп західної діаспори.

Завдяки розбудові широкої мережі різних інституцій, здобутки української діаспори США в політичній сфері, в розвитку української науки, освіти, культури, літератури, журналістики мають не лише загальнонаціональне визнання, але й стали в багатьох випадках основою опору антиукраїнській політиці колишнього більшовицького режиму. Українці США і в сучасних умовах займають активну позицію щодо підтримки усіх добрих починів в розбудові держави Україна.

На материку Південної Америки найбільша українська діаспора сформувалася в Аргентині та Бразилії. Невеликі групи населення українського походження проживають у Венесуелі, Парагваї та Уругваї. Більш організований характер має українське етнокультурне життя в Аргентині, де проживає близько 100 тис. осіб українського походження. Основу української громади становлять нащадки перших поселенців — сучасні фермери в провінціях Місіонес, Чако, Сантьяго дель Естеро та Мендоса. Близько третини населення українського походження живе в столиці Буенос-Айресі та столичній провінції. Тут вихідці з України переважно зайняті в промисловості як висококваліфіковані робітники. Працюють українці і в освіті, науці, охороні здоров'я, торгівлі. Освітній рівень української діаспори загалом відповідає загальнодержавним параметрам. Велику роль у просвіті українського населення, у т. ч. й у вивченні української мови, відіграють чернечі чини греко-католицької церкви (дві треті української громади — греко-католики). Впродовж усього періоду проживання в цій країні українське населення створило чимало культурних і політичних інституцій, хоча на сьогодні спостерігається спад в його громадській активності і відповідно прискорена асиміляція.

За найбільш виваженими оцінками чисельність української діаспори в Бразилії становить близько 100-120 тис. осіб, хоча уже цілком асимільованих вихідців з України, які народилися в Бразилії у змішаних шлюбах, є приблизно удвічі більше. Значно складніші соціально-економічні умови бразильської дійсності не сприяли соціально-культурному піднесенню. Вихідці здебільшого з селянського середовища — українці в Бразилії і сьогодні приблизно на 80% зайняті в аграрному секторі господарства, зробивши значний вклад у сільськогосподарське освоєння південної Бразилії. Це значною мірою зумовлює дещо нижчий від середніх значень освітній рівень і рівень доходів, знижує економічні можливості організації шкільництва, громадських закладів. Тому освіту на українській мові надають зазвичай лише чернечі чини української греко-католицької церкви. Разом з тим у компактних українських місцевостях українську мову (у всьому розмаїтті діалектів) використовують як розмовну.

Понад 85% населення українського походження в Бразилії проживає в штаті Парана. Осередки української діаспори є також в штатах Сан-Пауло (близько 10% населення) та Санта Катаріна (3%). Частка інших штатів є порівняно незначною. В штаті Парана найбільше українців проживає в повіті Прудентополіс, де вони навіть становлять більшість усього населення. Значним центром українського життя в Бразилії є м. Курітіба, адміністративний центр штату Парана. Попри наявність низки громадських об'єднань, основним чинником збереження національних традицій українців Бразилії на сьогодні є українська церква.

Близько 4 тис. громадян українського походження проживає у Венесуелі, переважно в її столиці — м. Каракасі — та інших великих містах. Соціальний рівень населення є досить високим, але з огляду на незначний демографічний потенціал та обмеженість зв'язків з історичною батьківщиною чи іншими громадами в діаспорі українське населення тут дуже асимільоване. Лише старші покоління зберігають деякі українські традиції. Так само на невисокому рівні знаходиться громадсько-культурне життя української громади в Парагваї та Уругваї, чисельність яких становить відповідно близько 10 і 8 тис. В Парагваї вихідці з України проживають переважно у районі міста Енкарнасьйон і зайняті головно в сільському господарстві. В Уругваї половина населення українського походження проживає в Монтевідео, решта дисперсно розселена по інших місцевостях..

Після Другої світової війни сформувалася українська діаспора і на найбільш віддаленому материкові — в Австралії. Її основу утворили вихідці з т. зв. таборів для переміщених осіб, що у повоєнні роки були створені в Німеччині. В результаті складних міграційних процесів в Австралії опинилася деяка частина українців з Китаю, російського Далекого Сходу та інших регіонів. Серед українських іммігрантів було досить багато політично активних громадян, інтелігенції, які однак за умовами контракту тривалий час змушені були працювати як промислові робітники. На сьогодні українська діаспора в Австралії займає порівняно високе соціальне становище і відзначається помітною соціально-культурною активністю, намагаючись підтримувати тісні зв'язки з історичною батьківщиною та іншими діаспорними громадами. Кількість громадян українського походження в Австралії становить близько 35 тис. осіб. Більшість української етнічної групи проживає у великих містах південно-східної Австралії — Аделаїді, Сіднеї, Мельбурні, Канберрі. Невеликі громади населення українського походження є в Австралійській північній території, Західній Австралії, Квінсленді, на острові Тасманія. Попри дисперсне розселення, українська діаспора Австралії зуміла створити необхідні організаційні структури з метою забезпечення шкільництва на українській мові, наукового, культурного і релігійного життя, видання української преси тощо. Діяльність різних громадських організацій координує Союз українських організацій Австралії.

Найближче до історичної батьківщини є громади української діаспори в Європі. Найдавнішою такою групою є українці на території колишньої Югославії (в Боснії і Герцоговіні, Сербії (автономний край Воєводіна), Хорватії (історична область Славонія)). Ще донедавна кількість населення українського походження на цій території становила близько 60 тис. осіб, однак, можна припустити, що внаслідок воєнних дій, руйнувань та жертв, а також у результаті еміграції їхня кількість на сьогодні є значно меншою. Походження з різних українських історичних областей (Закарпаття та Галичини) визначило і деякі відмінності етнонаціональної самосвідомості. Зокрема, вихідці із Закарпаття більше ідентифікують себе як русини і менше як українці, хоча обидві групи водночас розуміють свою спільність. Ураховуючи відмінності історично-культурного розвитку, особливо формування своєрідної літературної мови, утвердження попередньої української історичної самоназви (русини), є підстави вважати, що вже у першій чверті ХХ ст. українське населення колишньої Югославії набуло рис окремого субетносу українського народу. Умови збереження його самобутності, з огляду на нові політичні кордони, погіршилися, але все ж помітною є його громадська воля до збереження культурної автономії і підтримування зв'язків з Україною.

Помітне координуюче значення в українській західній діаспорі продовжує виконувати громада українців в Німеччині, незважаючи на багатократне її зменшення в післявоєнний період (від понад 200 тис. в кінці 40-х років до близько 25 тис. на поч. 90 років ХХ ст.). В сучасних умовах спостерігається істотне зростання кількості українського населення внаслідок припливу заробітчан, частина яких виявляє бажання залишитися в цій країні. Основним осередком розселення легальних українців в Німеччині є південні землі Баварія й Баден-Вюртемберг. Менша частина української громади проживає в Гамбургу, Північній Рейн-Вестфалії, Нижній Саксонії. Найбільшим центром української громади є Мюнхен, де мешкає майже третина українців Німеччини, розміщений провідний центр українського науково-освітнього життя всієї діаспори — Український Вільний Університет, а також інші політичні, релігійні та громадські представництва. Основна частина легальних українців у Німеччині — це політичні емігранти воєнного та післявоєнного періоду, які не лише зберегли національні традиції, але й активно працювали на українське державотворення.

Українська діаспора у Франції на сьогодні налічує близько 40 тис. осіб. Більшість її — це нащадки українських емігрантів 20-30 років, розселені в Парижі та інших великих містах і вже значною мірою асимільовані. Меншу групу становить післявоєнна політична еміграція, яка більше зберегла українську ідентичність. Однак, незважаючи на деякі негативні етнодемографічні тенденції, українська громада у Франції зосереджує значний науково-освітній потенціал, адже саме тут, у Сарселі, передмісті Парижа, знаходиться європейське відділення Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка, головна редакція багатотомної «Енциклопедії українознавства», в Парижі — бібліотека ім. Симона Петлюри, наукові осередки в Сорбоннському університеті. Виходить у Парижі українська преса, діють політичні організації, культурні заклади, але дисперсність розселення загалом ускладнює громадське життя.

З українськими громадами в Німеччині і Франції підтримують зв'язки значно менші групи населення українського походження в Австрії (близько 5 тис. осіб), Бельгії (понад 4 тис. осіб), Нідерландах (близько 1 тис. осіб). Менш пов'язаною з цим середовищем є невелика громада українців у Швеції (близько 2 тис. осіб).

Понад 35 тис. українців проживає у Великобританії. Українська громада почала формуватися переважно у післявоєнний період внаслідок масової імміграції учасників українського національно-визвольного руху. Виконуючи умови міграційного контракту, більшість українців пішла працювати в галузі важкої промисловості. І на сьогодні саме в індустрії зайнята найбільша частка населення українського походження. Розселені українці у великих містах центральної Англії (Нотінгемі, Ковентрі), а також в Ланкаширі (Манчестер, Олдгам) та Йоркширі (Галіфакс, Лідс та ін.). Українці Великобританії вирізняються порівняно високим рівнем етнонаціональної самосвідомості та громадсько-політичної активності.

Нова хвиля еміграції з України істотно збільшила кількість українців в Італії й Ватикані, хоча точних даних щодо кількості і заробітчан, і тих, хто має намір проживати постійно в цій країні, немає. Ще нещодавно основу постійного населення українського походження становило духовенство української греко-католицької церкви, зусиллями якого в Італії створено низку українських освітніх та наукових закладів, зокрема, Український Католицький Університет ім. св. Климента. Саме навколо церковних структур на сьогодні гуртуються й новітні іммігранти та заробітчани з України.

Зародки організованого українського національно-культурного життя формуються й новими громадами українських іммігрантів та постійними заробітчанами в Іспанії та Португалії. Активізуються українські громади в Угорщині й Чехії.

Отже, попри деякі негативні тенденції до асиміляції і денаціоналізації західна українська діаспора накопичила значний позитивний досвід розвинутих демократичних суспільств, який може бути використаний і в умовах незалежної України, якщо будуть налагоджені тісні зв'язки держави з громадами зарубіжних українців. Позитивні приклади національно-державного розвитку в Україні могли б дати нові імпульси у збереженні культурної самобутності українців діаспори, сприяючи інтеграції різних її поколінь.

Запитання та завдання для самоконтролю:

1. Порівняйте демографічні параметри та особливості розселення найбільших українських етнонаціональних груп в різних державах світу.

2. Дайте порівняльну характеристику ступеню асиміляції та громадсько-політичної активності української діаспори в західних державах.

3. Які форми активізації взаємин західної української діаспори та держави Україна ви можете запропонувати.