Економічна та соціальна географія

Розділ другий

РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Тема 11. АЗІЯ

5. СХІДНА АЗІЯ

ЯПОНІЯ

Площа — 377,8 тис. км2.

Населення — 126,5 млн. осіб.

Столиця — Токіо (11,8 млн. осіб).

Японія (самоназва — Ніппон) — держава у Східній Азії, в західній частині Тихого океану. Територія — 377,8 тис. км². Більшу частину території країни займають острови Японського архіпелагу: Хонсю — 231 тис. км², Хоккайдо — 79 тис. км², Кюсю — 42 тис. км² та Сікоку — 19 тис. км². Острови простягаються дугою вздовж узбережжя материка з північного сходу на південний захід на 3400 км. Крайня північна точка — мис Соя на острові Хоккайдо (45° 33' пн. ш.), південна — на острові Мінаміно з групи Валкано (24° 14' пн. ш.), західна — на острові Йонакуні (122° 56' сх. д.), східна — на острові Маркус (154° 01' сх. д.). Японія відділена від материка Східнокитайським, Японським і Охотським морями, а зі сходу і південного сходу Японія омивається Тихим океаном, на півдні розташоване Внутрішнє Японське море.

Столиця Японії — Токіо (11,8 млн. осіб). Великими містами з населенням більше, ніж 1 млн. осіб є: Йокогама, Осака, Кобе, Нагоя, Кіото, Саппоро, Хіросіма, Фукуока, Кавасакі, Кітакюсю. Офіційна мова — японська. Грошова одиниця — єна.

Адміністративно-територіальний поділ — 47 префектур. Префектури поділяються на 4 категорії: «то» (Токіо), «до» (Хоккайдо), «фу» (Кіото, Осака), «кен» (43 інші префектури).

Нижчі територіальні одиниці країни утворюють сільські общини («мура»), селища («маті») і міста («сі»). Столиця Японії — м. Токіо — в адміністративному відношенні являє собою 23 самостійних спеціальних райони («токубецуку»), які прирівнюються за статусом до категорії «сі». Острів Хоккайдо поділяється на 14 округів.

Форма правління — конституційна монархія, глава держави — імператор. Виконавча влада — уряд на чолі з прем'єр-міністром. Законодавча влада — двопалатний парламент: верхня палата радників — 252 місця (152 від 47 префектур плюс 100); нижня палата представників — 480 місць (змішана). У нижній палаті 233 місця займає ліберально-демократична партія. 127 — демократична партія, 31 — комейто, 22 — ліберальна партія, 20 — комуністична партія, 19 — соціал-демократична партія, 7 — консервативна партія, 5 — незалежні, 16 — інші (вибори 2000 р.).

Формування території. Японія — одна з древніх держав світу, конституційна монархія. Перша ранньокласова держава на чолі з царями Ямато сформувалась на півдні острова Хонсю — півночі острова Кюсю у V ст. Роль феодалів у Японії завжди була значною, з середини XII ст. країною правили сьогуни — військові князі, а імператор був ніби втіленням єдиної нації.

Сильним пожвавленням зовнішньої торгівлі, яка перепліталася з піратськими нападами на прибережні території Китаю, Кореї і Південно-Східної Азії характеризуються ХV-ХVІ ст. У цей час Японію вперше відвідують європейці — спочатку португальці (1542), потім іспанці (1584).

Наприкінці ХVІ-ХVІІ ст., після невдалих спроб захопити Корею і прибережні райони Китаю, Японія згортає всі свої зовнішні зв'язки, виганяє з території островів католицьких місіонерів. У цей час європейці вперше відвідують північний острів Хоккайдо і зустрічаються з корінними жителями — айнами (експедиція М. де Фріза і Х.Схепа). Але уряд (сьогуни з роду Токугава) строго контролюють будь-які зовнішні зв'язки і з початку XVIII ст. Японія стає повністю закритою державою.

Експедиція США у 50-60-ті роки XIX ст. привела до відкриття деяких японських портів для європейців і американців. У 1855 р. Японія підписала трактат про торгівлю з Росією. Згідно з першим російсько-японським договором, кордон між країнами проходив між островами Уруп і Ітуруп по протоці Фріза. Сахалін залишався у спільному володінні.

Буржуазна революція 1865-1867 рр. (реставрація Мейдзі) відновила імператорську владу в країні і дозволила розвиватися капіталістичним відносинам. Промисловий розвиток був однобічний. Переважала легка (текстильна) промисловість. Японія відчувала нестачу ринків збуту своєї продукції і дефіцит сировини і продуктів. Правлячі кола вступили на шлях агресивної зовнішньої політики. За договором 1875 р. Російська імперія дістала права на острів Сахалін, уступивши взамін Японії всі Курильські острови. У кінці XIX ст. Японія нав'язує своє правління Кореї і веде війну з Китаєм (захопивши Тайвань та інші острови). Зміцнення позицій Росії в Маньчжурії Японія сприйняла дуже вороже.

У лютому 1904 р. Японія формально оголосила війну Росії. Після закінчення війни за Портсмутським мирним договором Японія отримала південну частину Ляодунського півострова (Квантунська область), порти Дальній і Порт-Артур, орендовані Росією у Китаю і частину Сахаліну (на південь від 50° пн. ш.).

Після Жовтневого перевороту 1917 р. і громадянської війни в Росії Японія здійснила інтервенцію на радянський Далекий Схід. Інтервенція закінчилась повним провалом. Та починаючи з 1937 р. японці продовжують нападати на окремі райони Китаю і роблять спроби окупувати радянську територію: у 1938 р. біля озера Хасан, а у 1939 р. на монголо-китайському кордоні в районі ріки Халхін-Гол.

Наприкінці Другої світової війни 9 серпня 1945 р. СРСР оголошує Японії війну, яка закінчується перемогою антияпонської коаліції (2 вересня 1945 р.). Згідно з рішенням Кримської конференції трьох держав — переможниць (Великобританія, СРСР, США), СРСР були передані Південний Сахалін і Курильські острови, а також орендована у Китаю південна частина Ляодунського півострова, від якого після проголошення КНР СРСР відмовився. Слід зазначити, що і понині між Росією і Японією не підписаний мирний договір за підсумками Другої світової війни.

У 90-х роках, після розпаду СРСР, питання про приналежність південних Курильських островів знову було поставлено на порядок денний. Розглядаються принципи можливого спільного використання ресурсів в акваторії островів, безвізовий в'їзд японців на них, часткове виведення прикордонних військ з островів.

Природні умови і ресурси. У природі Японії поєднується приморське положення з гірськими ландшафтами (3/4 території островів займають гори). Гірські масиви Японії не дуже високі і становлять 1600-1700 м. над рівнем моря, проте вони дуже круті. У переважаючих ландшафтах крутизна схилів поверхні суші становить більше 15°, через що господарське використання багатьох територій практично неможливе.

Основні острови: Хонсю, Кюсю, Сікоку та Хоккайдо знаходяться у зоні частих землетрусів. Загалом у Японії більше ніж 200 вулканів (40 — діючі, у т. ч. і Фудзіяма — символ країни).

Лише вузькі смуги біля морських узбереж і річкових долин займають низовини та рівнини. Найбільші за площею рівнини зосереджені на о. Хонсю — Канто (площею 13 тис. км²), Нобі та Етіго; на о. Кюсю — Тікуго; на о. Хоккайдо — Ісікарі.

Японія бідна на корисні копалини, родовищ промислового значення дуже мало. Є порівняно великі запаси сірки, вапняків, а решта потреб задовольняються за рахунок імпортованої сировини і палива.

Японія розташована у трьох кліматичних зонах: помірній (Хоккайдо і північ Хонсю), субтропічній (південь Хонсю, Кюсю і Сікоку) та тропічній (о-ви Рюкю). Для території країни характерна діяльність мусонів, які влітку супроводжуються тайфунами, а взимку — снігопадами. Пом'якшуючий вплив на клімат Японії має тепла океанічна течія Куро-сіо.

Японія характеризується численними ріками, проте вони малопротяжні. Лише ріка Сінано має довжину 367 км. Більшість рік країни — швидкі гірські потоки, непридатні для судноплавства. Значення рік переважно гідроенергетичне, а також їх воду використовують для зрошення.

Як джерела прісної води велике значення мають озера Японії. У Японії є два типи озер: живописні глибоководні гірські озера тектонічного і вулканічного походження і мілководні лагунні озера прибережних низовин. До перших можна віднести такі озера, як Товада (площа — 60 км²; найбільша глибина 378 м.); Тадзава (26 км²; 425 м); Інавасіро (104 км²; 105 м.). До другого типу — Касумігаура, Кітаура, Абасірі та ін.

Ґрунти в Японії переважно слабопідзолисті і торфянисті, бурі лісові, червоноземи. 2/3 території займають ліси, якими вкриті переважно гори. Ландшафти Японії дуже змінені діяльністю людини. Флора Японії відноситься до Східноазійської області Голарктичного флористичного царства; фауна — до Китайсько-гімалайської підобласті Голарктичної фауністичної області.

Населення. У Японії починаючи з 1920 р. через кожних 5 років проводяться переписи населення. На 2000 р. у Японії налічується 126,5 млн. осіб, 7-ме місце у світі після Китаю, Індії, США, Індонезії, Бразилії та Росії. Щільність населення — 335 осіб/км². Природний приріст — 0,2%. Дитяча смертність — 0,4%. За прогнозами японських вчених чисельність населення Японії до 2010 р. досягне рівня 130 млн. осіб.

Етнічний склад населення характеризується однорідністю — 98,5% становлять японці. Серед етнічних меншин виділяються корейці (0,5%), китайці (0,2%), бразилійці (0,1%) та 0,7% — інші меншини.

У релігійному складі переважають синтоїсти — 39,5% та буддисти — 38,3%, набагато менше є християн — 3,9%, інші релігії становлять 18,3%. Японія характеризується відсутністю конфліктів у релігійній сфері.

Урбанізація в Японії становить 79% (2000 р.). Оскільки більшість населення проживає у містах, то на її території сформувалися великі міські агломерації. Однією з них є агломерація Кейхін, до складу якої належить столиця Токіо з населенням 11,8 млн. жителів, Йокогама, Кавасакі та інші міста. Загальна площа агломерації Кейхін — близько 7 тис. км². Друга за величиною — агломерація Хансін займає площу 4,5 тис. км² з населенням 13 млн. жителів. Третя — агломерація Тюкьо з ядром в Нагої займає площу 3,2 тис. км². Ці три агломерації становлять єдину урбанізовану систему — Токійський мегалополіс.

Господарство. Японія — високорозвинена держава, яка займає 2-ге місце (після США) у світі за економічною потужністю. Валовий національний продукт Японії становить 14% світового, а за обсягом ВНП на одну особу (32 350 доларів) вона випередила США.

У господарстві Японії після Другої світової війни, яка знищила 40% виробничих потужностей промисловості, зруйнувала сільське господарство, спостерігалось два етапи розвитку. Перший етап припадає на 50-60-ті роки, коли японська економіка відновилась і були всі умови (висококваліфікована і дешева робоча сила, відбулись аграрні реформи на селі, впроваджено нові досягнення науково-технічного прогресу) для її розвитку. У цей період економічне зростання досягалось головним чином за рахунок екстенсивних чинників. Японія перейшла до інтенсивного розвитку власних наукових досліджень. Розвивались сировинні, матеріально – і - трудоємні галузі, що мали інвестиційний запит. З'явились нові галузі господарства: автомобільна та електротехнічна.

У 70-80-ті роки сприятлива ситуація у Японії змінилася. Особливо цій зміні сприяла паливно-сировинна криза, яка відбулась у 1973-1974 рр. і привела до подорожчання природних ресурсів. У цей період важливу роль відігравала кваліфікована робоча сила, яка була однією з найдорожчих у світі. Провідну роль відігравали і наукоємні виробництва (радіоелектроніка, приладобудування, авіакосмічна галузь, а також фінансова, торговельна та інші галузі сфери послуг).

На початку 90-х років XX ст. господарство Японії досягло етапу «постіндустріального суспільства». Зросла її роль у міжнародному поділі праці. Стали стійкими японські корпорації, нагромадились капітали, посилилась валюта (єна) для міжнародних розрахунків.

Динаміка галузевої структури зайнятості Японії демонструє постійне збільшення ролі спочатку галузей господарства, не пов'язаних з використанням природних ресурсів, а потім, — обслуговуючих галузей.

Динаміка галузевої структури зайнятості в Японії у 1950-1998 рр.

Найважливішою галуззю є промисловість, яка займає 40,1% у господарстві Японії. У структурі японської промисловості важливу роль відіграють потужні багатогалузеві концерни, які входять до великих фінансово-монополістичних груп: Фуйо, Міцубісі, Сумітомо, Міцуї, Дайіті та ін. Однак у промисловості Японії існує також велика кількість дрібних фірм, в яких створюється близько третини промислової продукції.

У Японії спостерігається висока територіальна концентрація виробництва. Наприклад, в межах Тихоокеанського промислового поясу виробляється 80% промислової продукції країни.

Японія є лідером світової чорної металургії. Тут працює близько 20 металургійних заводів повного циклу. Значну роль відіграють металургійні заводи, розташовані поблизу Осаки і Токіо, що зорієнтовані на великі центри споживання металу.

Кольорова металургія зосереджена у всіх ведучих центрах промислового поясу. Підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості тяжіють до Тихоокеанського промислового поясу. Заводи знаходяться у деяких містах Токійської агломерації — Кавасакі, Тіба, Ітіхара, Йокогама. В останні роки Японія спеціалізується на нафтохімії.

На Японію припадає до 10% світового виробництва продукції машинобудування. Машини і устаткування є основою експорту Японії (1/4 продукції вивозиться за межі країни). Зараз в Японії розвиваються як традиційні галузі машинобудування (суднобудування, автомобілебудування, деякі види загального машинобудування), так і нові наукоємні (радіоелектроніка, сучасне приладобудування, авіаційно-космічна та інші).

Основні центри суднобудування — великі портові міста: Йокогама, Кобе, Нагасакі. Підприємства автомобілебудування розташовані в районі Нагої (Тойота), Хіросіма і у ряді міст у столичній агломерації Кейхін.

Наукомісткі галузі машинобудування (радіоелектроніка, електротехнічна промисловість) орієнтуються на науково-технічний потенціал великих міст — Токіо, Осака, Йокогама, Фукуока та ін.

У сільському господарстві зайнято близько чверті економічно активного населення. В цілому на сільське господарство припадає 3,5% господарства Японії.

У Японії мало земель, придатних для землеробства. Розвивається дрібне землекористування фермерського типу. Виділяються три галузі спеціалізації: рисосіяння, плодоовочівництво, тваринництво. Решту продукції Японія імпортує. Довозиться пшениця (85%), кукурудза (100%), боби і соя (90%), цукор (80%), м'ясо (50%).

Тваринництво (птахо - і свиноферми) поширене на великих рівнинах Японії. Район вирощування рису — рівнина Етіго (північний захід Хонсю); плодоовочівництво — о-ви Кюсю і Сікоку. Велике значення в житті японців має споживання риби та інших морепродуктів.

Транспорт. На першому місці за обсягом вантажо- і пасажироперевезень в Японії є автомобільний транспорт (52 і 60% відповідно). Решту внутрішніх перевезень забезпечують залізничний і морський каботажний транспорт. Зовнішні вантажні перевезення — морський, а пасажирські — повітряний. Мережа залізниць із швидкостями руху до 250 км. за годину з'єднує всі основні економічні центри Японії. Найбільші морські порти є в затоці Ісе-Кобе, Осака та Сакаї, в Токійській затоці — Йокогама, Тіба, Токіо; інші важливі — Нагоя, Хіросіма, Фукуока та ін.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Японія — великий світовий торговельний партнер. На Японію припадає 6% імпорту і 9% експорту. У структурі імпорту переважають: сировина, напівфабрикати, хімікати, промислове устаткування; у структурі експорту — годинники, фотоапарати, відеомагнітофони (80-90%), судна і комп'ютери (70%), автомобілі (50-60%) та інші товари.

Більше ніж 50% зовнішньоторговельного обігу Японії припадає на розвинені держави. Серед країн — партнерів виділяються: США, Китай, Південна Корея, Німеччина, Австралія. Активний торговельний баланс Японія має з країнами Південно-Східної Азії — імпорт її переважає експорт у 2 рази.

Особливе значення у розвитку відносин із провідними країнами світу Японія надає своїм зв'язкам зі США. Її пов'язують зі США насамперед тісні, багатосторонні і широкомасштабні торговельно-економічні відносини, які створюють взаємну залежність економік обох країн, а також військово-політичний союз. Військовий союз зі США юридично оформлений рядом документів, основним з яких є японо-американський договір про співробітництво і гарантію безпеки 1960 р.

Японія бере активну участь у різних економічних організаціях, таких як ВТО (Всесвітня організація торгівлі), МВФ (Міжнародний валютний фонд), ОЕСР (організація економічного співробітництва і розвитку); має вплив на ООН.

Територіальні відмінності. Хоча в Японії досить розвинені внутрішні господарські зв'язки, спостерігаються значні територіальні відмінності у галузевій структурі господарства.

На сьогоднішній день у Японії є 9 регіонів (47 префектур):• Столичний (рівнина Канто та прилеглі гірські райони);

✵ Кінкі (ядро — агломерація Осака-Кобе-Кіото);

✵ Токай (центр — Нагоя);

✵ Хокуріко (узбережжя Японського моря);

✵ Тюгоку (південний захід о. Хонсю);

✵ Сікоку;

✵ Кюсю;

✵ Тохоку (північний схід о. Хонсю);

✵ Хоккайдо.

Столичний район є ведучим економічним районом, у якому виробляється більше ніж 35% національного доходу. Велике значення має наявність у ньому столиці Токіо і агломерації Кейхін. Тут розвинені всі галузі господарства, але найбільше виділяються: наукоємне машинобудування (радіоелектронне, приладобудування, авіакосмічне), поліграфічна і легка промисловість. Висока концентрація важкої промисловості зосереджена у містах — Йокогама, Кавасакі, Тіба.

Кінкі — другий за величиною економічний район. Тут зосереджені як традиційні, так і нові галузі господарства. Важливу роль відіграє економічний і культурний центр Осака, навколо якого склалась агломерація Хансін.

Токай — розташований на Тихоокеанському узбережжі. Галузями спеціалізації є транспортне машинобудування, нафтохімія, текстильна і целюлозно-паперова галузі промисловості. Токай — важливий сільськогосподарський район, який виділяється виробництвом специфічних культур.

Хокуріко — четвертий за економічним розвитком район. Найбільш розвинені машинобудування, деревообробка, текстильна промисловість. Найважливіше місто району — Ніїгата.

Тюгоку — район займає південно-західну частину Хонсю і поділений гірським хребтом на дві частини. У даному районі найбільш розвиненими є чорна металургія, нафтопереробка, хімічна промисловість, судно - і автомобілебудування.

Сікоку — гірський район. У економічному відношенні розвиненішою є його північна частина. Важливими містами є Мацуяма і Такамацу. Найбільш розвиненими є харчова, целюлозно-паперова і текстильна галузі промисловості.

Кюсю — економічний район, який розвивається нерівномірно у північній і південній частинах. Північна частина Кюсю характеризується переважанням чорної металургії, важкого машинобудування, нафтопереробної, тобто це промисловий район. Південна частина характеризується розвитком сільського господарства і рекреаційними функціями.

Тохоку розташований на північному сході Хонсю. Найбільш розвиненими тут є сільське господарство, рибальство, лісозаготівля і слабо розвинена промисловість.

Хоккайдо відомий лісовим і сільським господарством, рибальством, деревообробкою, целюлозно-паперовою промисловістю. Важливі адміністративні функції виконує місто Саппоро.