Економічна та соціальна географія

Розділ перший

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ

Тема 1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ГЕОГРАФІЯ ЯК НАУКА

2. Структура СЕГ

Науку можна розглядати як інформаційну, соціальну, економічну, організаційну систему. У кожному випадку буде спостерігатися інша її структура, тобто наявність у ній складових частин і зв'язків між ними.

Соціально-економічна географія є складною системою знань і наукових методів їх одержання та передачі (транслювання). Одночасно — це система наукових організацій (інститутів, факультетів, кафедр), у яких працюють учені — географи і персонал обслуговування. СЕГ, як і кожна гілка науки, є не просто інформаційною, але й соціальною і навіть економічною системою (вона послуговується суспільними елементами «виробництва» — працею, капіталом, обіговими коштами тощо). Існують різні підходи до аналізу її структури.

Залежно від того, який тип знання продукує наука, в її складі виділяють, як правило, дві частини: фундаментальну і прикладну (конструктивну). Фундаментальна наука досліджує і відкриває суттєві закономірності і властивості у розвитку і функціонуванні тих об'єктів і процесів, які вона вивчає. Прикладна наука розкриває шляхи і способи впровадження цих відкрив у сферу суспільної практики.

У структурі СЕГ слід виділити її теоретичне ядро (загальна теорія СЕГ), чотири блоки основних дисциплін і два блоки — допоміжних та суміжних дисциплін. Блоки основних дисциплін це — географія населення (або: демогеографія), соціальна географія, економічна географія і політична географія. Допоміжні дисципліни: а) методика наукових досліджень; б) методика викладання і популяризації наукових знань.

Географія населення — це блок (підсистема) СЕГ, який у наш час стає центральним серед чотирьох блоків основних дисциплін. У радянський час «Географія населення» трактувалась як свого роду служниця «Економічної географії», бо її завданням було вивчати у першу чергу трудові ресурси і їх вплив на розвиток і розміщення продуктивних сил. Тепер у складі географії населення виділяються дві групи наукових дисциплін: а) «галузеві» (власне демогеографія, що вивчає особливості і закономірності в територіальній організації населення, етногеографія, географія трудових ресурсів, геоурбаністика тощо); б) «просторові» (демо- і етноглобалістика, демографічне і етнографічне країнознавство, демо- і етнореґіоналістика, мікрогеографія населених пунктів, в т.ч. міських).

Соціальна географія. «Галузеві» складові частини цієї підсистеми такі: «Географія сфери обслуговування», «Географія споживання», «Географія способу життя», «Географія поведінки», «Радикальна географія». Часто у складі першої з них окремо виділяють «Географію торгівлі», «Географію освіти», «Географію охорони здоров'я», «Рекреаційну географію». З повною долею достовірності можна віднести «Географію науки і наукового обслуговування», «Медичну географію», «Географію культури», «Географію релігії» (т. зв. «Сакральну географію»). Як бачимо, галузевий склад блоку достатньо різноманітний.

У «просторовій"групі наукових дисциплін соціальної географії можна виділити: соціально-географічні: глобалістику, країнознавство, регіоналістику і мікрогеографію населених пунктів.

Економічна географія донедавна була головною підсистемою в СЕГ. Внаслідок цього вона виявилась найбільш внутрішньо диференційованою. Тепер серед «галузевих» дисциплін виділяються: «Географія природних ресурсів», «Географія промисловості», «Географія сільського господарства» (тепер формується «Географія агропромислового комплексу», чи «Географія агробізнесу»), «Географія транспорту» (дехто називає «Географія комунікації», яка включає також і географію зв'язку), «Географія будівництва». У складі «просторових» дисциплін слід назвати економіко — географічні: глобалістику, в т.ч. «Географію Світового океану»), країнознавство, регіоналістику (дослідження економічних зон, районів і підрайонів), економіко-географічну мікрогеографію поселень — міст і сіл.

У цій системі економіко — географічна (ширше: соціально-економіко-географічна) глобалістика або «Соціально-економічна географія світу» займає особливе місце. Вона вивчає світові демографічні і господарські проблеми аналітично і синтетично. По-перше, розглядає глобальний розподіл головного компонента — людини, людської цивілізації у його найтісніших зв'язках із геопросторовою диференціацією природного довкілля. По-друге, вивчає глобальні аспекти геопросторової організації господарської діяльності людини, вираженої різноманітними формами, пов'язуваними з просторовою диференціацією людських асоціацій і природи (зональною передусім). По-третє, вона досліджує глобальні просторові аспекти природно-ресурсного потенціалу, його структуру, територіальні поєднання природних ресурсів як бази для комплексного розвитку господарської та інших видів людської діяльності. Нарешті, по-четверте, вона досліджує географічні аспекти глобальних проблем людства, що загострились у другій половині XX ст.: демографічні, економічні (енергії, сировини, продовольства), соціальні (освіти, охорони здоров'я та ін.), екологічні, миру та війни й ін.

Нарешті, четвертий блок основних дисциплін — політична географія. Хоч окремі дисципліни блоку досліджуються вже більше століття, проте після повоєнного затишшя тільки у 80-90-х роках починається новий період у становленні політичної географії. В її складі аналогічно до інших блоків виділяються «галузеві» і «просторові» дисципліни. До перших належать: «Географія партій і рухів» і «Географія виборів» (т.зв. «Електоральна географія»). До других — політико — географічні: глобалістика (часом її називають політико — географічне світознавство), країнознавство, регіоналістика і мікрогеографія поселень.

У кожному з чотирьох блоків формується, як і в СЕГ в цілому, своє теоретичне ядро, відповідно «Загальна демогеографія», «Загальна соціальна географія», «Загальна економічна географія» і «Загальна політична географія». Отже, будь-який блок складатиметься, по суті, не з двох, а з трьох компонентів: «загального», «галузевого» та «просторового». Всі вони взаємодіють між собою. Це дає підстави стверджувати, що кожен блок являє собою систему наукових дисциплін.

У блоці «допоміжних» дисциплін виділяються дві їх групи: а) методики наукових досліджень («Методика економіко - і соціально-географічних досліджень», «Соціально-економічна картографія», «Математичні методи і моделі у СЕГ» та ін.; б) методики викладання і популяризації наукових знань («Методика викладання СЕГ у середній загальноосвітній школі», «Методика викладання СЕГ у вищій школі» тощо. У блоці «суміжних дисциплін розвиваються: історія СЕГ, регіональна економіка (геоекономіка), регіональна соціологія, геополітика та ін.

Таким чином, бачимо, що СЕГ є досить складною наукою, у якій системно взаємодіють дуже відмінні наукові дисципліни. В'яжучими ланками є теоретичні і «просторові» підрозділи. Перші формуються в результаті узагальнення наукових істин, обґрунтованих у «галузевих» дисциплінах, другі — розробляють метод просторового аналізу, т. зв. геометод.

Найбільш розвиненим в СЕГ є блок «економічна географія». Він дуже диференційований, тут розгорнуті відомі теорії і концепції (наприклад, теорії економічного районування та територіального комплексування), із нього йде багато виходів у сферу практики (у практику територіального регулювання, регіональної політики, шкільництво тощо).

На сучасному етапі розвитку СЕГ у кожному її блоці існують «точки росту». Це найбільш динамічні дисципліни. Зокрема у соціальній географії такими є географія культури і релігії, в економічній географії — географія Світового океану, в політичній географії — електоральна географія, в географії населення — етногеографія. Ще недавно спостерігався прискорений розвиток «Рекреаційної географії» (географія відпочинку, туризму і оздоровлення), «Геоурбаністики» («географії міських поселень») та ін. У 70-х роках на Заході швидко поширювалася «Радикальна географія», а у 80-х роках в СРСР — «Теорія загальної СЕГ».

Тепер, коли ми розглянули структуру СЕГ, можна детальніше розглянути і саму її назву. Для позначення нашої науки вживається декілька назв: соціально-економічна географія, економічна і соціальна географія, суспільна географія, антропогеографія («Географія людини»). Кожна з цих назв має свою історію, свої плюси і мінуси.

Вважається, що найкращим, всеохоплюючим є поняття «суспільна географія». Воно є свого роду протилежністю до «природної географії»: цими двома науками, які утворюють єдину систему «географії», вивчається все «наповнення» земної реальності (географічної оболонки). За обсягом це поняття охоплює усі наукові суспільно-географічні дисципліни. Але справа в тому, що у тоталітарний час слово «суспільний» було дуже заідеологізованим на марксистський лад: «суспільна свідомість», «суспільна власність», «суспільно-необхідний час», «суспільні відносини» («людина — продукт (!) суспільних відносин», К.Маркс) і т.д. Суспільство розуміли не загалом, а як конкретний «спосіб виробництва матеріальних благ» — тобто «суспільно-економічна формація», у складі якої «діалектично» поєднані «продуктивні сили та виробничі відносини». Далі: існують нібито закони « революційного переходу» від однієї суспільно-економічної формації до іншої і т. д. і т. п.

Тому якщо очистити термін «суспільний» від марксистських ідеологічних нашарувань, то з'ясується, що головним у суспільстві є людина, що це людське суспільство. Отже, «суспільну» географію можна сміло називати «Географією людини» або, ще краще, на грецький лад — «Антропогеографією». Тобто слід відновити стару назву, яка вже існує понад століття (введена німцем Ф. Ратцелем). Антропогеографія — це і є географія людини. Людини як вінця у розвитку природи і суспільства. Сенсом її життя є духовний, культурний розвиток, а різні види діяльності (трудової, відтворювальної, соціоприродної, споживальної, розселенської і т.д.) є засобом у створенні умов цього розвитку.

Що ж стосується назв «соціально-економічна географія» та «економічна і соціальна географія», то вони є синонімами. Просто перше з них є зручнішим при вживанні. Але вже при класифікації «суспільно-географічних» дисциплін було видно, що крім економічної і соціальної географії існує ще демогеографія і політична географія. Правда, деякі вчені часто включають їх у соціальну географію і цим проблема вичерпується. Саме зважаючи на це ми і надалі будемо використовувати термін «соціально-економічна географія», пам'ятаючи, що він є до деякої міри обмеженим і рано чи пізно запанує термін «антропогеографія».