Економічна та соціальна географія

Розділ перший

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ

Тема 6. ГЕОГРАФІЯ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

11. Міграції населення

На розміщення населення впливають механічні переміщення людей — міграції (з лат. migration — переселення).

За напрямом міграційних потоків їх можна поділити на внутрішні (міжрайонні і внутрішньорайонні) та зовнішні (міждержавні і міжконтинентальні). Відносно конкретної країни зовнішні міграції поділяються на еміграцію (виїзд за межі держави), імміграцію (в'їзд до держави) та рееміграцію (повернення на батьківщину). Люди, що були насильно вивезені, а потім повернулися на батьківщину, називаються репатріантами. За тривалістю міграції бувають сезонними (тимчасовими) та постійними.

Зовнішні міграції бувають такими масовими, що суттєво впливають на розвиток країн і цілих континентів. Наприклад, в епоху Великих географічних відкрить мігранти почали заселення Північної та Південної Америки, а з XVIII ст. — Австралії. В історії США, Канади, Австралії були періоди, коли механічний приріст населення перевищував його природний приріст. У Західній Європі за період 1815-1914 pp. «чиста» еміграція становила 35-40 млн. осіб.

Слід відрізняти примусові та добровільні зовнішні міграції. До Америки примусово ввозилося багато рабів з Африки, а до Австралії англійці відсилали злочинців на заслання.

Причини (провідні мотиви) міграцій бувають різні — економічні та політичні. Економічні причини — це пошук людьми кращих умов життя, працевлаштування, наукової діяльності тощо. Політичні причини міграції пов'язані з дискримінацією певних соціальних груп населення, зі зміною державних кордонів, з війнами, утиском релігійних сект та ін. Іноді міграції людей викликані природними катастрофами (землетруси, виверження вулканів), стихійними лихами (урагани) та ін.

Переселенські (постійні) міграції були спрямовані в першу чергу до тих країн, в яких залишалися неосвоєні території. Великі потоки мігрантів до Америки дали Великобританія, Італія, Німеччина, Іспанія, Франція, Ірландія, країни Скандинавії, Польща, Росія, Україна. У XX ст. посилився потік мігрантів з Китаю, Японії, Південно-Східної Азії до США. У другій половині XX ст. до країн Європи приїхало багато переселенців з Африки, Південно-Західної Азії; до Росії прибули мігранти з КНДР, Китаю, В'єтнаму. Новітня міграція спочатку мала сезонний характер, але поступово африканці, індійці, турки, іранці оселилися в країнах Західної Європи назавжди.

Упродовж століть суттєво змінювалися напрями, причини міграцій; вони відрізняються за своїм обсягом, за складом переселенців. Відомі певні «хвилі» міграцій, пов'язані зі зміною політичної ситуації у світі (Перша і Друга світові війни, локальні війни, дискримінація людей залежно від їх політичних поглядів, виїзд дисидентів), у зв'язку з економічними причинами (виїзд в пошуках робочих місць, освоєння нових земель).

У наш час посилився потік мігрантів з Куби і В'єтнаму до США, з Туреччини, Хорватії, Боснії та Герцеговини до Німеччини; розпочалася еміграція етнічних німців з Росії, Казахстану до Німеччини, росіян — з Азербайджану, Казахстану, Таджикистану, Ічкерії до Росії та ін. У США при оформленні імміграційних віз переваги мають кваліфіковані спеціалісти, наукові працівники, люди рідкісних професій та родичі громадян цієї країни.

Ще одне нове явище останніх років — зростання кількості біженців. Великі внутрішні і зовнішні потоки біженців спостерігаються в багатьох країнах Азії (Афганістан, Індія, Шрі-Ланка, Іран, Ірак, Ізраїль, Ліван), Африки (Ангола, Ефіопія, Чад, Сомалі, ПАР, Уганда), Латинської Америки (Куба, Нікарагуа, Гватемала, Перу, Колумбія). Збільшується потік біженців з республік Центральної Азії (Киргизька Республіка, Таджикистан, Туркменістан), країн Закавказзя — до Росії. Розпад соціалістичної Югославії спричинив міграцію населення з її території до Західної Європи. Отже, у 90-х роках XX ст. територіальні конфлікти, міжнаціональні локальні суперечки, гостра політична боротьба, а інколи й голод породжують нову «хвилю» міграції населення.

У XX ст. в усіх країнах світу активізувалися внутрішні міграції. Це пов'язано з процесами урбанізації, коли з сільської місцевості у міста переселялася значна частина населення. У країнах, що мали великі площі неосвоєних земель, люди переселялися на нові території (освоєння пампи і кампосу в Бразилії, пасовищ в Австралії, цілинних і перелогових земель в Росії та Казахстані).

Зовнішні міграції викликані в основному соціально-економічними причинам. На батьківщину реемігрують українці з Росії, Далекого Сходу, Сибіру, Казахстану. До Криму повертаються депортовані кримські татари.

Спостерігається процес еміграції євреїв до Ізраїлю, США; німців до Німеччини; виїзд певних категорій населення до Росії, Білорусі, Молдови та ін. Згідно з даними Національного інституту стратегічних досліджень, з 1990 р. з України емігрувало 300 тис осіб (переважно єврейської та німецької національностей). За даними цього інституту, щороку в Україну на постійне проживання прибуває близько 300 тис. мігрантів із сусідніх країн.

Міграція сприяє підвищенню мобільності населення України, змінює соціальну структуру населення регіонів і впливає на урбанізаційні процеси.