Я обираю географію - комплексний довідник

Розділ 3

ФІЗИЧНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ УМОВ І ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХ ОХОРОНА

Природно-заповідний фонд України. Природні ландшафти, що сформувалися на території України, завдяки своїм оптимально сприятливим для життя людини умовам зазнали значного антропогенного (а з середини ХІХ ст. ще й інтенсивного техногенного) навантаження. За час тривалої «війни» з природним середовищем знищено багато видів рослин і тварин, вирубано великі масиви лісів, осушено болота, знищено малі річки, підтоплено, засолено значні

площі родючих земель; гігантські території забруднено радіоактивними речовинами, сільськогосподарськими, комунальними та промисловими відходами.

Така діяльність залишила в Україні обмаль незайманих або малозмінених ділянок природних угідь, які в умовах критичного стану природного середовища стали справжнім національним багатством, золотим фондом України. Ось чому питання збереження цих унікальних у природному та культурному відношенні куточків України водночас із розробкою наукових основ раціонального природокористування стає одним з пріоритетних напрямів сучасної внутрішньої політики держави.

Одним з головних і досить ефективних заходів охорони довкілля є заповідання. Більш як сто років минуло з часу започаткування активної форми збереження та відтворення незайманих ландшафтів України. Уже до 1 січня 1928 року на території України існувало шість державних заповідників.

Загальна площа заповідників уже тоді становила 68 500 га, а з розбудовою незалежної України природно-заповідний фонд держави зріс до 767 000 га — це понад 500 об'єктів. Підґрунтям цього процесу є міцна законодавча база: Закон України «Про природно-заповідний фонд України», Закон України «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000-2005 рр.». Заповідність змінюється не тільки кількісно, але й якісно: значно урізноманітнилися основні функції природоохоронних територій, зберігається генофонд живих організмів, відновлюються природні ресурси, регулюється стан природного середовища, яке використовується з рекреаційною та дослідницькою метою. На особливу увагу заслуговує збільшення кількості та площі заповідних об'єктів вищої категорії — біосферних та природних заповідників, природних національних парків. Останніми роками до числа діючих біосферних заповідників (Асканія-Нова, Карпатського, Чорноморського) увійшов унікальний резерват Дунайський, який створено на базі реорганізованого заповідника Дунайські плавні; розширилася охоронна площа найбільшого в Україні біосферного заповідника — Чорноморського. Наслідком міждержавного природоохоронного співробітництва є створення польсько-словацько-українського біосферного резервата Східні Карпати.

За даними на 2007 р. до складу природно-заповідного фонду України входять: 4 біосферних заповідники, 15 природних заповідників, 17 національних парків, 2709 заказників, 25 ботанічних садів, 12 зоологічних парків, 43 дендрологічних парки та 356 парків — пам'яток садово-паркового мистецтва, 45 регіональних ландшафтних парків, 741 заповідне урочище тощо. У цілому ж загальна площа природно-заповідного фонду України становить 4,7% від загальної площі території держави.

До природно-заповідного фонду належать природні й біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Природні заповідники — території або акваторії, які виділені для збереження й охорони типових чи унікальних природних комплексів і об'єктів.

Вони є науково-дослідними установами, які досліджують природні комплекси і компоненти, природні процеси і явища, розробляють наукові основи та рекомендації з охорони здоров’я і природи. Заповідники є еталонами природи, у їх межах господарська діяльність на проводиться.

Природні заповідники України

Біосферні заповідники — природоохоронні науково-дослідні установи з міжнародним статусом. Це значні природні території (акваторії), що суворо охороняються.

їх виділяють відповідно до програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» для створення міжнародної мережі територій з особливою охороною з метою обміну інформацією щодо природи і раціонального вивчення екосистем, зіставлення результатів дослідження аналогічних природних комплексів у різних районах Землі.

У межах біосферних заповідників виділяють такі «зони» за їх функціональним призначенням:

✵ заповідна зона, в якій зберігають і відновлюють найбільш цінні та мінімально порушені антропогенними факторами природні комплекси, генофонд рослинного і тваринного світу;

✵ буферна зона, яка виділяється з метою запобігання негативному впливові на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях;

✵ зона антропогенних ландшафтів, що об'єднує території із землекористуванням, лісокористуванням, поселеннями, рекреацією та іншими видами господарської діяльності.

Біосферні заповідники України

Національні природні парки — території, які виділяють для збереження, відтворення, раціонального використання природних комплексів і об'єктів, що мають особливу екологічну природоохоронну, історико-культурну, естетичну й освітню цінність.

В організації національних природних парків виділять такі функціональні зони: • заповідну, в якій охороняються та відновлюють найцінніші природні комплекси, забороняються рекреаційна та інша господарська діяльність;

✵ регульованої рекреації, де здійснюється оздоровлення та відпочинок людей, прокладаються туристські маршрути та екологічні стежки, забороняється вирубування лісу, промислове рибальство й мисливство;

✵ стаціонарної рекреації, де розміщуються готелі, кемпінги, рекреаційні об'єкти для тривалого відпочинку;

✵ господарську, в якій знаходяться населені пункти, землі, які входять до парку і на яких господарська діяльність проводиться з додержанням загальнодержавних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Національні природні парки України

Заказники — це природні території (чи акваторії), у яких зберігаються та відтворюються природні комплекси або їх компоненти. Залежно від мети режиму охорони організовують лісові, зоологічні, гідрологічні, геологічні, ландшафтні заказники.

Пам'ятки природи — це окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, науково-естетичне і пізнавальне значення і зберігаються в природному стані. У межах пам'яток природи забороняється діяльність, яка загрожує їх збереженню або призводить до їх деградації.

Ботанічні сади — це установи, які створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження та господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори.

У ботанічних садах виділяються такі ділянки: експозиційну, відвідування якої регулюється; наукову, на якій розташовуються колекції; експериментальні; заповідну, на якій проводяться спостереження. Відомими в Україні ботанічними садами є Нікітський, Центральний республіканський ботанічний сад ім. Фоміна, Дніпропетровського, Львівського, Харківського, Чернівецького університетів.

Дендрологічні парки — це установи, які утворюють для збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій з метою наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.

Відомими дендрологічними парками є Софіївський, Олександрійський, Тростянецький, Веселі Боковеньки та ін.

Здобуття Україною політичної незалежності дає змогу змінити державну політику природокористування, планувати й розвивати господарство так, щоб це не суперечило збереженню та поліпшенню якості довкілля.

Сучасні напрями природоохоронної діяльності в Україні базуються на таких принципах:

✵ активізація екологічної освіти у школах і ВНЗ;

✵ екологічне виховання населення за допомогою засобів масової інформації;

✵ проведення незалежних комплексних науково-економічних досліджень з метою складання екологічного прогнозу і вироблення рекомендацій;

✵ збільшення витрат на охорону природи та прискорення темпів будівництва природоохоронних об'єктів;

✵ урахування громадської думки під час розв'язання питань щодо будівництва промислових, енергетичних, військових об'єктів тощо;

✵ активізація діяльності правоохоронних органів щодо виконання природоохоронного законодавства;

✵ активна пропаганда природоохоронних заходів серед населення.

Національна екологічна мережа — єдина територіальна система, що включає ділянки природних ландшафтів, які підлягають особливій охороні, і території та об'єкти природо-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України.

Законом України від 21 вересня 2001р. затверджено Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр. У програмі зазначено, що сучасний стан природних ландшафтів України лише частково відповідає критеріям віднесення їх до Всеєвропейської екологічної мережі.

Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіально єдиної системи, яка забезпечувала б збереження природних комплексів та екосистем і сприяла збалансованому і не виснажливому використанню природних ресурсів у господарській діяльності. Програмою передбачається забезпечення поєднання національної мережі з екологічними мережами сусідніх країн — Російської Федерації, Республіки Білорусь, Молдови, Польщі, Румунії, Словаччини.

Передбачається створити 29 національних парків, 8 біосферних заповідників та розширити межі існуючих природних, біосферних заповідників, національних природних парків.