Соціальна географія - М. І. Білецький, І. В. Ванда, Л. І. Котик 2019

ІІ.Навчально-методичний розділ
2.1. Семінарські й практичні завдання,завдання для самостійної роботи студентів, словник термінів, питання для самоперевірки
Змістовий модуль 1. Загальна соціальна географія. Тема 1. Об’єкт, предмет, зміст та функції соціальної географії

Мета: засвоєння студентами знань про об'єкт, предмет, завдання, структуру, функції соціальної географії, зв'язок науки з іншими географічними, прикладними, природничими й гуманітарними науками; ознайомлення з історичними аспектами розвитку соціальної географії у світі та на території України; формування навичок аналізу основних напрямів сучасного розвитку соціальної географії, проблем формування поняттєво-термінологічного апарату науки, виокремлення наукових центрів соціально-географічних досліджень на території України.

Унаслідок вивчення теми студент повинен:

знати

- сутність понять: соціальна географія, соціальний, суспільний, соціальний час, соціальний простір, геопросторова організація соціальної сфери суспільства;

- історичні аспекти розвитку соціальної географії в світі;

- особливості становлення соціальної географії як напряму суспільної географії на території України;

- новітні напрями розвитку соціальної географії: географія спорту, географія розвитку, віртуальна соціальна географія, географія бідності і т. д.;

уміти

- схарактеризувати зв'язки соціальної географії з іншими науками: генетичні, інформаційні, організаційні;

- пояснити місце соціальної географії у системі суспільно- географічних наук;

- розкрити структуру соціальної географії;

- обґрунтувати функції соціальної географії;

володіти

- знаннями про об'єкт, предмет соціальної географії;

- поняттєво-термінологічною системою соціальної географії;

- інформацією про внесок українських учених у розвиток соціальної географії.

Головні терміни та поняття: соціальна географія, соціальний, соціальне, суспільство, соціум, соціологія, зміст науки, поняття, термін, теорія, концепція, соціальне самовизначення, соціальний простір, соціальний час, соціальна інформація, соціальна мобільність, горизонтальна соціальна мобільність, соціальна стратифікація, соціальна структура, соціальна структура суспільства, соціальна сфера, соціальний досвід, соціальний розвиток, соціальний рух населення, науковий закон, чинник, середовище життєдіяльності людини, потреба, базові потреби, вітальні потреби, мотив, мотивація, норми, цінності, поведінка, соціальна поведінка, ідентичність, індивід, людські риси, особистість, соціалізація, соціальна роль, соціальний статус, соціальні відношення, соціальні властивості, соціальні закономірності, соціальні індикатори, соціальні показники, соціальні проблеми, соціальні процеси, соціальні явища, соціально-культурна страта, нація, громада, місцева громада, територіальна громада, самоврядування, територіальна соціальна спільнота, толерантність, аномія, інформаційне суспільство, інформаційний потенціал, держава, публічна влада, державна територія, державний лад, країна, адміністративно-територіальний устрій, місце проживання, поселення, столиця, міське поселення, місто, сільська місцевість, селище міського типу, містечко, село, урбанізація, ареал, район, районоутворення, районування, реґіон.

Завдання семінарського заняття

1. Об'єкт та предмет соціальної географії.

2. Місце соціальної географії у суспільній географії.

3. Структура соціальної географії.

4. Функції соціальної географії. Зв'язки з іншими науками.

5. Риси понятійно-термінологічного апарату сучасної української соціальної географії.

6. Новітні напрями розвитку соціальної географії.

У ході підготовки до семінарського заняття використати додаток А.1.

Література

1. Білецький М. І. Соціальна географія : навч. посібник / М. І. Білецький, І. В. Ванда, Л. І. Котик. — [2-ге вид., допов.]. — Львів : Простір-М, 2015. — С. 38—56, 226-242.

2. Блій Г. де. Географія : світи, реґіони, концепти / Г. де Блій, П. Муллер, О. Шаблій ; [пер. з англ. ; передмова та розділ «Україна» О. І. Шаблія]. — К. : Либідь, 2004. — С. 50-51.

3. Ванда І. Соціально-географічні ідеї у працях Степана Рудницького / І. Ванда, Л. Котик, І. Ранця // Історія української географії та картографії. — Ч. 1 : зб. матеріалів третьої міжнар. наук. конф., присвяченої 130-літньому ювілею акад. С. Рудницького (Тернопіль, 6—7 грудня 2007 р.). — Тернопіль, 2007. — С. 23-29.

4. Влах М. Теорія і методологія географічної науки : навч. посібник / М. Влах, Л. Котик. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2018. — С. 22-34, 179-184, 240-242.

5. Гіденс Е. Соціологія / Е. Гіденс ; [пер. з англ.]. — К. : Основи, 1999. — 726 с.

6. Голиков А. П. Вступ до економічної і соціальної географії : навч. посібник / А. П. Голиков, Я. Б. Олійник, А. В. Степаненко. — К. : Либідь, 1997. — С. 7-28.

7. Гукалова І. Нова соціальна географія: проблеми самоідентифікації у системі суспільно-географічних дисциплін / І. Гукалова // Географічна наука і практика : виклики епохи : міжнар. наук. конф., присвячена 130-річчю географії у Львівському університеті (Львів, 16—18 травня 2013 р.). — Т. 1. — Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2013. — С. 78-82.

8. Нємець Л. М. Про завдання соціальної географії в дослідженні соціального розвитку реґіонів України / Л. М. Нємець // Укр. геогр. журн. — 2004. — № 2. — С. 8-12.

9. Новітня українська суспільна географія : хрестоматія / [упоряд. та автор біогр. статей проф. О. Шаблій]. — Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2007. — 1008 с.

10. Олійник Я. Актуальні завдання соціальної географії / Я. Олійник // Львівська суспільно-географічна школа у національному і європейському вимірах (до 60-річчя кафедри економічної і соціальної географії Львівського національного університету імені Івана Франка) : [матеріали міжнар. наук. семінару]. — Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2005. — С. 93-98.

11. Олійник Я. Б. Вступ до соціальної географії : навч. посібник / Я. Б. Олійник, А. В. Степаненко. — К. : Знання, 2000. — С. 15-29, 33-36, 44-51.

12. Родоман Б. Б. Введение в социальную географию : курс лекций / Б. Б. Родоман. — М. : Изд. Росс. откр. ун-та, 1993. — С. 3-9.

13. Соціологія : навч. посібник / [за ред. С. О. Макєєва]. — К. : Знання, 2005. — 455 с.

14. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії : підручник / О. Г. Топчієв. — Одеса : Астропринт, 2001. — С. 188 — 197.

15. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії : підручник / О. Г. Топчієв. — Одеса : Астропринт, 2009.

16. Шаблій О. І. Основи загальної суспільної географії : підручник / О. І. Шаблій. — Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. — С. 21-38.

17. Шаблій О. І. Суспільна географія : теорія, історія, українознавчі студії / О. І. Шаблій. — Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. — С. 32-45.

18. Шаблій О. І. Основи суспільної географії : підручник / О. І. Шаблій. — Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2012. — С. 18-25.

19. Шевчук Л. Т. Особливості формування понятійно-термінологічного апарату соціальної географії в Україні / Л. Т. Шевчук // Проблеми географії України : [матеріали наук. конф. (Львів, 25—27 жовтня 1994 р.)]. — Львів : ЛДУ, 1994. — С. 28-29.

20. Шевчук Л. Прикладні аспекти використання теоретичних знань соціальної географії / Л. Шевчук // Сучасні проблеми і тенденції розвитку географічної науки : [матеріали міжнар. наук. конф. до 120-річчя географії у Львівському університеті (24—26 вересня 2003 р.)]. — Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. — С. 75-80.

21. Шевчук Л. Т. Соціальна географія : навч. посібник / Л. Т. Шевчук. — К. : Знання, 2007. — С. 12—57, 77—95, 196—198.

22. Fellmann J. Human Geography : Landscapes of human activities / J. Fellmann, А. Getis, J. Getis ; [10th ed.]. — Boston : McGraw Hill, 2009. — P. 3-5.

Словник термінів

Адміністративно-територіальний устрій — поділ території країни на окремі частини (адміністративно-територіальні одиниці: краї, області, провінції, штати, департаменти, райони тощо), на основі якого створені і діють органи державної влади й управління на місцях. Згідно зі ст. 133 Конституції України, систему адміністративно-територіального устрою України формують: АР Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Ці територіальні одиниці розрізняють: а) за географічними ознаками — регіони (АР Крим, області, райони, міста-реґіони Київ і Севастополь) і населені пункти (міста, селища, села); б) за статусом — адміністративно-територіальні одиниці (області, райони), самоврядні територіальні одиниці (міста, селища, села). АР Крим має особливий статус територіальної автономії; райони в містах мають ознаки як адміністративно-територіальних, так і самоврядних одиниць; в) за місцем у системі адміністративно-територіального устрою України — територіальні одиниці первинного рівня (міста без районного поділу, райони у містах, селища, села), середнього рівня (райони, міста з районним поділом), вищого рівня (АР Крим, області, міста Київ і Севастополь).

Аномія — стан, за якого нема загальнозначущих норм поведінки і взаємодії або їх ігнорують (С. О. Макєєв, 2005).

Ареал — частина геопростору, у межах якого простежуються явища, яких нема на суміжних ділянках.

Базові потреби (вітальні потреби) — потреби, задоволення яких необхідне для фізичного відтворення життя.

Громада — низова адміністративно-територіальна одиниця, згідно з проектом Закону України про «Про територіальний устрій України», яка утворюється з одного або декількох поселень за умови, якщо в її межах проживає не менше 5 тис. жителів з урахуванням доступності адміністративного центру громади. До території громади можуть входити території поселень, поселенські утворення, міжпоселенські землі.

Держава — політична форма організації суспільства, що усталюється внаслідок виникнення і діяльності публічної влади — системи, яка керує основними сферами суспільного життя. Головні ознаки держави: наявність системи органів і установ, які утворюють механізм держави; наявність обов'язкових правил поведінки, запроваджених або санкціонованих державою (державного права); наявність певної території, у межах якої діє ця державна влада. Держава виконує зовнішні і внутрішні функції. Зовнішня функція полягає в захисті кордонів, цілісності території, суверенітету, у сприянні розвитку співробітництва і взаємодії з іншими державами.

Державна територія — частина Земної кулі, яка перебуває під суверенітетом певної країни. До її складу входить: суша з її надрами, внутрішні й територіальні води, а також повітряний простір над нею.

Державний лад — спосіб виконання легітимними управлінськими структурами владних повноважень у межах їхніх країн. Державний лад визначений формою державного правління та формою державного устрою.

Зміст науки — сукупність наукових проблем, ідей та гіпотез, понять і категорій, принципів, законів і закономірностей, теорій і концепцій науки, які адекватно відображають об'єкт і предмет дослідження (О. І. Шаблій, 2003).

Ідентичність — сукупність установок, уявлень щодо власного самоусвідомлення індивіда та самоасоціювання його в цілому суспільстві; одними з найважливіших знаків ідентичності особистості є ім'я, соціальної ідентичності — назва групи, протиставлення «себе» та «своєї» групи «іншим».

Індивід — окрема людина як представник людського роду з усіма її психологічними, морально-етичними та психічними характеристиками; один з багатьох, знеособлений.

Інформаційне суспільство — суспільство, для якого характерна висока інтенсивність інформаційного обміну в повсякденному житті більшості громадян і роботі організацій; використання загальних чи сумісних технологій в особистих, соціальних, освітніх, ділових та інших цілях, а також можливість швидкого передавання, одержання й обміну цифрових даних незалежно від відстані.

Інформаційний потенціал — наявні та такі, що можуть бути мобілізовані, обсяги інформаційних ресурсів, інформаційної техніки й технологій для створення власних і збирання, накопичення, опрацювання й використання різноманітних форм інформації для задоволення відповідних потреб суспільства.

Концепція — певний спосіб розуміння, трактування предмета; головна ідея для його систематичного висвітлення (О. І. Шаблій, 2003).

Країна — територіально визначене політичне, національне, соціальне і культурне співтовариство з акцентом на його географічному (просторовому) положенні у світі. Часто країна є синонімом поняття держава, проте має більше культурно-історичний або соціально-економічний, ніж політичний зміст.

Людські риси — знання, вміння, навички, які одні люди можуть надати та надають іншим людям для поліпшення та збагачення їхнього життя.

Місто — порівняно велике поселення, що має різноманітні соціально- економічні функції, з високою часткою населення, зайнятого в неаграрних сферах виробничої діяльності. В Україні містом називають поселення, кількість жителів якого перевищує 10 тис. осіб, з-поміж яких не менше ніж дві третини зайняті у несільськогосподарських сферах економіки. Винятком є поселення, які колись були велелюдними й відігравали вагому соціально- економічну роль у розвитку навколишньої території, наприклад, м. Угнів (997 осіб станом на 01.01.2012 р.). За кількістю населення міста поділяють на малі (до 20 тис. осіб); середні (20 — 100); великі (100—500); найбільші (500 тис. — 1 млн осіб); міста-мільйонери (понад 1 млн осіб).

Місце проживання — житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, у якому особа проживає постійно, переважно або тимчасово (Цивільний кодекс України, 16.01.2003 р.); населений пункт, у якому особа проживає постійно або впродовж тривалого часу.

Місцева громада — група людей, які живуть у межах невеликої території, мають спільні соціальні проблеми та організовуються для вирішення цих проблем.

Міське поселення — населений пункт, який виконує переважно промислові, наукові, транспортні, курортні, торговельні, культурні, адміністративно- політичні та інші несільськогосподарські функції й вирізняється концентрацією цих видів діяльності, підвищеною щільністю населення і компактністю забудови.

Мотив — матеріальний або ідеологічний предмет, спонука і підстава діяльності, вчинку.

Мотивація — система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини.

Науковий закон — відображення за допомогою понять і категорій суттєвих і необхідних зв'язків, що існують у навколишній дійсності й мисленні (О. І. Шаблій, 2003).

Нація — політична спільнота громадян певної держави — політична нація; етнічна спільнота (етнос) з єдиною мовою і самосвідомістю (як особистим відчуттям «національної ідентичності», так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших).

Норми — правила поведінки, очікування та стандарти, що регулюють взаємодії людей (С. О. Макєєв, 2005).

Особистість — соціально-типова характеристика людини як сукупності соціальних ролей, що визначені соціальним статусом (С. О. Макєєв, 2005).

Поведінка — сукупність дій і вчинків особи, групи осіб, натовпу.

Поняття — форма мислення, у якій відображаються загальні суттєві властивості чи відношення предметів, явищ і процесів реальності, взаємозв'язки між ними у вигляді цілісної сукупності ознак (О. І. Шаблій, 2003).

Поселення — компактно заселене місце проживання людей, що склалося внаслідок історичних традицій, господарської та іншої діяльності, має сталий склад населення, власну назву, відокремлене від інших межею забудови території. За кількістю населення й соціально-економічними характеристиками поселення розподіляють на села, містечка, міста.

Потреба — необхідність у чомусь, яку треба задовольнити. Потреби умовно поділяють на три групи: вітальні (фізіологічні), соціальні (спілкування, соціальна оцінка), духовні (пошук сенсу життя, ідеали, цінності).

Район — частина геопростору, насичена елементами, що суттєво відрізняють її від інших територіальних утворень; для нього характерна єдність, взаємопов'язаність складових елементів та цілісність, що є об'єктивною умовою, закономірним результатом розвитку власне цієї частини геопростору.

Районоутворення — об'єктивний, незалежний від волі і свідомості людини процес формування інтегральних виробничо-територіальних систем, господарські елементи яких перебувають у тісних взаємозв'язках, мають свої просторові й виробничі особливості та вирізняються стійкістю щодо зовнішніх і внутрішніх змін.

Районування — процес поділу території на порівняно цілісні частини — райони, сітка яких є результатом цього процесу.

Реґіон — велика територіальна одиниця (природна, економічна, соціальна, політична тощо), дещо відмінна від наявного політичного та адміністративного поділу. Під регіоном також розуміють певну територію, що відрізняється від інших територій за низкою ознак і має деяку цінність, взаємопов'язаність складових елементів.

Самоврядування — надане законом і державною владою право місцевих органів самостійно вирішувати коло питань, що входять до їхньої компетенції; діяльність щодо реалізації цього права.

Селище міського типу (смт, містечко) — міське поселення в Україні, що виконує промислові, транспортні, адміністративні, курортні, наукові та інші функції, проте недостатньо розвинене, щоб отримати статус міста, запроваджений у державі.

Село — поселення, населення якого зайняте переважно в сільському господарстві; історичний тип великих сільських поселень, що відігравали роль місцевого центру для хуторів та дрібних поселень. За кількістю населення села в Україні поділяють на малі (до 500 осіб); середні (500—1 000); великі (понад 1 000 осіб).

Середовище життєдіяльності людини — сукупність об'єктів, явищ і чинників навколишнього середовища, що безпосередньо оточують людину і визначають умови її проживання, харчування, праці, відпочинку, навчання, виховання тощо.

Сільська місцевість — уся обжита територія країн і районів, що перебуває поза міськими поселеннями, з її ландшафтами (природними і перетвореними людиною), населенням і поселеннями, які належать до категорії сільських.

Соціалізація — процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, процес становлення його як особистості (С. О. Макєєв, 2005); процес перетворення людської істоти на суспільного індивіда, утвердження її як особистості, включення у суспільне життя.

Соціальна географія — напрям географії, що вивчає просторові процеси та форми організації життя людей і суспільного буття перш за все з погляду людини — умов її праці, побуту, відпочинку, розвитку особистості. Соціальна географія (за О. Шаблієм) — основна дисципліна суспільної географії на рівні з економічною географією, географією населення та політичною географією.

Соціальна інформація — сукупність знань, даних і повідомлень, які формуються в суспільстві й які використовують індивіди, групи, соціальні інститути для регулювання соціальної взаємодії, суспільних відносин.

Соціальна мобільність — рух осіб або груп з однієї соціальної позиції до іншої. Вертикальна соціальна мобільність означає зміщення догори / вниз в ієрархії стратифікаційної системи. Горизонтальна соціальна мобільність — перехід з однієї соціальної групи в іншу, які стоять на одному й тому ж рівні стратифікації.

Соціальна поведінка — система взаємопов'язаних зовнішніх дій, які чинять люди в соціальній сфері під впливом власних або групових інтересів для задоволення певних потреб.

Соціальна роль — суспільна функція особистості, що визначена статусом, позицією, яку займає особистість у суспільстві, станом міжособистісних відносин тощо.

Соціальна стратифікація — диференціація суспільства на соціальні спільності (класи, верстви) у ієрархічному ранзі, що виражена в нерівному обсязі влади, матеріальних багатств, прав та обов'язків, привілеїв і престижу.

Соціальна структура — функціонально та ієрархічно організована множина соціальних спільнот (С. О. Макєєв, 2005).

Соціальна структура суспільства — сукупність взаємопов'язаних і таких що взаємодіють, соціальних елементів (індивідів, груп, інституцій) і відносин (зв'язків) між ними. У соціальній структурі суспільства виділяють два компоненти: соціальний склад — набір елементів, які становлять це суспільство, і набір зв'язків цих елементів — розмаїття соціальних зв'язків усіх складових соціальної системи.

Соціальна сфера — усі види діяльності людини, які забезпечують її побутові та духовні потреби.

Соціальне — 1) сукупність суспільних відносин з акцентом на надприродні та надіндивідуальні якості, здатність до життєдіяльності у спільноті; 2) сукупність характеристик індивідів, що взаємодіють, як членів різних груп; 3) інтерсуб'єктивна реальність повсякденного світу, що формується внаслідок взаємодії з іншими (Л. Т. Шевчук, 2007). Якість, внутрішньо притаманна особистості й спільноті, яка формується внаслідок процесів соціалізації. Соціальне відображає зміст і характер відносин між суб'єктами (індивідами, групами, спільнотами) як результат виконання людиною певних соціальних функцій, які вона бере на себе, стаючи членом спільноти.

Соціальне самовизначення — усвідомлення індивідом свого місця в соціальній структурі суспільства у конкретних просторово-часових координатах, зумовлене різними соціальними спільностями, які визначають характеристики соціального стану людей; усвідомлення індивідом своїх соціальних позицій (Л. Т. Шевчук, 2007).

Соціальний — суспільний, громадський, той, що стосується суспільства.

Соціальний досвід — сукупність набутих соціальними суб'єктами (індивідами, групами, народами, націями) знань, умінь, навичок, звичок, звичаїв, норм, традицій тощо, які є підґрунтям їхнього практичного життя в суспільстві.

Соціальний простір — 1) умова існування і розвитку суспільства; 2) ойкумена, соціально освоєна частина природного простору як середовища проживання людей; 3) «життєвий простір» — місце взаємодії територіальних соціальних спільнот; 4) простір індивідуального буття.

Соціальний розвиток — процес переходу суспільства, конкретних територіальних соціальних спільнот на якісно нові рівні функціонування. Мета соціального розвитку — подолання певних соціальних негараздів і проблем (безробіття, низький рівень освіти, наркоманія тощо). У соціальній географії поширений термін реґіональний соціальний розвиток — щодо окремих регіонів світу чи частин країни.

Соціальний рух населення — сукупність процесів переходу населення від одних соціальних станів до інших (шлюб — розлучення, працівник — пенсіонер, школяр — студент — особа з вищою освітою).

Соціальний статус — ієрархічна позиція індивіда на шкалі певної об'єктивної або суб'єктивної ознаки; ранг, що приписують індивідам, організаціям, групам (С. О. Макєєв, 2005).

Соціальний час — специфічна характеристика часу, у якому існує і розвивається суспільство, соціальні спільності, індивіди (Я. Б. Олійник, А. В. Степаненко, 2000).

Соціальні відношення — сукупність взаємозалежностей і взаємодій між різними соціальними властивостями та процесами. Виділяють два види соціальних відношень: соціальні взаємодії та соціальні зв'язки.

Соціальні властивості — ознаки та характеристики, притаманні людині та територіальним соціальним спільнотам, суспільству загалом (наприклад, свідомість, цілеспрямованість).

Соціальні закономірності — наявні у соціальних спільнотах стійкі причинно- наслідкові зв'язки, що мають властивість бути тенденцією, тобто постійно виявлятися у тих чи інших соціальних явищах.

Соціальні індикатори (соціальні показники) — статистичні показники, що характеризують стандарти умов і рівня життя.

Соціальні проблеми — 1) наявність невирішених суперечностей між соціальними і бажаними явищами, станами та процесами. Соціальні проблеми бувають глобальні, національні, регіональні, локальні. їх вирішують реалізацією соціальної політики і долають у процесі розвитку; 2) негативні аспекти в житті суспільства, які розглядають як такі, що потребують втручання з боку держави, міжнародних організацій.

Соціальні процеси — послідовні зміни станів, стадій розвитку чи функціонування суспільства, окремих територіальних соціальних спільнот.

Соціальні явища — зовнішній прояв у конкретному соціальному місці соціального простору тих чи інших соціальних властивостей, законів, закономірностей. Самі закономірності, зазвичай, є прихованими. Приклад — революція, бідність.

Соціально-культурна страта — соціальна група людей, об'єднана певними майновими, професійними інтересами, захопленнями тощо.

Соціологія — наука про соціальні спільності, соціальні відношення, закономірності та механізми їхнього становлення, функціонування і розвитку.

Соціум — велика стійка соціальна спільнота, для якої характерна єдність умов життєдіяльності людей і спільність культури; територіальна спільність людей, об'єднаних проживанням на території в межах одного чи кількох поселень; відносини між членами соціуму визначені соціальними відносинами в суспільстві загалом; імовірність «випадкової» зустрічі і контактів у представників одного соціуму є значно вищою, ніж у представників різних соціумів; чим більший соціум за кількістю (масштабом), тим ліпші можливості для розвитку контактів.

Столиця — основне місто держави, адміністративно-політичний центр країни. Вона звичайно є місцем перебування вищих органів державної влади і державного управління, вищих судових, військових та інших установ.

Суспільство — група людей, що живуть на одній території, у єдиному політичному та соціальному укладі й усвідомлюють свою ідентичність, відмінність від інших таких груп, що існують поряд (Е. Гідденс, 1999).

Теорія — форма наукового знання, що є сукупністю достовірних, логічно несуперечливих положень про певну галузь реального світу (О. І. Шаблій, 2003).

Територіальна громада — жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Територіальна соціальна спільнота — поєднання соціальних груп і соціальних процесів, для якого характерні стійкі і впорядковані взаємозв'язки, що надають системі стійкості, цілісності й автономності; сукупність індивідів, що взаємодіють між собою на систематичних засадах, об'єднані спільною територією й усвідомлюють свою ідентичність (наприклад, львів'яни, кияни, гуцули). Зазвичай, в основі кожної територіальної спільноти є територіальна соціальна система.

Термін — слово чи словосполучення, яке точно позначає спеціальне поняття і його співвідношення з іншими поняттями певної галузі.

Толерантність — терпимість щодо інших людей, їхніх переконань, цінностей та поведінки.

Урбанізація — процес зростання міст і підвищення їхньої ролі в економічному і культурному житті суспільства, поширення міського способу життя у сільській місцевості.

Цінності — переконання, що їх поділяє колектив щодо цілей, до яких люди повинні прагнути, та основних засобів їхнього досягнення (С. О. Макєєв, 2005).

Чинник — рушійна сила, першопричина будь-яких процесів.

Завдання та вправи для самостійної роботи

1. Прочитайте параграф 5.3 «Географо-демосоціальні теорії і концепції» підручника О. Шаблія «Основи суспільної географії» [18, с. 178-182]¹. У чому сутність теорії просторової поведінки людини та теорії дифузій інновацій? Поясніть на конкретних прикладах, як ці теорії працюють у сфері соціальної географії.

2. Опрацюйте параграф 3.3 «Теорія соціального поля в соціальній географії» навчального посібника Л. Шевчук «Соціальна географія» [21, с. 166-171]. Чому, на думку автора, вивчення соціального поля є фундаментальним напрямом соціально-географічних та суспільно-географічних досліджень?

3. Ознайомтеся з працею «Новітня українська суспільна географія. Хрестоматія» (упорядник О. Шаблій) [9]. Наукові напрацювання соціально-географічного змісту яких українських учених тут наведені? Проаналізуйте на вибір одну наукову працю.

4. Прочитайте наукову статтю І. Гукалової «Нова соціальна географія: проблеми самоідентифікації у системі суспільно-географічних дисциплін» [7]. Що розуміє автор під поняттям «нова соціальна географія»?

5. Опрацюйте статтю І. Ванди, Л. Котик, І. Ранця «Соціально- географічні ідеї у працях Степана Рудницького» [3] (додаток А.1). Які з проблем, окреслених С. Рудницьким, актуальні для соціальної географії сьогодення?

Питання для самоперевірки

1. Що є об'єктом соціальної географії?

2. Поясніть предмет вивчення соціальної географії.

3. Наведіть приклади наукових категорій у соціальній географії.

4. Назвіть новітні напрями розвитку соціальної географії.

5. Опишіть, що розуміють під терміном «наукове поняття» в соціальній географії. Наведіть приклади наукових понять соціальної географії.

6. Поясніть місце соціальної географії у структурі суспільної географії.

7. Розкрийте зв'язки соціальної географії з іншими науками.

8. Перелічіть функції соціальної географії.

9. Опишіть внесок у соціальну географію Степана Рудницького.

10. Розкрийте внесок у соціальну географію Володимира Кубійовича.

11. Назвіть приклади сучасних соціально-географічних досліджень в Україні.

¹ Тут і далі номер подано зі списку літератури, рекомендованої для опрацювання в темі, яку вивчають.