Відповіді до підручника Українська мова 8 клас - В.В. Заболотний 2016-2020

Словосполучення і речення. Головні та другорядні члени речення
§ 15. Узагальнення вивченого з теми «Словосполучення і речення. Головні та другорядні члени речення

145.

II. 1. Узгоджені означення: (в) дитинстві босім, (на) телеграфнім дроті. Неузгоджені означення: душа митця, серця щем. 2. Співає стоголосо — словосполучення, дієслівне, просте.. 3. а) Хай муза буде завше із митцем, допомага йому здолати болі, б) Ніч. Тиша, в) І на клавіші рука, г) Душа митця співає стоголосо. 4. Співає стоголосо; напружено шука, черпаючи в своїм дитинстві босім; з’явились на папері, мов ластівки на телеграфнім дроті; летить за днем, долаючи душі людської скнарість; дарує молодість, поборюючи старість.

146.

1. Бити як Сидорову козу, сидіти на двох стільцях, попасти між двох вогнів, розбити в пух і прах, писати як курка лапою, кататися як сир у маслі, б’ється як риба об лід, видно як на долоні, звалився як сніг на голову.

II. З пагорба містечко видно як на долоні. Гість звалився як сніг на голову.

147.

І.

1. Вгорі пливуть одна одній навстріч зоря вечірня і зоря ранкова (В. Скомаровський). 2. Haсотні гін заколосилось жито, і вуса хвацько викинув ячмінь (В. Скомаровський). 3. На землю по зоряних сходах задуманий вечір зійшов (В. Сосюра). 4. І стиглі пресолодкі полуниці там на очах палали і росли (М. Рильський). 5. Усе (підсил. част.) пливли ключі за сивим зодіаком, сховавши таїну при лівому крилі (Б. Олійник). 6. І озвалися долини гомоном знайомим, і упала на коліна тиша перед громом (В. Симоненко). 7. І земля впилась водою, мов живою кров’ю (В. Симоненко).

II. 1. Вгорі пливуть одна одній навстріч зоря вечірня і зоря ранкова (В. Скомаровський).

Розпов., неокл., двоскл., пошир., просте.

2. На.сотні гін заколосилось жито, і вуса хвацько викинув ячмінь (В. Скомаровський).

Розпов., неокл., двоскл., пошир., складне.

150.

Б. На галявині ріс предковічний дуб. Його могутній стовбур жодного разу не піддався руйнівній силі лютих буревіїв. Широко розкинулося навсібіч покручене гілля, немов довгі руки якогось велетня. Міцно вріс вузлуватим корінням прадавній дідуган у землю, черпаючи з неї життєдайну силу. На шорсткій корі видно чимало тріщин, у яких знаходять собі притулок різні жучки й комашки. Щоразу навесні чепуриться старий дуб, укриваючись молоденькими зеленими листочками, наче хоче сказати: «Дивіться, який я ще бравий козак!»