Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Валютна система

Валютна система — сукупність економічних (у т.ч. відносин з приводу функціонування й розвитку валюти, техніко — економічних, організаційно-економічних та економічної власності), цілісність якої забезпечується за допомогою валютної політики. Певна приналежність техніко — економічних відносин до B.c. означає спеціалізацію кожної з її підсистем (національної, світової і міжнародної) на виконанні покладених на них функцій, деякій координації при цьому та ін.; до організаційно-економічних відносин — процес управління цими підсистемами з боку відповідних органів, дослідження валютних ринків та ін.; до відносин економічної власності — відповідна сукупність грошово-кредитних відносин, пов'язаних з рухом валюти та відносинами привласнення, які при цьому функціонують і розвиваються. Матеріально-речовим змістом B.c. є розвиток технологічного способу виробництва в межах перелічених підсистем у їх взаємодії. Для національної B.c. характерні національна валюта, валютні резерви, валютний паритет, курс національної валюти та порядок його дії, умови функціонування національної валюти та золота, умови конвертованості валюти, валютні обмеження та їх форми й методи, механізм використання кредитних важелів міжнародних розрахунків, система валютного регулювання тощо. Наприкінці XIX ст. на основі інтернаціоналізації продуктивних сил, міжнародного поділу праці, формування світового ринку, поширення золотого стандарту виникла світова B.c. Її характерними ознаками були: наявність стабільних золотих валют у більшості розвинених країн, чіткий механізм визначення взаємних курсів валют, валютний ринок, узгоджений порядок взаємних міжнародних розрахунків на основі вексельного обігу (що здійснювався через банківські перекази) та золота. Під час першої світової війни майже всі країни припинили розмін кредитно-паперових грошей на золото, що означало крах світової B.c. На якісно новому рівні (на основі золотодевізного стандарту) світова B.c. почала функціонувати на початку 20-х XX ст. Юридичного міждержавного оформлення набула на Генуезькій конференції 1922. Нові положення формування й функціонування світової B.c. юридично закріпила Бреттон-Вудська конференція 1944, а 1976 — Ямайська (див. Ямайська валютна система). Майбутня світова B.c. може бути монополюсною (передбачає визнання долара як світових грошей, а ФРС — як найважливішого світового кредитора) і мультиполюсною (передбачає співіснування США, Європи та Японії та координацію грошово-кредитної політики). Третьою основною формою B.c. є міжнародна (або регіональна), що набула найбільшого розвитку в межах ЄС. У 1979 в ній була створена Європейська валютна система (ЄВС) і запроваджена європейська валютна одиниця — ЕКЮ. (див. Європейська валютна система).