Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Якість загальної середньої освіти

Якість загальної середньої освіти — комплекс функцій і показників розвитку системи середньої освіти, які зумовлюють її здатність задовольняти потреби та інтереси окремої людини, трудового колективу та суспільства відповідно до національних пріоритетів з урахуванням позитивного досвіду української та світової прогресивної педагогічної думки. Якісна підготовка випускника середньої школи — це система набутих ним знань і здібностей, а також морально-етичних засад, на основі яких він може розвиватися у майбутньому, удосконалювати інші свої якісні сторони людини соціальної та особистості в інтересах розбудови незалежної Української держави, добробуту свого народу. Основою Я.з.с.о. слугує рівень фінансового забезпечення, оскільки він забезпечує реальний фундамент будь-яких реформ у цій сфері, а за недостатнього фінансування значно послаблюється соціальний захист учителя, погіршуються його риси як педагога, старіє матеріально-технічна база шкіл, в т.ч. лабораторне обладнання та ін. Похідним недостатнього фінансування є показник незабезпеченості належним кадровим потенціалом педагогів. Сучасні педагоги через недостатнє матеріальне забезпечення та намагання прогодувати свою сім'ю змушені немалу частку часу витрачати на присадибних ділянках, займатись вдома кустарним промислом, а отже, не можуть належно підвищувати свою кваліфікацію. Крім того, спостерігаються відплив педагогічних кадрів, їх старіння тощо. За умов сучасної інформаційної революції матеріально-технічна база закладів середньої освіти визначається насамперед наявністю кабінетів інформатики та обчислювальної техніки. Так, 2002 р. в Україні було 8087 кабінетів інформатики, тобто майже в 38% навчальних закладів; комп'ютерами, за офіційними даними, було забезпечено 23,7% сільських шкіл (за оцінками незалежних експертів — менше 1 %). Крім того, 71% учнів міста та 88% учнів села не мали доступу до комп'ютера; відповідно 86% та 94,6% учнів не мали доступу до інтернету. Доступу до комп'ютера були позбавлені також 63% вчителів, а до інтернету — 78,3% вчителів. Важливо й те, що у 90-х роках XX ст. у школах використовувалось бл. 80 найменувань комп'ютерів різних типів, що вимагало значних коштів на їх програмне забезпечення, підготовку відповідних кадрів, а також технічне обслуговування таких комп'ютерів. Загалом переважна більшість використовуваних комп'ютерів не лише морально, а й фізично застаріли. У 2003 за кошти державного бюджету закуплено 1835 комп'ютерних комплексів, ними обладнано понад 50% сільських шкіл. Незважаючи на це на початку 2004 в Україні ще мала місце значна диференціація у забезпеченні закладів I—III ступеня сучасними комп'ютерними комплексами. Так, якщо у Київській і Закарпатській областях майже всі такі заклади оснащені цими комплексами, то у Кіровоградській області — лише 20%, у Житомирській — 36%, Івано-Франківській — 37%, АР Крим — 37%, Полтавській — 35%, Херсонській — 39%. Загалом у 17 областях України рівень оснащеності новими комп'ютерними комплексами становив менше 50%, в 10 областях — від 50 до 70%. Низьким є також науково- методичний рівень, тобто забезпеченість сучасними підручниками, посібниками тощо, що також є одним із показників Я.з.с.о. Так, узагальнені показники якості українських підручників, за окремими винятками, не перевищували 45-60% необхідного рівня, а деяких — лише 25—30%. Велику стурбованість викликає майже повна відсутність системи виховання у школі, в т.ч. виховання національної самосвідомості, внаслідок чого в навчальних закладах нерідко заявляють про себе антиукраїнські настрої і навіть дії. В кількох регіонах мережа шкільних навчальних закладів не узгоджена з національним складом населення, через що в сотнях міст, селищ і сіл сходу і півдня відсутні українські школи, немало україномовних шкіл є такими лише за офіційним -статусом. Внаслідок глибокої демографічної кризи середню школу 2002 закінчили бл. 380 тис. учнів, тоді як 1994 — 521 тис. У 2003 школи закінчили 900 тис. дітей, до школи прийшло лише 400 тис. першокласників, а народилося 375 тис. дітей. Значна кількість дітей і підлітків не відвідують школу. Так, згідно з офіційними даними, таких дітей налічується бл. 70 тис., тоді як за неофіційними їх налічується від 400 до 500 тис., що свідчить про відсутність належного контролю за цим процесом з боку влади, представники якої часто декларують, що діти — майбутнє країни. Погіршення якості освіти виявляється також у: переважанні інформаційного підходу в навчальному процесі і нехтуванні пізнавальною спрямованістю такого процесу; відсутності орієнтації сучасної школи на налагодження зв'язків між окремими дисциплінами; ігноруванні випереджального навчання, за якого нинішній учень у майбутньому зміг би збагачувати і розвивати знання; неналежному формуванні екологічного мислення та світоглядної парадигми; відсутності виховання у школі морально-етичних засад майбутнього громадянина, а загалом сучасна середня школа не виконує функції обов'язкового навчання дітей шкільного віку: культуротворчого, світоглядного, екологічного, національного.