Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Циклічність виробництва

Циклічність виробництва — рух виробництва від моменту порушення рівноваги економічної системи одного рівня до формування якісно нового рівня рівноваги та її порушення. Матеріальною основою порушення такої рівноваги є кризи в межах технологічного способу виробництва, передусім у речових елементах продуктивних сил: в техніці і технології провідних галузей економіки. За критерієм тривалості в економічній літературі розрізняють три типи циклічних коливань: короткі, середні і довгі (див. Циклів економічних теорії). В основі довгих циклічних коливань — якісні зміни базисних поколінь машин і технологій, транспортних засобів, великих споруд у провідних галузях економіки (див. Довгі хвилі в економіці). Ці три типи доцільно об'єднати в один загальний технологічний цикл тривалістю понад 160 років. Його матеріальною основою є три етапи розвитку технологічного способу виробництва: 1) становлення і формування; 2) функціонування; 3) поступовий занепад і створення передумов для появи нового загального технологічного циклу, що розпочався з середини 50-х XX ст. (часу розгортання НТР) і базується на автоматизованій праці. Матеріальна основа середніх циклів — масове оновлення основного капіталу, коротких — масове оновлення товарів тривалого користування. Серед усіх типів найважливішу роль відіграють середні, або базисні, цикли (див. Економічний цикл). Нарівні з кардинальними змінами техніки, технології, транспортних засобів, великих споруд тощо в межах загального технологічного циклу відбуваються аналогічні зміни кожного структурного елемента технологічного способу виробництва, в т.ч. робочої сили. Крім того, протягом трьох етапів загального технологічного циклу в межах технологічного способу виробництва виникали нові елементи: форми і методи організації виробництва (наприкінці ХІХ— на початку XX ст.), перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (розпочалося під час промислової революції та завершилося з часу розгортання НТР). Це означає, що в межах технологічного способу виробництва відбулася революція, яка охопила систему продуктивних сил, техніко-економічних відносин, зумовила якісні зрушення в інших елементах економічної системи — організаційно-економічних, відносинах економічної власності і в господарському механізмі. Так, індивідуальну капіталістичну власність, що панувала в межах першої довгої хвилі, замінила колективна капіталістична власність, характерна для періоду існування другої хвилі (у формі акціонерних компаній відкритого і закритого типів). На третьому етапі зростає роль державної капіталістичної власності, відбувається її поєднання з монополістичною власністю (найадекватнішою формою існування яких були акціонерні компанії) та утворення державно-корпоративної (державно-монополістичної) власності. В системі господарського механізму на зміну механізму вільної конкуренції (період існування першої хвилі) прийшли монополістична планомірність, механізм недосконалої конкуренції, що поєднувався з ринковими важелями саморегулювання здебільшого в межах не мононолізованого сектора економіки. На третьому етапі загального технологічного циклу центральною ланкою господарського механізму стає державне регулювання економіки в поєднанні з монополістичною планомірністю і ринковими важелями саморегулювання. Новий загальний технологічний цикл розпочинається з революції в межах технологічного способу виробництва (див. Науково-технічна революція). Відтак формується якісно новий тип капіталістичної власності — інтегрована капіталістична власність, виникає такий елемент господарського механізму, як наднаціональне регулювання макроекономічних пропорцій у межах регіональних економічних організацій (зокрема в ЄС). Водночас відбувається модифікація менш розвинених форм власності та елементів господарського механізму. З огляду на це Україні доцільно передусім завершити попередній загальний технологічний цикл, замінити технологічний спосіб виробництва, що значною мірою базується на ручній праці, на технологічний спосіб виробництва, заснований на машинній праці, а в окремих галузях виробництва здійснювати поступовий перехід до технологічного способу виробництва, в основі якого — автоматизована праця.