Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Факторинг

Факторинг (англ. factoring, від factor — агент, посередник) — 1) вид фінансових послуг, які комерційні банки, їх дочірні фірми надають дрібним і середнім фірмам (клієнтам), що передають своє право отримання боргу фактор-фірмам; 2) механізм кредитування під заставу дебіторської заборгованості підприємств. Фірма купує у клієнтів право на вилучення боргів і частково (від 70 до 90%) оплачує їх вимоги до боржників ще до настання терміну сплати боргу. Решту боргу, крім відсотків, клієнтам повертають після погашення боржником усього боргу. Це прискорює отримання боргів клієнтами. За цю послугу клієнти сплачують певний відсоток. Ф. є високоприбутковим, але ризикованим банківським бізнесом, пов'язаним з придбанням банком (чи фактор-фірмою) у клієнта права на стягнення боргів. Ф. виник наприкінці XIX ст. у США. В банківській практиці він почав використовуватися з 1947, проте офіційно факторингові послуги визнано у США 1963. Значного розвитку Ф. набув у середині 80-х і почав використовуватись у розвинених країнах світу банками та факторинговими компаніями. З усіх факторингових операцій у Європі здійснюється 56%, в Америці — 30% і країнах Азії та тихоокеанського узбережжя — 13%, Африці — 1%. Факторингові операції в СРСР почали здійснювати 1988. Суттєвою перешкодою використанню Ф. українськими банками є оподаткування доходів від цих послуг ПДВ. В Україні ф. почав активно розвиватись після прийняття 2001 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними і державними цільовими фондами».