Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995


Управління економічними ризиками

Управління економічними ризиками — діяльність підприємства, організації чи установи, спрямована на подолання невизначеності альтернативного вибору, скорочення спричинених ризиком втрат. Оскільки економічні ризики об'єктивно неминучі, визначальною умовою управління ними є вміння передбачити і мінімізувати їх на основі знання загальних і конкретних причин ризику, його ступеня, головних обставин, за яких він виникає, альтернативних напрямів діяльності підприємства, зіставлення вигоди й ризику, властивих кожному з них. Розрізняють такі рівні ризику: 1) допустимий; 2) критичний; 3) абсолютний (катастрофічний). Перший — загрожує втратою більшої частини прибутку від певного виду діяльності підприємства або діяльності взагалі; другий — втратою всього прибутку й очікуваної виручки; третій — банкрутством підприємства й усього майна. Для вивчення ступенів економічного ризику слід ретельно стежити за динамікою витрат і отримуваного прибутку, вивчати досвід підприємців і менеджерів з найактуальніших для підприємства проблем. Відтак формують ризикову політику підприємства, що є комплексом запобіжних заходів проти основних форм ризиків (передусім критичного та абсолютного рівнів). Найважливішими з цих заходів є: а) страхування ризику; б) вивчення ринку; в) вивчення клієнтів, зокрема перевірка їх платоспроможності; г) поточний контроль; ґ) використання застави; д) диверсифікація ризику — наявність кількох торговельних компаній (ринків збуту) або поділ загальної суми кредитів з боку банківських установ на декілька банків; е) вивчення конкурентів; ж) ефективне стимулювання діяльності працівників.





Перша публікація: 01/01/1995

Останнє оновлення: 31/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.