Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Управління державне

Управління державне — цілеспрямований регулятивний вплив держави на розвиток і функціонування суспільних процесів (в т.ч. окремих його підсистем — економіки, права, політики та ін.), а також на діяльність окремих індивідів, колективів, соціальних верств і груп. Таке управління здійснюється через систему державних органів та осіб, які виконують у них різноманітні функції та завдання держави з використанням відповідних ресурсів, методів і способів досягнення поставлених цілей. У.д. залежить від типу суспільно-економічної формації, форми державного устрою (унітарної, федеративної, конфедеративної), рівня сформованості громадянського суспільства, інших чинників. У.д. на практиці реалізується через певний комплекс функцій управління, тобто видів діяльності, в процесі яких відбувається ефективний вплив на відповідні об'єкти управління і розв'язуються поставлені завдання, досягається стратегічна мета та похідні від неї цілі. У.д. здійснюється передусім шляхом обґрунтування державної політики. Основними етапами формування державної політики є комплексний аналіз суспільних проблем, шляхів їх розв'язання, визначення основної мети та пріоритетів; розробка комплексної програми, її правового забезпечення, визначення термінів її реалізації, джерел фінансування та засобів досягнення. Управління економікою здійснюється через господарський механізм. Основні об'єкти управління економікою — суспільне виробництво загалом (загальна форма), окремі сфери, галузі народного господарства, окремі сфери суспільного відтворення, певні елементи (або підсистеми) економічної системи (відносини власності, продуктивні сили, техніко-економічні відносини тощо — часткова форма) та окремі підприємства, фірми, компанії, організації й установи (одинична форма). Основними економічними функціями держави є: 1) забезпечення розвитку недержавних форм капіталістичної власності (приватної та колективної), передусім монополістичної; 2) створення умов для розширеного відтворення державної власності, насамперед власності на значну частку національного доходу; 3) розширене відтворення цілісної економічної системи шляхом раціонального поєднання недержавних і державного типів власності, узгодження відповідних ланок господарського механізму та ін.; 4) забезпечення поступового входження національної економічної системи у світову економіку, у глобальний економічний простір.