Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Умови та основні фактори розвитку міжнародних економічних відносин

Умови та основні фактори розвитку міжнародних економічних відносин (МЕВ) — комплекс найважливіших факторів, внутрішніх і зовнішніх обставин, що впливають на еволюцію МЕВ, закономірності й тенденції їх розвитку. До них належать: 1) значно більша віддаленість (порівняно з національною економікою) суб'єктів МЕВ, а отже, покупців і продавців, учасників міжнародного поділу праці (і значно більші транспортні витрати); 2) більша залежність від природних, географічних, демографічних, національних, правових, політичних, релігійних, етнічних та інших факторів; 3) використання у сфері МЕВ різних національних валют, що спричиняє валютний ризик, ускладнює розрахунки в зовнішньоекономічній діяльності. Це, своєю чергою, передбачає наявність валютного ринку, валютного регулювання; 4) значно потужніший економічний потенціал суб'єктів МЕВ (ТНК, держав, міжнародних і фінансово-кредитних організацій та ін.) порівняно із суб'єктами національних економічних відносин (найчисленнішими серед них є дрібні та середні підприємства й підприємці); 5) міжнародна стандартизація і сертифікація продукції, що потребує значних додаткових витрат; 6) жорсткіша міжнародна конкуренція, використання широкого спектра форм і методів конкурентної боротьби; 7) підвищення ролі й складності маркетингових досліджень; 8) значно більший ризик. Крім валютного, він охоплює соціальний, політичний, транспортний, інформаційний ризики, передусім у створенні спільних підприємств, міжнародній виробничій спеціалізації, кооперуванні, спільних науково-технічних, проектно-конструкторських розробках тощо. Основними факторами розвитку МЕВ є: 1) неоднорідність природних, географічних, демографічних, економічних умов, різна забезпеченість матеріальними, трудовими, фінансовими та іншими ресурсами; 2) поглиблення міжнародного суспільного поділу праці в загальній, частковій і одиничній формах, зокрема міжнародної спеціалізації, та значне розширення номенклатури продукції; 3) підвищення ефективності національного виробництва під впливом зовнішньоекономічної діяльності (зокрема, міжнародної торгівлі); 4) розгортання НТР та ін.; 5) розширення масштабів глобалізації економіки та їх прискорення, виявом якого є зростання обсягів світової торгівлі (в останні 50 років XX ст. у 10 разів), глобального грошового обігу і біржових трансакцій (за 1995—2000 — більш як у 10 разів), прямих зарубіжних інвестицій (за 1975—2000 — у 5 разів). Такі інвестиції стимулюють розвиток ТНК, частка яких у світовій торгівлі перевищує 70%, водночас ще динамічніше і масштабніше здійснюються валютні спекуляції, передусім на основі портфельних інвестицій, а також посилюється соціально-економічна нерівність у масштабах світової економіки. За даними ООН, розрив між багатими і бідними країнами за обсягами виробництва ВВП на душу населення становив: 1960 — 1:30, 1990 — 1:60, 2001 — більш як 1:90.