Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995
Технічна будова капіталу
Технічна будова капіталу — співвідношення між масою засобів виробництва і кількістю працівників, які приводять її у рух. Поняття «Т.б.к.» запровадив у науковий обіг К. Маркс. Методологічним недоліком цього поняття є підведення під категорію «технічна» співвідношення між технікою та особистим фактором. Логічно було б назвати це співвідношення техніко-економічним, оскільки технологічними є лише відносини між речовими факторами виробництва. В такому контексті суспільно-економічні відносини — це відносини економічної власності (виробничі відносини) між людьми з приводу привласнення благ і послуг (див. Техніко-економічні відносини). Т.б.к. визначається такими показниками: кількістю електроенергії (в кВт/год), потужністю двигунів (у к.с.) із розрахунку на одного працівника, обсягом переробленої ним сировини (у кг) та ін. Т.б.к. характеризує рівень розвитку продуктивних сил, співвідношення між матеріально-речовими та особистісними факторами виробництва, відношення витрат минулої праці до живої та ін. Зростання Т.б.к. відображає розвиток технологічного способу виробництва, масштаби впровадження у виробництво результатів НТП, ступінь розгортання НТР, використання людиною сил природи та ін. Таке розгортання НТР на сучасному етапі відбувається через диспетчерські пункти і найбільших масштабів набуває на «безлюдних» підприємствах. В його основі — закон приведення в рух дедалі більшої маси засобів виробництва з якнайменшими витратами людських зусиль, дія якого, своєю чергою, зумовлює зростання вартісної та органічної будови капіталу.
Перша публікація: 01/01/1995
Останнє оновлення: 31/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.