Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Теорія розподілу

Теорія розподілу — сукупність теорій, концепцій, ідей представників різних напрямів і течій сучасної економічної науки щодо сутності створеного у виробництві продукту, принципів його розподілу та основних суб'єктів цього процесу. Перший внесок у розвиток теорії розподілу багатств зробив Ф.Кене, обґрунтувавши категорію «чистий продукт». В.Петті довів можливість і необхідність оподаткування економіки, а отже, розподілу додаткового продукту. На думку Ф.Енгельса, якщо держава набула права оподатковувати приватних власників, то це означає завершення етапу існування принципів священної приватної власності. Вперше в світовій економічній літературі, визначаючи предмет політичної економії, Д.Рікардо стверджував, що таким предметом є дослідження законів, які регулюють розподіл продукту між класами. Одним із таких обґрунтованих ним законів є обернено пропорційна залежність між привласнюваним капіталістами прибутком і розмірами заробітної плати найманих працівників. Серед сучасних найдосконалішою і найгуманнішою є Т. р., яка базується на трудовій теорії вартості, згідно з якою єдиним джерелом вартості, в тому числі додаткової, є праця. Але не лише найманих працівників, як це стверджував К.Маркс, а й підприємців. У такому разі виваженішою виглядає точка зору А.Маршалла про те, що четвертим фактором економічного зростання є діяльність підприємців. Помиляються представники вульгарної політичної економії (Джон С.Мілль, Н.Сеніор та ін.), розглядаючи працю, землю і капітал як фактори виробництва, власник кожного з яких отримує частку національного доходу, оскільки плутають, по-перше, джерела вартості, в тому числі додаткової вартості, з факторами, які сприяють зростанню цієї вартості; по-друге, ототожнюють активну частину продуктивних сил з пасивними елементами; по-третє, фактори виробництва механічно екстраполюють на сферу розподілу. Крім того, вони не враховують, що в процесі взаємодії людини як основної продуктивної сили із засобами праці виникає синергічний ефект, особливо, коли йдеться про взаємодію людини із землею, де такий ефект є найвищий. Туган-Барановський розглядав розподіл як результат боротьби найманих працівників і капіталістів, таке твердження є однобічним. Базуючись на теорії трудової вартості, можна науково осмислити появу нових факторів економічного зростання в епоху НТР — науки, інформації, державного регулювання економіки та ін. Прихильники концепції граничної корисності можуть претендувати на пояснення теоретичних проблем розподілу лише настільки, наскільки позитивні сторони цієї концепції узгоджуються з трудовою теорією вартості, яка не обмежується поглядами К. Маркса і Ф. Енгельса. Серед сучасних концепцій розподілу доходів найпоширенішими є концепції про вплив прогресивного оподаткування та соціальної політики на перерозподіл національного доходу в інтересах найбідніших верств населення. Її авторами є П.Самуельсон, А.Шарп, К.Олсон, Дж.Брейк, Дж.Печман (США), Т.Джамен (Великобританія) та ін. Французький учений М. Алле твердив про доцільність оптимального поєднання децентралізації і конкурентної організації, з одного боку, і свідомої діяльності суспільства за планом, спрямованим на досягнення справедливості у розподілі доходів, стабільність і безпеку. Англійський економіст А.Пігу обстоював перерозподіл національного доходу через державний бюджет, стверджуючи, що «трансферт доходу від багатих до бідних збільшить сукупний добробут». Це зумовило виникнення неокласичної теорії добробуту, а на основі проголошених нею принципів — теорії державних фінансів, яку обстоює американський економіст П.Самуельсон. Дж.Гелбрейт визнавав, що держава повинна встановити прогресивнішу шкалу подохідного податку, гарантувати для всього працездатного населення певний дохід, вирівняти заробітну плату членів профспілок і тих, хто до них не належить, чоловіків і жінок, збільшити державні витрати на захист довкілля та ін. Він також виступав за націоналізацію наймогутніших корпорацій, передусім військово-промислового комплексу, за державне регулювання цін в інтересах дрібних підприємств. Водночас допомога держави, на його думку, необхідна і «плановій системі», тобто великим корпораціям для реалізації їх продукції шляхом державних замовлень (в т.ч. на поставки зброї). «Така система, — визнає він, — за відсутності державного втручання є іманентно нестійкою». Р.Коуз вказував на необхідність послаблення економічної нерівності, поліпшення довкілля, збільшення соціальних витрат (зокрема інвестиційних) тощо, оскільки це сприятиме інвестиційним процесам та їх спрямованості у необхідному напрямі, побудові контрактної економіки.