Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995


Ступінь експлуатації

Ступінь експлуатації — відносна величина додаткової вартості, що безоплатно вилучається власниками засобів виробництва у процесі експлуатації найманої праці. Точним вираженням С.е. робочої сили К.Маркс називав норму додаткової вартості — відношення додаткової вартості до змінного капіталу. За підрахунками Маркса, в середині ХІХ ст. С.е. в Англії (найрозвиненішій на той час країні світу) становив майже 100%. Цей показник був дещо завищений, оскільки Маркс єдиним джерелом додаткової вартості називав працю найманих робітників. Приблизно таке ж значення С.е. називав В.Ленін у Росії 1908. На початку 70-х С.е., згідно з цією методикою, становив уже 400%. За підрахунками англійського економіста Дж.Ітона, С.е. в Англії у промисловості, будівництві, транспорті й сільському господарстві 1950 сягав 300%, приблизно таким же він був тоді у Франції (за підрахунками французького економіста А.Дені). В наступні роки деякі радянські економісти стверджували, що норма додаткової вартості в обробній промисловості США становить 400 і навіть 1000%. Проте при цьому сповідувалася звужена (значною мірою помилкова) концепція продуктивної праці та ін. Точніше уявлення про С.е. дає показник частки заробітної плати в національному доході за відрахуванням заробітної плати вищих менеджерів і зарахуванням до прибутку частки, що спрямовується на нагромадження (див. Концепція народного капіталізму). С.е. найманої праці в СРСР був вищим, ніж у розвинених країнах. Вищим він був і в Україні у 90-х XX — на початку XXI ст. передусім у приватному секторі економіки. Свідченням цього є те, що 1990 частка зарплати в національному доході СРСР становила 36%, а нині — бл. 10%.





Перша публікація: 01/01/1995

Останнє оновлення: 31/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.