Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995
Структура народного господарства
Структура народного господарства — комплекс внутрішніх зв'язків між сферами, галузями, секторами, регіонами, формами власності тощо й окремими структурними утвореннями всередині цих елементів, пов'язаних між собою системою суспільного поділу праці. Розрізняють відтворювальну, техніко-економічну, технологічну, організаційно-економічну, соціально-економічну, галузеву й територіальну структури. Відтворювальна (загальноекономічна) структура — передусім співвідношення та певна сукупність внутрішніх зв'язків між основними сферами суспільного відтворення: безпосереднім виробництвом, розподілом, обміном і споживанням, а також між відтворенням економічних благ (матеріальних благ і послуг), людини (людини-працівника й людини-власника) та відносин економічної власності. Крім того, відтворювальна структура передбачає з'ясування співвідношення і взаємозв'язків між основними елементами та формами сукупного суспільного продукту за натурально-речовим складом (засобами виробництва й предметами споживання) і функціональною роллю (фондом заміщення, фондом споживання і фондом нагромадження). Важливим у цій структурі є співвідношення між нагромадженням і споживанням. Технологічна структура — співвідношення між окремими складовими речових елементів продуктивних сил (засобами й предметами праці, засобами виробництва й виготовленим продуктом та ін.). Техніко-економічна структура — співвідношення між особистими й речовими факторами продуктивних сил і в межах техніко- економічних відносин (спеціалізацією, кооперуванням, комбінуванням виробництва, його концентрацією тощо). В узагальненому вигляді технологічна структура передбачає з'ясування співвідношення між трьома технологічними способами виробництва (заснованими на ручній, машинній та автоматизованій праці). Організаційно-економічна структура характеризує співвідношення між менеджментом, маркетингом, обміном досвідом та іншими елементами; соціально-економічна С.н.г. — поділ народного господарства за секторами, типами й формами власності та суспільного виробництва, видами підприємств. Основними секторами народного господарства є приватний, державний, колективний. У межах приватного виокремлюють дрібнотоварний і приватнокапіталістичний, в межах яких, своєю чергою, виділяють форми власності. Серед форм суспільного виробництва розрізняють натуральне, товарне (просте товарне і капіталістичне товарне) та безпосередньо суспільне виробництво. Галузева С.н.г., яка є відображенням досягнутого рівня розвитку продуктивних сил і суспільного поділу праці (в єдності технологічного способу виробництва), характеризує передусім поділ сфери матеріального виробництва на великі народногосподарські галузі: промисловість, сільське господарство, будівництво та ін. Територіальна С.н.г. охоплює економічні райони та адміністративно-територіальні одиниці. Економічні райони поділяють на зони, великі економічні райони, промислові вузли (центри) та ін. С.н.г. постає як спосіб взаємозв'язку між її основними елементами, є його внутрішньою організацією, виражає сутність національної економіки і розкривається у спільних для неї економічних законах: у законі відповідності відносин економічної власності рівню та структурі технологічного способу виробництва, законі концентрації (виробництва, власності тощо), законі пропорційного розвитку та ін. Нарівні з ними діють закони розвитку продуктивних сил, відносин економічної власності, техніко-економічних відносин та ін. (див. Економічні закони). Рух С.н.г. спрямовується властивим економічній системі господарським механізмом (див. Господарський механізм). Формою вияву С.н.г. є пропорції (відтворювальні, технологічні, соціально-економічні та ін.). С.н.г. України потребує докорінної перебудови, передусім відтворювальної та галузевої, значного скорочення першого підрозділу, групи «А» у промисловості.
Перша публікація: 01/01/1995
Останнє оновлення: 31/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.