Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Соціально-економічна відокремленість виробників

Соціально-економічна відокремленість виробників — власність окремих товаровиробників на засоби виробництва та результати праці, яка дає змогу самостійно вирішувати питання господарської діяльності (що, як і в якому обсязі виробляти) та управління власністю. Характер відокремленості (повна або часткова) залежить від панівного типу власності. З погляду продуктивних сил відокремленість виробництва зумовлюється насамперед неоднорідністю праці; з боку техніко-економічних відносин — суспільним поділом праці, зокрема спеціалізацією виробництва. Так, види праці різняться складністю, різним функціональним змістом — співвідношенням творчого та шаблонного компонентів, розумової та фізичної праці та ін., внаслідок чого результативність, ефективність праці окремих осіб відрізняється. З погляду відносин економічної власності відокремленість виробників зумовлює їх прагнення привласнити результати своєї (за умов простого товарного виробництва) й чужої (в експлуататорських формаціях, насамперед за капіталізму) праці. Формами вияву С.-е.в.в. передусім є: 1) приватна власність на засоби виробництва (що базується на власній і чужій праці); 2) самостійне встановлення обсягів виробництва, цін, розподілу отриманих прибутків тощо; 3) незалежність в управлінні виробництвом і збутом продукції; 4) самостійність у виборі постачальників сировини, електроенергії, комплектуючих виробів, відповідальність за виконання контрактів, договорів; 5) самофінансування, економічний ризик, самоокупність тощо. Окремі автори заперечують процес підриву товарного виробництва за сучасних умов, оскільки нібито відсутній підрив соціально-економічної відокремленості (фірми залишаються відокремленими власниками, а їх дохід залежить тільки від результатів діяльності кожної господарської одиниці), але водночас визнають існування підриву матеріально-технічної відокремленості при налагодженні довготермінових коопераційних зв'язків, контрактних відносин тощо. Такий підхід є метафізичним, не враховує вимог діалектики, зокрема принципу суперечності, згідно з яким розвиток суперечності є наслідком взаємодії (взаємопроникнення, взаємозумовленості та ін.), а отже, взаємної боротьби обох її сторін. Своєю чергою, така взаємодія можлива лише за постійних кількісно-якісних змін кожної зі сторін суперечності. Основними формами підриву соціально-економічної суперечності відокремленості (підприємств, фірм і компаній) є, по-перше, налагодження акціонерних відносин з постачальниками сировини, комплектуючих виробів та ін., внаслідок чого частина отриманого фірмою доходу розподіляється між учасниками таких відносин. По-друге, розвиток конгломератів, в межах яких відбувається певний перерозподіл отриманих різними фірмами доходів. По-третє, утворення промислово-торговельних комплексів, розвиток сучасного фінансового капіталу (коли об'єднуються також транспортні та інші види компаній). Загалом підрив соціально-економічної відокремленості є наслідком розвитку колективної власності, яка діалектично заперечує приватнокапіталістичне привласнення (розмір доходу залежить лише від результатів діяльності окремої фірми); від процесів одержавлення економіки (держава надає товари і послуги недержавних компаніям за заниженими цінами, а також пільги, дотації та ін.).