Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Системні кризи

Системні кризи — кризи, які охоплюють цілісну економічну систему окремої країни або групи країн упродовж певного періоду. Системними є економічна, фінансова (в т.ч. валютна, банківська, біржова, боргова, платіжна), аграрна та ін, кризи. Хоча економічна криза у широкому контексті включає фінансову, платіжну та інші форми криз, водночас ці форми розгортаються відносно незалежно, можуть мати різні глибину і відбуватись у різні періоди. Так, в економіці США 2001 була економічна криза, але не спостерігалось фінансової. С.к. у вузькому значенні можуть відбуватись і в межах окремих сфер, галузей або комплексу галузей економіки (згідно з вимогами системного підходу, як окрема система розглядається підсистема — сфера або комплекс галузей економіки). Зокрема, аграрна криза в Україні охоплює продуктивні сили, відносини економічної власності та інші підсистеми в цій сфері. На відміну від такого трактування С.к., російський економіст В. Іноземцев виокремлює дві С.к. залежно від порушень цілісності і збалансованості між основними секторами економіки, а отже, радикальних змін у співвідношенні цих секторів. Такими секторами, згідно з концепцією індустріального суспільства, є первинний (аграрний сектор), вторинний (обробна промисловість) і третинний (сфера послуг). Перша С.к., на його думку, сталася у розвинених країнах світу у 60-80-х XX ст. внаслідок різкого зменшення першого сектора (так, якщо 1870 частка сільського господарства щодо ВВП у США становила бл. 40%, 1945 — 15%, то на початку 60-х — бл. 10%, на початку XXI ст. — менше 1,5% і в ньому зайнято нині менше 2% населення). Отже, в цей період (60- 80-х XX ст.) аграрний сектор нібито поступився місцем індустріальному (обробній промисловості). Другу С.к. він датує 90-ми XX ст. і пов'язує зі швидким розвитком четвертинного, тобто інформаційного сектора, який витісняє вторинний (обробну промисловість — як синонім індустріального суспільства), що призводить до появи постіндустріального суспільства. Основними недоліками цієї концепції є, по-перше, відсутність чіткої періодизації С.к., тобто обґрунтування низки кількісних показників, які б підтверджували перехід кількісних змін у нову якість. Якщо дотримуватись таких вимог, то домінуюча роль вторинного сектора розпочалась ще на початку XX ст. оскільки в середині XVIII ст. у сільському господарстві було зайнято 80% працездатного населення, а наприкінці XIX— на початку XX ст. — бл. 40% (у розвинених країнах), а у промисловості — бл. 30%. По-друге, такі структурні зрушення між секторами мали поступовий еволюційний характер, тоді як поняття «криза» передбачає наявність різних змін. По-третє, в цей період мали б відбуватись гострі економічні кризи, чого практика не підтверджує. По-четверте, концепція базується на хибній методологічній основі — філософії позитивізму (див. Позитивна економічна теорія; Постіндустріальне суспільство). По-п'яте, така класифікація більше відповідає поняттю «структурні зрушення в економіці» і позбавлена ознак системності.