Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995


Система світового фінансового ринку

Система світового фінансового ринку — сукупність основних елементів цього ринку, виокремлених за різними критеріями, та їх взаємодія. Так, залежно від сфери поширення виділяють світовий фінансовий ринок, регіональні фінансові ринки (у межах окремих регіонів світового господарства, наприклад ЄС), національні фінансові ринки та офшорні фінансові ринки. Залежно від інструментів, що застосовуються у межах світового фінансового ринку, виокремлюють світовий фондовий ринок (міжнародний ринок акцій і облігацій та ринок єврофінансових інструментів), світовий ринок дериватів та світовий кредитний ринок, у межах якого виділяють світовий грошовий ринок (ринок короткотермінового капіталу та ринок євровалют) і світовий ринок капіталів (ринок середньо - і довготермінових кредитів, ринок євро- кредитів). Залежно від руху фінансових потоків виділяють міжнародний валютний ринок, міжнародний фондовий ринок, міжнародний кредитний ринок і міжнародний ринок дорогоцінних металів. Основною на світовому фінансовому ринку є частка торгівлі дериватами. Загалом є обігу 2001 перебувало бл. 100 трлн дол. позабіржових дериватів, бл. 20 трлн — біржових, а кредитних — менше 1 трлн дол. Наприкінці 90-х XX ст. на Нью-Йорк припадало бл. 43% торгівлі дериватами, на Лондон — 29%, Азію — 21%. При цьому основна частка такої торгівлі припадає на позабіржовий ринок (на Лондон 1999 — 49% світового ринку). Водночас обсяг банкрутств і дефолтів на цьому ринку зріс з 22 млрд дол. 1998 до майже 50 млрд дол. 2000. На банки припадає бл. 50% обсягу світового ринку дериватів, на інвестиційні компанії — майже 20%, на страхові компанії — бл. 7%.





Перша публікація: 01/01/1995

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.