Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Свобода

Свобода — здатність окремої людини, трудового колективу, окремих соціальних верств і груп ухвалювати рішення і діяти відповідно до власних інтересів (економічних, соціальних, політичних та ін.) і цілей з урахуванням об'єктивних умов (а отже, об'єктивних законів) і загальнолюдських інтересів. С. і вільна свідома діяльність людини — найважливіші риси її сутності. Голландський філософ Б.Спіноза розглядав С. як свободу від рабської залежності людини та зовнішніх умов, що сковують її життя, Гегель — як сутність людини, Маркс — як усвідомлену необхідність (здатність людини, колективу обирати та ухвалювати рішення з усвідомленням справи), В.Вернадський — як свободу думки і віри розумної людини. Ступінь С. визначається рівнем розвитку продуктивних сил, суспільного поділу праці, відносин економічної власності, господарського механізму — рівнем розвитку економічної системи, а також соціальних, правових, політичних, культурних, національних, ідеологічних та інших надбудовних відносин. С. визначається також глибиною пізнання об'єктивних законів природи і суспільства. Найбільшою мірою С. залежить від економічної С. окремої людини, трудового колективу (див. Економічна свобода). Розвиток людської цивілізації довів необґрунтованість тверджень багатьох учених (А.Сміта, Дж.С.Міля та ін.) стосовно того, що найбільшого розквіту С. набуває тоді, коли держава найменше впливає на прогрес суспільства. Водночас сучасні західні вчені (А.Етціоні та ін.) ідеал досягнення С. вважають другорядним щодо справедливості і рівності, тому в суспільстві такого типу має бути досягнуто оптимальне співвідношення між автономією особистості і суспільним порядком на основі моральної культури та здебільшого переконання і примусу. На противагу цьому ідеал С. і побудови громадянського суспільства вони відносять до принципів лібералізму.