Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Ринок предметів споживання

Ринок предметів споживання — сукупність економічних відносин між підприємствами, фірмами та компаніями-виробниками, торговельними організаціями, населенням (домогосподарствами) і державою (опосередковано) з приводу організації та купівлі-продажу предметів споживання. У розвинених країнах переважна більшість сімей забезпечена товарами масового виробництва тривалого користування (у США — бл. 87% сімей), тому вони потребують передусім оздоровлення, відпочинку та ін. Витрати на відпочинок, оздоровлення, розваги переважали в країнах ЄС ще в середині 80-х XX ст. На Р.п.с. домашні господарства та торговельні організації є покупцями — пред'явниками попиту, а підприємства-виробники як продавці — пред'явниками пропозиції. На основі суспільно необхідних витрат і взаємодії попиту і пропозиції на цьому ринку встановлюються ціни на вироблені товари і послуги. На ринку ресурсів, навпаки, підприємства-виробники є покупцями — пред'явниками попиту, а домашні господарства як продавці — пред'явниками пропозиції. Залежно від терміну користування продуктами людської праці розрізняють: ринок товарів тривалого користування (термін служби товару — один рік чи більше); ринок товарів короткотермінового користування (термін служби товару — менш як один рік). Товарами на першому ринку є автомобілі, мотоцикли, велосипеди, пральні машини, холодильники, телевізори, відеомагнітофони, персональні комп'ютери, меблі тощо; на другому — продукти харчування, одяг, взуття, бензин і мастила, пальне та ін. Звичайним явищем у розвинених країнах світу є придбання нової моделі автомобіля більшістю сімей. Із розвитком суспільства розширюється кількісний і якісний склад Р.п.с., змінюються роль і значення конкретних видів продуктів. Наприкінці 90-х XX ст. США випереджали решту розвинених країн за зміною структури споживання. За прогнозами, європейські країни лише до 2010 матимуть структуру споживчих витрат, аналогічну структурі США наприкінці 90-х XX ст., а саме: знизиться частка витрат на харчування до 12—17%, на одяг і взуття — до 4—6%, на утримання житла — до 3—6%, тоді як частка витрат на саме житло зросте до 15—25%, на медичне обслуговування — до 12—18%, витрат на транспорт і зв'язок — до 18—22%, витрат на відпочинок — до 10—12%. Для багатьох регіонів світу, в т.ч. України, надзвичайно актуальною є проблема насичення ринку споживчими товарами і послугами власного виробництва, розширення обсягів внутрішнього ринку за рахунок значного підвищення реальної заробітної плати, скорочення розмірів масового безробіття, зростання продуктивності праці.